Артеміс Фаул - Йон Колфер

Холлі спохмурніла. Що ж то за істота така, той Артеміс.

— Ну давай. На одну секунду. Що з тобою станеться?

Джульєтта вдала, що розмірковує.

— Здається, нічого. Хіба що ти хочеш випробувати на мені свого месмера. Думаєш, я така дурна?

— Ну тоді в мене є інша пропозиція, — сказала Холлі серйозним тоном. — Чому б мені не встати, не штовхнути тебе і не зняти ці дурні окуляри?

Джульєтта зареготала так, немов почула найсмішніший жарт у своєму житті.

— Давай, давай, ельфійко!

— Я не жартую, людино.

— Якщо ти не жартуєш, — зітхнула Джульєтта і полізла пальцем за скло, щоб витерти сльозинку, — я скажу тобі, чому ти цього не зробиш. По-перше, Артеміс сказав, що коли ти перебуваєш там, де мешкають люди, мусиш виконувати те, що ми забажаємо. А я бажаю, щоб ти лишалася тут.

Холлі заплющила очі. Знову вона має рацію. Звідки ж вони отримали інформацію?

— По-друге, — знову посміхнулася Джульєтта, але цього разу її усмішка нагадала братів оскал. — Я отримала таку саму підготовку, що і Батлер, і дочекатися не можу, щоб відпрацювати на комусь прийомчики.

«Побачимо, людино», — подумала Холлі. Капітан Шорт іще не повністю прийшла до тями. І щось таки свербить у нозі. Здається, вона знає, що саме. І коли так, це початок плану.

Локатор на шоломі командира Рута було настроєно на частоту пристрою Холлі. До Дубліна вони добиралися довше, ніж сподівався командир. Сучасні крила виявилися складнішими, ніж він звик, до того ж і курси підвищення кваліфікації він уже давно не проходив. Якщо летіти на певній висоті, йому навіть удавалося накласти зображення мапи, що виводилося на візор шолома, на вулиці міста під ним. Майже вдавалося.

— Фоулі, клятий кентавре, —- рявкнув Рут у мікрофон.

— Проблеми, любий босе? — відповів металевий голос.

— Проблеми? Невже здогадався? Коли ти востаннє обновляв дублінські файли?

Кентавр прицмокнув. Невже він обідає?

— Перепрошую, командире. Зараз дожую морквинку... Е-е-е... Дублін, зараз подивлюся. Сімдесят п’ятого... Тисяча вісімсот сімдесят п’ятого року.

— Так я і думав! Тут усе змінилося. Людям якось навіть удалося лінію узбережжя змінити.

Фоулі трохи помовчав. Рут так і бачив, як у того зморшки на лобі збираються. Кентавру не подобалося, коли його тицяли носом у неполадки у власній системі.

— Так, — нарешті сказав він. — Я придумав, що ми зробимо. Підключимо скоп до телевізійного супутника, розташованого над Ірландією.

— Зрозуміло, — пробурмотів Рут, що, власне, було брехнею.

— Перешлю нові знімки до вашого візора електронною поштою. Добре, що нові шоломи мають відеокарту.

— Добре.

— Дайте мені трохи часу, щоб скоординувати ваш маршрут через відеоканал...

Ну все, з Рута досить.

— Скільки, Фоулі?

— Е-е... Дві хвилини... Плюс-мінус...

— Плюс або мінус?

— Без мене ви витратите всі десять років.

— Тож берись до справи. Поки маршруту не змінюватиму.

Через сто двадцять чотири секунди чорно-білі лінії на візорі Рута змінилися кольоровим зображенням. Коли Рут повертався, мапа також поверталася. Червона цяточка локатора Холлі також рухалася.

— Вражає, — похвалив Рут.

— Що таке, командире?

— Я сказав, вражає, — прокричав Рут. — І мозок напружувати не треба.

Командир почув гучний регіт і зрозумів, що Фоулі підключив їхню розмову до гучномовця. Усі почули, як він похвалив роботу кентавра. Тепер цілий місяць із ним ніхто не розмовлятиме. Ну то й нехай. Зате він має обновлене відео. Якщо капітана Шорт тримають у якомусь помешканні, він негайно отримає ЗD зображення будинку з усіма ходами і виходами. Все дуже просто. От хіба...

— Фоулі, сигнал віддаляється від берега. Що відбувається?

— Човен або корабель, сер. Так мені здається.

Рут розсердився, що не врахував таку можливість. От кентаврові приятелі зараз нарегочуться. Звісно, корабель. Рут опустився на кількасот метрів нижче, доки не побачив крізь туман узбережжя. Може, технології і змінилися за кілька століть, проте нічого кращого за гарпун для полювання на найбільшого ссавця у світі ще не винайшли.

— Капітан Шорт десь там, Фоулі. Під палубою. Що можеш запропонувати?

— Нічого, сер. Поки ми зможемо просканувати, що всередині, буде вже пізно.

— А що до термальної репродукції?

— Ні, командире. Шкаралупці років п’ятдесят, не менше. Високий уміст свинцю. Не зможемо проникнути навіть крізь перший рівень. Боюсь, не зможу вам допомогти.

Рут похитав головою.

— А скільки мільярдів ми вклали в твій підрозділ? Нагадай, щоб я урізав бюджет, коли повернуся.

— Так, сер, — похмуро відповів кентавр. Не любив він жарти про бюджет.

— Тримай Службу Вилову напоготові. Вони можуть знадобитися будь-якої хвилини.

— Так, сер.

— Постарайся.

Рут лишився сам один. Але якщо чесно, так йому навіть більше подобалося. Ніякої тобі науки. Ніяких пихатих кентаврів, що викрикують команди просто тобі у вухо. Лише ельф, його кмітливість і трохи магії.

Рут тряхнув полімерними крилами. Можна не перейматися обережністю. З таким захистом людське око його не побачить. Навіть чутливі радари сприйматимуть його як ледь помітну несерйозну перешкоду. Командир опустився ще нижче до китобія. Яка огидна штука. Палуба так і смердить смертю і болем. Стільки крові ввібрала вона в себе за багато років. Тут загинуло багато шляхетних тварин, яких потім розрізали на шматки і перетворили на куски мила і ворвань. Рут похитав головою. Люди такі варвари.

Локатор Холлі спалахував частіше. Вона близько. Дуже близько. Десь у радіусі двохсот метрів, можливо, ще дихає. Але без допомоги віртуальної карти йому доведеться діяти на свій ризик.

Командир обережно опустився на палубу, чоботи немов прилипли до залишків висохлого мила та китового жиру. Таке враження, що на борту нікого немає. Ані вартових біля трапів, ані боцмана на мостику. Жодного вогника. Втім, розслаблятися не можна. Рут на власному досвіді переконався, що ці люди можуть вистрибувати саме тоді, коли ти зовсім на них

не чекаєш. Одного разу, коли він допомагав хлопцям із Технічного Відділу зіскрібати залишки транспортеру зі стін тунелю, їх застукала група якихось пустоголових людинок. Що тоді почалося! Масова істерія, погоні на швидкісних транспортерах, групове стирання пам’яті. Усе, чого душа бажає. Рут здригнувся. Після таких пригод зістаришся на добрі десять років.

Не вимикаючи захисту, командир заховав крила у футляр і пішов палубою. Жодних ознак живих істот на екрані, але, як правильно зауважив Фоулі, в цій шкаралупці забагато свинцю; навіть фарба на основі свинцю!