Артеміс Фаул - Йон Колфер

А може, все це зроблено спеціально заради журналістів, і завтра обличчя капітана Шорт з’явиться на обкладинках усіх журналів на планеті?

Рут здригнувся. Всьому кінець, якщо Народ Бруду не навчиться мирно співіснувати з іншими видами. Проте якщо минуле чогось його і навчило, то це того, що люди не можуть ужитися ні з ким, навіть самі з собою.

— Добре. Готуються всі! Летимо клином. Оточуємо маєток по периметру.

— Так, сер, — з ентузіазмом гаркнули у відповідь офіцери Служби Вилову і металево брязнули зброєю.

— Фоулі, підключай техніків. Наздоганяйте нас на підйомнику. І захватіть великі тарелі. Прикриємо маєток, щоб мати хоч трохи переваги.

— Одне питання, командире, - втрутився Фоулі.

— Так? — Рутові не терпілося розпочати.

— Чому цей чоловік сказав нам, хто він такий? Мав би знати, що ми його знайдемо.

Рут знизав плечима.

— Може, він не такий розумний, яким себе вважає.

— Ні, я так не думаю. Здається, він усе прорахував. Завжди на крок попереду нас, і зараз теж.

— Немає часу пускатися в теорії, Фоулі. Скоро світанок.

— Іще одне, командире.

— Це важливо?

— Вважаю, що так.

— Ну?

Фоулі натиснув клавішу на ноутбуку і прокрутив файл із головною інформацією про Артеміса.

— Кримінальний талант, що зміг придумати такий складний план...

— Так? Що з ним?

Фоулі підвів очі, і в золотистих зіницях спалахнуло щось схоже на захоплення.

— Йому лише дванадцять років. Він малий навіть за людськими стандартами.

Рут хмикнув і вставив у бластер нову трьохбарельну батарею.

— Забагато дивився телевізор. Уважає себе за Шерлока Холмса.

— Професора Моріарті, — виправив Фоулі.

— Холмс, Моріарті — яка до біса різниця. Мені вони всі однакові, — елегантно завершив розмову Рут і потупотів за своєю командою на свіже нічне повітря.

Служба Вилову летіла клином, на чолі з Рутом. Летіли вони на південний захід, звіряючись із відеомапою, виведеною на візори шоломів. Фоулі навіть позначив червоним хрестиком маєток Фаулів. «Щоб і дурень зрозумів», — пробурмотів він під ніс так, щоб почув командир.

По центру маєтку Фаулів розташувався оновлений замок, побудований лордом Х’ю Фаулом у п’ятнадцятому столітті. Пізнє Середньовіччя переплелося в замку з раннім модерном.

Фаули володіли маєтком багато років, пережили війну, неспокійні повоєнні роки і кілька податкових перевірок. Артеміс не збирався його втрачати.

Замок був оточений п’ятиметровою стіною з оригінальними вартовими вежами і підземними переходами. Рятувальний загін висадився на внутрішній території та одразу почав сканувати місцевість, намагаючись виявити місцезнаходження ворогів.

— Інтервал двадцять метрів, — скомандував Рут. — Прочешіть територію. Перевірка кожні шістдесят секунд. Зрозуміло?

Бійці кивнули. Звісно, зрозуміло. Вони ж професіонали.

Лейтенант Каджон, командир Служби Вилову, піднявся на вартову вежу.

— Знаєш, що робити, Джуліусе?

Вони з Рутом разом навчалися в Академії, виросли в одному тунелі. Каджон був одним із п’яти ельфів, які запросто зверталися до Рута на ім’я.

— Знаю, що ти вважаєш за потрібне зробити.

— Підірвати це вороже гніздо.

— Несподівано.

— Найпростіший варіант. Один блакитний спалах із мінімальними втратами з нашого боку.

Блакитним спалахом називали руйнівну біологічну бомбу, яку застосували на диво нечасто. Перевага біобомби полягає в тому, що вона знищує лише живу тканину. Ландшафт лишається незайманим.

— Мінімальними втратами ви називаєте одного з моїх офіцерів.

— Так, — погодився Каджон. — Жінку-офіцера. Експериментальний зразок. Не думаю, що виникнуть проблеми з виправданням цього тактичного рішення.

Обличчя в Рута набуло звичного бурякового кольору.

— Зараз тобі краще не плутатися в мене під ногами, бо я можу влаштувати блакитний спалах прямо в тому лайні, що ти називаєш своїм мозком.

Та вивести Каджона з рівноваги було не так просто.

— Твої образи нічого не змінюють, Джуліусе. Сам знаєш, що написано в Книзі. Ми в жодному разі не можемо дозволити, щоб магічні істоти були скомпрометовані. Таке може трапитися лише одного разу, а потім...

Лейтенант не закінчив. Не було потреби.

— Я знаю, що написано в Книзі, — відрізав Рут. — Просто не хочу, щоб ти весь час мені цим нарікав. Якби я тебе не знав, вирішив би, що в тобі тече людська кров.

— Не перебільшуй, — образився Каджон. — Я лише виконую свій обов’язок.

— Я зрозумів, — пом’якшав командир. — Вибач.

Не часто можна почути, як вибачається Рут. Та його слова були аж надто жорстокі.

Батлер не відходив від монітора.

— Щось є? — поцікавився Артеміс.

Дворецький мало не підстрибнув: він не чув, як увійшов молодий хазяїн.

— Ні. Нічого. Разів зо два щось виблиснуло, але без наслідків.

— Нічого, то й нічого, — філософськи зауважив Артеміс. — Спробуй нову камеру.

Батлер кивнув. Минулого місяця Фаул купив через Інтернет камеру останньої моделі. Дві тисячі кадрів за секунду, спеціально для зйомки унікальних природних феноменів на кшталт польоту колібрі. Прилад обробляв картинку значно швидше за людське око. Артеміс установив камеру за херувимом над головним входом.

Батлер активував відеоканал.

— Що подивитись?

— Спробуй алею. У мене таке відчуття, що незабаром завітають гості.

Кремезними пальцями дворецький перемкнув тоненький тумблер. На моніторі з’явилося нове зображення.

— Нічого, — прокоментував Батлер. — Тихо як у могилі.

Артеміс указав на контрольну панель.

— Зупини.

Батлер хотів заперечити. Але нічого не сказав. Прикусив язика і натиснув на кнопку. На моніторі завмерли вишні, в повітрі повисли падаючі пелюстки. І що найцікавіше, там раптом з’явилося з десяток темних силуетів.

— Що за дідько! — не втримався Батлер. — Звідки вони повилазили?

— Вони під захистом, — пояснив Артеміс. — Високошвидкісні вібрації. Непомітні для людського ока...

Та помітні для камери, — кивнув Батлер. Артеміс. Завжди на два кроки попереду. — От якби завжди носити її з собою.

-— Якби. Проте ми можемо замість неї взяти дещо інше...

Артеміс обережно підняв зі столу залишки шолома Холлі. Засунути голову Батлера в маленький шолом — це те ж саме, що запхати картоплю в наперсток. Та нічого. Отже, непошкодженими лишилися візор і кнопки керування. Ремінці безжально спотворили, щоб шолом хоч якось наліз на череп дворецького.

—- Ця штука обладнана кількома фільтрами. Один із них — протизахисний. Давай випробуємо, як він працює.

Артеміс поправив залишки шолома на голові слуги.

— Звісно,