Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Артеміс Фаул - Йон Колфер

Артеміс Фаул - Йон Колфер

Читаємо онлайн Артеміс Фаул - Йон Колфер
Можна було довіритися лише інстинкту і магії. Що Рутові, власне, і подобалося. Наука позбавила життя магії.

Він пройшов по тунелю до термінала. Оскільки Тара була дуже популярним місцем, зал очікування був чималий. Шість транспортерів тільки з Небес — це вам не жарт. Звісно, без магми. Заможним туристам не подобається, коли їх теліпає в транспорті, як на американських гірках у Диснейленді.

В ельфійському форті було повно туристів-опівнічників, що галасували і скаржилися на затримку рейсів. Ельфійка-касир сховалася за стійкою і як могла відбивалася від розлючених гремлінів.

— Я лише виконую свою роботу, — белькотіла вона і раптом помітила командира. — От хто вам потрібен! — І тицьнула тремтячим пальцем у кремезну фігуру.

Натовп гремлінів обернувся до Рута, та коли вони побачили трьохбарельний бластер у кобурі, дружно відвернулися.

Рут схопив мікрофон на стійці касира і витяг його, наскільки дозволив кабель.

— А тепер послухайте мене, — гримнув він, і його суворий голос луною прокотився по терміналу. — Говорить командир Рут із ЛЕП. Над землею склалася надзвичайна ситуація, і я дуже сподіваюсь на розуміння цивільного населення. По-перше, було б добре, якби ви припинили скиглити, а то я навіть своїх думок не чую.

Рут замовк, аби переконатися, що його побажання почули. Почули.

— По-друге, мені б хотілося, щоб кожен із вас, навіть безтямні немовлята, сіли на лави і не пленталися у мене попід ногами. Коли я пройду, можете вставати і верещати. Або що ви, цивільні, іще робите.

У політкоректності ніхто б Рута не запідозрив. І ніколи не запідозрить.

— І хочу, щоб до мене підійшов той, хто за все це відповідає. Негайно!

Рут стукнув кулаком по столу. В мікрофоні загуло так, що у присутніх позакладало вуха. Через долю секунди його смикнув за лікоть захеканий напівельф-напівгоблін.

— Чим можу допомогти, командире?

Рут кивнув і запхнув сигару в дірку під носом.

— Потрібно, щоб ви відкрили тунель через це місце. Не хочу, щоб мене турбували прикордонники і Служба Імміграції. Починайте переправляти всіх униз після того, як усі мої хлопці будуть тут.

Директор порту затамував подих.

— Усіх?

— Так. Включаючи персонал терміналу. Візьміть усе, що зможете унести. Повна евакуація. — Він замовк і зазирнув у бузкові очі директора. — Це не навчальна тривога.

Ви хочете сказати...

— Так, — відрізав Рут і зробив крок до виходу. — Народ Бруду скоїв злочин. Хто знає, як далеко вони можуть зайти?

Ельфогоблін дивився, як Рут зник у хмарі сигарного диму. Злочин? Це означає війну. Він витяг мобільного і набрав номер бухгалтера.

— Барк? Так. Це Німбус. Хочу, щоб ти продав мої акції порту. Так, усі. Маю таке передчуття, що ціна на них дуже знизиться.

Капітан Холлі Шорт почувалася так, немов до її мозку присмокталася п’явка. Вона спробувала вичислити, що могло спричинити таку агонію, проте пам’ять їй не підкорялася. Усе, що вона могла робити, — лежати і дихати.

Може, спробувати щось сказати? Щось коротеньке й доречне. Наприклад, «допоможіть». Доречніше не буває. Вона якомога глибше вдихнула і відкрила рота.

— М-м-мть, — сказали зрадливі губи.

Не годиться. Навіть п’яні гноми такого не зрозуміють.

