Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг
— І що він написав?
То вже я запитала. Слова вихопилися мимоволі, я й подумати до пуття не встигла.
— Цікаво, га? — зраділа Бріттані.
Вона наклала на уста грубий шар блиску для губ.
Я вже хотіла було сказати, що мені зовсім не цікаво, але щось було в голосі Бріттані, я відчувала, що приблизно такі ж сцени з плачами й криками вона влаштовувала й своїй мамі. На повіках позалишалося трохи тіней, хоча Нільсова мама доволі довго втішала її, перш ніж покликати нас. Тож я просто кивнула головою. І вона не назвала мене sucker, як звично, теж просто кивнула.
— «І just love your style», — процитувала Бріттані. — Ось що він написав. Love your style?! Give me a break! Та який стиль у Доллі??!! Та й зачіска така гівняна на тій фотці! Але потім я часто бачила, як вони теревенили на перервах. Якби не знала їх обох, подумала б, що закохалися.
Я ніколи не знала Доллі, але дуже зраділа за неї. Довелося запхати до рота аж три зефірки нараз, щоб ніхто не помітив моєї широкої усмішки.
Проте Нільс таки помітив, він притулився до мами й сказав, що суботній вечір попри все був чудовий. Він іноді так розмовляє з мамою. Трохи по-дорослому. Тато покинув їх, коли Нільсові виповнилося два рочки, спілкується з сином лише раз або двічі на рік, тож до школи й до нашої з ним дружби він знався лише з мамою. Навіть до садочка не ходив.
Отже, я намагаюся тут сказати, що той вечір став, певною мірою, початком усіх подальших подій.
Звісно, я не мала ілюзій, що тільки-но викладу свою фотку в «фейсі», як Маґнус одразу ж прокоментує і скаже, як йому подобається мій стиль. Я ж не дурна. До того ж уже не маю свого профілю на фейсбуці. Не хочу, щоб мама читала мої статуси.
Я про інше. Коли Маґнус через чотири дні заговорив зі мною на сходах школи, щось перевернулося всередині. Ніби історія про Доллі й Девіда відкопала в мені додатковий простір, і стало легше дихати.
Коли Маґнус поклав мій шолом на сходинку й відчинив вхідні двері, я обернулася до нього. Не могла зазирнути йому в очі, тож сфокусувала зір на одній з ямочок від усмішки на щоці.
І тоді це сталося.
Я розтулила рот.
— П-п-побачимося, — сказала я.
— Побачимося, — відповів Маґнус.
Він зник за дверима, а я відразу відчула зміну.
Щось кардинально зрушилося у мені. Кістки вже не стискали серце, як завжди. Воно не застрягало більше поміж ними. Висіло, немов гімнаст, на ребрах і шалено вертіло дупою!
А тоді миттю застрибнуло в нову кімнатку в тілі й зробило потрійне сальто.
Рандевю-ю-ю
— Дивно, що таке взагалі сталося!
Тея сиділа на вчительському столі й закочувала очі.
— Сталося — факт! — відповіла їй Ільва-Мерете.
— Yeah right, — засміялася Тея.
Цього разу, як виняток, вони сміялися не з мене.
Ільва-Мерете має морквяного кольору волосся і веснянки, мріє стати художницею. Іншими словами, вона не надто цікавить хлопців. А коли, після того як кілька днів тому вивихнула руку, вона несподівано почала розповідати екзотичні історії про свої любовні походеньки, її навіть трохи помітили.
Мушу визнати, нас з Нільсом також ошелешила раптова зміна в особистому житті Ільви-Мерете, проте ми вдавали, ніби нічого не сталося.
Інша справа — Тея.
— Господи, Ільво-Мерете, — закотила вона очі. — Спробуй наступного разу трохи відредагувати свої фантазії. Усі ж розуміють, що ти це понавигадувала!
Мені прикро казати, але я розуміла, що мала на увазі Тея.
Цього разу Ільва-Мерете не просто фліртувала зі сусідом своєї бабусі. Йому, до речі, виповнилося шістнадцять, і він був фотомоделлю. Так ось, націлувавшись удосталь, вони вирішили покататися на його мопеді. Вечір завершився аварією — мопед переїхав одного з бабусиних садових гномів.
— Те, що ти цього не бачила, ще не означає, що нічого не було! — гнівно заперечила Ільва-Мерете.
Тея розмашисто баламкала ногами. Її уґґі майже сягали моєї парти.
— Гаразд, як його звуть? — не здавалася Тея.
— Кого?
— А як ти думаєш, про кого я питаю? Хлопця, з яким ти цілувалася, звісно!
— А, його… Юак… Ні, Юна… Ой ні… Бенджамін! Його звуть Бенджамін!
Роня та Ширін залилися глузливим сміхом.
— Точно не Юакім? — реготала Роня.
— Чи може… постривай… Юнас? — підхопила Ширін.
Єдина сфера, у якій фантазія Ільви-Мерете пробуксовувала, — хлопчачі імена.
— Не хочу видатися стервом, Ільво-Мерете, — пирхнула Тея, — але ти така убога зі своїми брехнями. Правда, Марі?
Я чула, як скрипнула парта Марі під вікном, потім скреготнув стілець. Вона, мабуть, до останнього моменту сподівалася, що її не втягнуть в розмову.
— Ну… Але… — кахикнула вона. — Усяке буває. Як розказує Ільва-Мерете… Але аварія з… гномом…
Отут Марі прокололася. Вона завжди захищає Ільву-Мерете, а тепер усі помітили, як забігали її очі, як вона потупила погляд. Навіть я помітила.
— Так я і думала, — криво усміхнулася Тея.
Вона закинула довге біляве волосся на один бік, щоб Роня та Ширін змогли промасувати їй плечі. Вони роблять Теї масаж щонайменше раз на день.
Я поглянула на годинник. Скоро дзвоник на урок. Англійська, мій другий улюблений предмет після математики. Не те щоб я була психована заучка чи щось таке, просто Сюнне мала на сьогодні перевірити наші твори, і мені страшенно цікаво, що ж вона скаже про мою писанину.
Сюнне — наша класна керівничка й моя улюблена вчителька після Одда. Вона завжди стає на мій бік, коли Тея чи інші насміхаються з мене, але робить це не по-дурному, не так, ніби я її улюблениця. Коли мама зателефонувала їй і розповіла, що понаписувано в моїй стрічці на «фейсі», Сюнне зачепила цю тему на уроці рідної мови. Не називаючи мого імені. Вона просто завела дискусію про поведінку дітей та підлітків у соціальних мережах. Ніхто не здогадався, що то моя мама нажалілася.
Але то таке… У творі треба
