Паморочливий запах джунглів - Юрій Володимирович Покальчук

Зговорились на двадцять.

Я тремтів від хвилювання і пітнів, коли йшов якимись завулками слідом за хлопцем, ніби мене вели трахатись вперше. Надвечір на Нікарагуа завжди падає приємна прохолода, але зараз я не відчував її, справа була не в кліматі. Боявся, але йшов.

Дістались врешті до якоїсь з фанерних ящиків зробленої халабуди.

Там на дерев'яному тапчані, поверх якого лежав виразно добре вичовганий матрац, застелений вицвілим зеленим покривалом, сиділа жінка. Не стара, але й не дівчинка.

– Мене зовуть Хосе, – вже весело сміявся його звідник, – а тебе?

– Лукаш.

– Люкас, чудово! Займайся. Я прийду за годину.

Потім Хосе звернувся до жінки:

– Не мороч йому голову, а зразу давай! Він кльовий пацан, цей поляко!

І Хосе щез.

– Мене зовуть Долорес, – сказала жінка, – не соромся, роздягайся.

Я лежав вже голий з нею, але якось ще не наважувався рватися в бій, хоч презерватива натягнув зразу, бо їх аж два дав завбачливий Хосе. Почав гладити жінку, потрішки цілував, пестив її груди, і врешті вона застогнала, бажаючи, і розвела ноги, і потягла мене на себе, і все врешті сталося. Себто я увійшов у неї, і мене окутала хвиля приємності, помножена на сотню подоланих комплексів.

Не можна, але коли дуже хочеться, можна.

Тепер це моя Нікарагуа, я через два роки знову переступив заборону спілкуватися з іноземними жінками – совєтіко турісто, обліко морале. Я переступив заборону трахатися за гроші, трахав проститутку, і мені, як не дивно, це подобалось. Поза тим я трахав нікарагуанку, і це теж була екзотика. А поза всім все ж таки я вже кілька тижнів не мав баби, і тупо хотів трахатись, і врешті дорвався, хоч до платного, але до того, що хотів.

Я устиг до приходу Хосе влізти на Долорес ще раз, і вже заспокоєний і задоволений, зустрів Хосе одягнутий, і той провів мене до виходу з базару.

Хосе на вигляд було років із двадцять, не більше.

– Гей, Люкасе, приходь ще, як захочеш трахатись. У мене є тут такі кобилки, що просто закачаєшся. Приходь, я тобі по дружбі ціну уріжу, ха-ха-ха!

За кілька тижнів я вже освоївся в цьому районі, щоправда їздив туди обережно і не дуже часто, аби мене не від слідило совєтське посольство. Але сересерівське посольське містечко, на моє щастя, містилося в цілком протилежному кінці міста, у доволі фешенебельному районі, а я жив при Спілці письменників, і це було кльово, бо я був тут цілком один, сам із собою і нікарагуанцями.

Я тепер спокійно і неквапно роздягався в кімнатці повії і з часом освоїв вже певний ритуал, врешті так, мабуть, трахалися всі, але тоді я думав, що це саме я так люблю.

Я лягав голий на ліжку і чекав, поки дівчина ляже до мене і займеться сама моїм стрижнем. Я майже ніколи не кінчав під час мінету, але любив оцей момент пасивного задоволення, який враз переростав у потребу активної дії, і тоді я відпихав убік дівчину і повертав її чи то на спину чи то на четвереньки і далі вже гнав у своєму звичному напрямку вперед до перемоги!

Я роздягався догола і якось звернув увагу, що як не скидаю годинника і персня, то якось не так трахаюсь. Треба бути цілком голим, абсолютно таким, яким народився, і тоді повільне піднесення еротичної хвилі справді повніше, аніж коли ти напіводягнений або ж на тобі щось є. Навіть тільки годинник і перстень.

Може, це й було своєрідне гурманство, але було саме так, і я жив і трахався саме так, і вибудовував собі сам свою чоловічу лінію, як, певне, кожен чоловік, таку собі біографію свого хуя, з його звичками, настроями і пригодами. Різниця певне була лиш в тому, що я робив це свідомо, осмислюючи свої пошуки і звертаючи увагу на дрібні деталі, які пізніше зміг побачити і описати.

Я думаю, що у всіх своїх часом карколомних пригодах я просто прагнув грати свою біографію так, як от актор грає свою роль. Мені не ходило врешті про те, щоби виграти щось, над усе важило зіграти роль до кінця, прожити цю роль, і в цей час жити саме нею, і тільки, злитися з нею в одне ціле, і прожити свідомо частку іншого життя, життя з іншого світу, з іншого виміру.

Якось я зустрівся з Хосе увечері в одній із базарних забігайлівок. Я вже освоївся тут, і з Хосе, можна сказати, заприятелював. На той час я вже кілька разів втягав у себе і маріхуану, балдіючи не стільки, як мені здавалось, від драпу, скільки від самого відчуття, що я це роблю тут, в Нікарагуа. Трахалось мені після кількох затяжок з якогось боку ще кайфовіше, але якось інакше, приглушеніше. То ж я вирішив, що драп, якщо і втягувати разок-другий, то краще після того.

Зараз ми з Хосе пили пиво і палили у невеличкому барі напроти отих конюшен, як я про себе назвав їх, в яких тримали кобилок для трахання.

До нас підійшов дебелий чолов'яга, вочевидь із великою частиною індіанської крові.

Хосе якось зразу підтягнувся.

– Це Рауль, – представив він мені новоприбулого, він тут господар, всі тьолки це його, а я у нього працюю. – А це поляко Люкас, мій друг, любить наших дівок.

Зачепилися слово за слово, і