Без втрат не вийти - Вадим Володарський
-З тобою, здається, усе вирішується!
Нещодавно вони зіткнулися із тим, що придбати бажаний автомобіль виявилося проблемою. Це не дешеві моделі, які завжди є у наявності (їздити на якому-небудь «Дастері» Ніка, звісно, не хотіла), - дорогі електромобілі не поставлялися в Україну у великій кількості. А усі ці розмови про зниження виробництва через дефіцит мікросхем… Чекати потрібно було кілька місяців, а їздити необхідно зараз. Ніка навіть обрала модель, але … як купити те, що потрібно?
Вихід підказав чоловік, побачивши, що до салону якраз прибули два нових автомобілі для тест-драйвів: клієнтам потрібно було спробувати перед тим, як робити замовлення… Кілька поставлених питань, - і виявилося, що те авто, яке використовувалося для цього раніше, можна було придбати. Ніка так і вирішила зробити. Сплатила карткою російського банку, де в неї ще залишався рахунок, та спитала в Вікентія, чи є в нього знайомі, які можуть «допомогти» із реєстрацією покупки. Взагалі, «прискорювачі» зараз не дуже-то й були потрібні (реєстрацію авто не можна було назвати тривалим процесом, якщо, звісно, є усі документи), але це – якщо знаєш, що робити. Ніка лише нещодавно переїхала до України, й це її перше авто тут. Тому він дав телефон знайомого, який займався такими справами раніше та, як виявилося, продовжував. І от тепер усе зроблено, а новенький, - можна так вважати, - автомобіль зайняв місце у підземному паркінгу, підключений до розетки.
-Ти зі звичайними дзеркалами взяла чи з камерами? – Вікентій до самого вибору авто не втручався, та обраного примірника зблизька не бачив. Ніка вирішила придбати «Ауді Е-трон», який можна було замовити із відеокамерами ззовні та маленькими екранами зсередини замість звичайних бокових дзеркал. Але Ніка, як виявилося, у цьому питанні була прибічницею традицій:
-Зі звичайними. Спробувала я ці камери, там в них дві машини було… Ні, дзеркала кращі.
-Подивимося? Чи, може, навіть покатаємося?
-Так зарядити треба… - Вона несподівано похитала головою. – Давай завтра? Не хочу щось нікуди…
-Ну, давай. Вітаю та бажаю водіння із задоволенням! А завтра … заодно й обмиємо. – Ця заява викликала спільний сміх. Обидва вживали алкоголь дуже помірковано, й точно вже не стануть напиватися на честь придбання авто. Тим більше, день народження – днем народження, а наступного-то дня – потрібно працювати, та й за кермо теж, тепер вже обом… - До речі, як справи із бізнесом просуваються?
-Майданчик для виробництва шукаю. Тепер веселіше їздити та дивитися буде!
-Ти не думала саме виробництво розмітити … десь у Китаї?
-Ні. Все повинно бути під боком та під контролем. Мабуть, коли тут … усе піде, російську фабрику потрібно буде закрити. – Ніка похитала головою. – Все одно, коли мене немає, там ладу не буде… А усі речі виробляти тут. І магазини, звісно, відкрити…
-А через Інтернет замовлення в тебе є?
-Звичайно! Але не сказати, що замовляють багато. Я ж чому до Штатів і літала… Домовлялася про представництво, щоб і там можна було бути представленою. Купують…
-Ще б пак! Зроблене з любов’ю…
-Я просто роблю те, що хотіла б носити сама … чи близькі мені люди… Знаєш, з чого починалося? Мені років п’ятнадцять було. І … я тоді зрозуміла, що те, що мені хотілося б носити, бо красиво, - те незручно. І навпаки. Спробувала сама щось шити для себе. Деяким подругам подобалося, а деякі… Казали: ти що, сама шиєш? Невже тобі тато гроші не дає, на що купити..? Ну, а потім, коли вже була студенткою… Вирішила спробувати запустити щось своє. Тато допоміг…
-Отак і народжуються успішні справи. – Вікентій бачив різні бізнеси, та знав історію багатьох з них, це було потрібно у його роботі. – Це добре, коли можеш займатися творчістю. Я от свою роботу люблю, але, коли тебе оточують самі лише колеги… На інші теми навіть поговорити немає з ким. А в мене усе життя було так…
-Але ж … ти був одружений… - Ніка знала, звісно, про це, але не мала уявлення про подробиці. Не сказати, щоб ця розмова була Вікентію приємна, але він вирішив нічого від дружини не приховувати.
-А моя колишня, по-твоєму, хто? Однокурсниця… Зараз – суддя у Святошинському. В неї батьки теж у системі працювали, вони вже померли... А мене чи не бідним родичем вважали…
-Але прийняли?
-А куди їм було діватися? Знаєш, що таке весілля «по залету»? Отак і було… Студентське життя … іноді дарує сюрпризи… За чотири роки розлучилися. Оксана давно вдруге заміж вийшла. Доньці п’ятнадцять зараз…
-Як її звати?
-Тамара. Тома… Бачу рідше, ніж хотів би. – Ніка зробила висновок, що через колишню дружину, але вирішила не з’ясовувати подробиць. У загальних рисах вона знала це й раніше. – Я після того, як диплом отримав, пішов працювати помічником адвоката. А Оксана одразу – до державної системи. Було зрозуміло, ким її батьки хочуть бачити. А мені це не було цікаво… Мої батьки, до речі, коли ми розлучилися, підтримали її. Батько казав, що … чоловік завжди винуватий. Ми серйозно посварилися тоді…
-Що з ними сталося? – Ніка змінила тему. По-перше, бачила, що розмова про колишню дружину коханому неприємна. А по-друге… Він нечасто бував у такому говіркому настрої, щоб розповідати про минуле. Не тому, що щось приховував, а тому, що вважав минуле неважливим. Вікентій Невмер-Голова жив теперішнім, та дивився у майбутнє. Вона лише знала, що народився він у Чернівцях. Можливо, якби … вони довго зустрічалися до весілля… Але, хоча знайомі були кілька років, проте - у зв’язку зі справою, тому розповідати про себе іншому тоді не було підстав. А весілля вийшло … дещо швидким, от і вийшло, що … Ніка багато чого про чоловіка не знала. Але хотіла дізнатися.
