Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг
— Що з тобою, Анне Беа?
Тея копнула ногою мою парту.
— Мала з кимось обійманки останнім часом?
Роня і Ширін позад неї пирхнули сміхом.
Я відвела погляд.
Тільки Нільсові відомо, що я ніколи ні з ким не зустрічалася. Ніколи навіть за руку хлопця не тримала. І вже точно ні з ким не цілувалася!
— Ходять плітки, що ти з Маґнусом мала маленьке рандевю-ю-ю вчора на сходах? — пустила шпильку Тея.
Я похолола.
Звідки Тея знала про…
Рандевю-ю-ю?!
Я непорушно сиділа, втупившись поглядом у парту, мозок поступово порожнів.
Рандевю-ю-ю?!?!?!
Перш ніж він вимкнувся зовсім, я раптом згадала, що Тея франкофіл, це означає, що вона любить усе французьке. Її бабуся має будинок у Франції, де Тея з батьками й старшим братом проводить кожні канікули. Тея буквально помішана на всьому французькому. Вона постійно звертається до Фелікса «je t’aime» та «mon amour», що означає «я тебе кохаю» і «мій коханий». От я і здогадалася про значення слова «рандеву», хоча Тея вимовляла його не зовсім правильно. Вона мала на увазі «rendezvous» — «рандеву, побачення».
Я також франкофіл. Однак ніколи не признавалася у цьому Теї. Лише Нільс, мама, тато і тітка Муна знають про мою мрію побувати на вершечку Ейфелевої вежі в Парижі й скуштувати справжній круасан. Тітка Муна пообіцяла взяти мене в Париж наступного літа, але не знаю, чи дотримає слова. Усі її грандіозні плани завжди закінчувалися великим пшиком.
Я глянула на Тею.
— Не було ніякого рандеву-у-у, — видушила я з себе. — Маґнус просто подав шолом, який випав мені з рук на сходах.
— А я чула інакше! — вперлася на своєму Тея. — Кажуть, ти почервоніла, як буряк, і ледь не вдусилася кашлем, коли він заговорив до тебе.
Моє серце стиснулося.
Невже Маґнус їй такого наплів?
Що я почервоніла й закашлялася?
— Бідола-а-а-ашна Анне Бе-е-е-е-е-а…
Тея розтягнула слова, удаючи дитячий писклявий голосок.
— Певно, вона думає, що подо-о-о-обається Маґнусові. Певно, собі гадає, що йому можуть подобатися такі, як вона. Фі-і-і-і-і-і!..
Я відчула, як вивільнений простір, потаємна кімнатка в мені, ось-ось замурується знову.
Усе всередині напучнявіло, шлунок підперся аж під горло, і…
— Я тобі не вірю! — крикнула я.
— О-о-о, вона сердиться! — засміялася Роня.
— Зла альбіноска ввімкнула сигналізацію! — зареготала Ширін.
Сміялися не лише дві стервози, але й багато хто з хлопців, які саме заходили до класу після футболу на перерві.
— Не зважай на них! — прошепотів Нільс з-за мого плеча.
Не так це легко — не зважати. Тея не з тих, хто швидко здається.
— Ну, давай, Анне Беа, давай! — вигукувала вона. — Зізнавайся, з ким притискалася останнім часом! Чи, може, й не знаєш, що це таке? Га?
Я не знала, що робити.
Якщо признаюся, що нецілована, вони насміхатимуться ще більше. Спробую — як Ільва-Мерете — вигадати якусь історію, Тея влаштує мені дошкульний допит, аж доки я зламаюся, і всі зрозуміють, що я брехала. У будь-якому випадку я програю.
Аж ніяк не пишаюся своїм вчинком. Але якщо вас хоч раз в житті заганяли в глухий кут, ви зрозумієте, чому я так повелася. Я не мала вибору.
— Ліпше запитай свого Фелікса, на кого він оком накинув! — вигукнула я. — Я бачила, як він у своїй кімнаті дивився на ютюбі інтерв’ю з Джастіном Бібером, аж слину пускав і очей з нього не зводив!
Спершу в класі запала могильна тиша.
Я встигла подумати, що сонце сховалося за хмару, і очі менше печуть. А ще встигла подумати, що кричала на весь клас, навіть на мить не спалахнувши багрянцем до самих кінчиків волосся. Ба більше, почувалася дуже задоволеною.
Тиша тривала недовго.
— OMG!!!!! — верескнула Тея. — Ти щойно назвала мого хлопця гомиком?!
— От дідько!!! — і собі верескнула Роня.
— Якщо ти сама ненормальна, то ніхто не давав тобі права обзивати нормальних хлопців гомиками!
— Можна бути гомо й при цьому нормальною людиною. — заперечила я. — Хіба я назвала Фелікса гомиком? Здається, я такого не казала! Це ви зіпсуті!!!
Я аж злякалася власного голосу. Я ніколи ні на кого ще так не кричала. Ні на маму, тата, Крістоффера чи Нільса.
— Вона справді такого не казала!
Я рвучко крутнула шиєю, ледь її не вивернула.
— Чесно! — долинуло від дверей. — Гляньте на Феліксову шевелюру! А одяг! Навіть те, як він ходить… І нікому не спало таке на думку? Серйозно? Тільки Анне Беа і я помітили, що Фелікс найбільший на всю школу фанат Бібера?
У класі знову запала тиша.
— Я, власне, зайшов віддати тобі ось це, — вів далі голос. — Мабуть, випало з шолома, коли ми вчора розмовляли.
Я чула, як перехопило подих Нільсові, котрий стояв поруч.
А тоді все зупинилося.
…………
Таким було відчуття.
Здавалося, ніби всі органи в моєму тілі враз відмовилися функціонувати. Але не вмерли, ні. Більше скидалося на те, що мозок, серце, легені й нирки вляглися у свої гамачки й заспокоїлися.
Аж раптом тиша луснула, коли Роня заверещала просто мені в обличчя:
— Тримайся подалі від мого хлопця, бісова альбіноско!
Її довге темне волосся хльоснуло мене по щоці.
— І якщо ти ще хоч раз назвеш Фелікса гомо, я перетворю твоє життя на пекло!!! — рявкнула з-поза неї Тея.
— Агов! — крикнула Ширін. — Коли це ми почали сприймати всерйоз такого лузера, як Анне Беа?!
Ось так…
Тея та Роня рвонули з класу. Ширін гайнула за ними ще до того, як я встигла зажмурити очі.
Одна секунда.
Дві секунди.
Коли я розплющила очі, усе вже скінчилося. У дверях нікого не було. Мені судилося сидіти самій з англійськими підручниками на парті й купою пар очей, які свердлили поглядами мою потилицю.
Але я ще не хотіла, щоб усе скінчилося. Не так швидко.
П’ять секунд.
Шість секунд.
— Аннебіно…
Сім секунд.
— Аннебіно, отямся! — знову прошепотів Нільс. — Він хоче тобі щось віддати.
Я обережно розплющила очі.
Можу сказати лише одне: якщо