Що відбувається? Вона лежала на спині, і сил у неї було не більше, ніж у якогось овочу. Чому вона так почувається? Холлі зосередилася, намагаючись не звертати уваги на гострий біль.

Троль? Він? Огрів її кийком у тому ресторані? Це б усе пояснило. Та ні. Щось таке вона пригадує про давню країну. І Ритуал. І щось свербить у нозі.

— Гей?

Голос. Не її. Навіть не ельфійський.

Якась європейська мова. Латина. Ні, англійська. Вона в Англії?

— Я думала, ти померла. Шпигуни-прибульці не такі, як ми. Я бачила по телебаченню.

Казна-що. Шпигуни-прибульці? Про що в біса вона говорить?

— А ти сильна. Як Мучачо Марія, карликова жінка-борець із Мексики.

Холлі застогнала. Напевне, її лінгвістичні здібності дають перебої. Час побачити, що за божевілля тут відбувається. Ельфійка сконцентрувала всю силу в передній частині голови і розплющила одне око. І відразу ж його заплющила. Здається, на неї дивиться величезна білява муха.

— Не лякайся, — сказала муха. — Просто сонячні окуляри.

Холлі розплющила обидва ока. Істота постукала по сріблястому оку. Ні, то не око. Скло. Дзеркальне скло. Як і ті, що були на тих двох... Раптом вона все пригадала, немов усі частини головоломки стали на свої місця. Під час Ритуалу її викрали дві людини. Дві людини, дуже обізнані на ельфійському житті.

Холлі знову спробувала заговорити:

— Де... Де я?

Людина задоволено захихотіла і сплеснула долонями. Холлі звернула увагу на її нігті — довгі й пофарбовані.

— Ти розмовляєш англійською. Що це за акцент? Схоже, нахваталася трохи з усіх.

Холлі насушилася. Голос дівчини немов укручувався в мозок. Вона підняла руку. Локатора немає.

— Де мої речі?

Дівчина погрозила їй пальцем, немов неслухняній дитині.

— Артеміс наказав забрати твого пістолета і всі інші іграшки. Ти можеш поранитися.

— Артеміс?

— Артеміс Фаул. Це була його ідея. Як завжди.

Холлі нахмурилася. Артеміс Фаул. Навіть від одного імені вона здригнулася. Поганий знак. Ельфійська інтуїція ніколи її не підводила.

— По мене прийдуть, — сказала вона. Пересохлі губи ледь ворушилися. — Ви самі не знаєте, що накоїли.

Тепер нахмурилася дівчина.

— Ти маєш рацію. Я зовсім не розумію, що відбувається. Тому можеш мене не гіпнотизувати.

Холлі нахмурилася. Немає ніякого сенсу гратися з людьми в інтелектуальні ігри. Месмер лишався її єдиною надією, та він не може проникнути крізь дзеркальну поверхню. Звідки в дідька людям про це відомо? Можна скористатися пізніше. А зараз вона мусить придумати, як відокремити цю недалеку дівчину від її дзеркальних окулярів.

— Ти гарненька, людино, — сказала вона медовим голосом.

— Правда? Дякую?..

— Холлі.

— Дякую, Холлі. Якось моє фото надрукували в газеті. Виграла конкурс. Міс Буряковий Ярмарок 1999.

— Так я і знала. Справжня красуня. Думаю, очі в тебе просто дивовижні.

— Усі так кажуть, — закивала Джульєтта. — Вії, немов пружинки на годиннику.

Холлі зітхнула.

— От би мені побачити.

— Чом би й ні.

Пальці дівчини потяглися до дужок окулярів. Але вона завагалася.

— Ні, не можу.

— Чому? Лише на секундочку.

— Не знаю. Артеміс велів не знімати.

— Він навіть не дізнається.

Джульєтта показала на камеру спостереження на стіні.

— Дізнається. Артеміс про все дізнається. — Вона нахилилася до ельфійки:

Відгуки про книгу Артеміс Фаул - Йон Колфер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: