Без втрат не вийти - Вадим Володарський
-Але ж моя справа…
-А як ти гадаєш, чому тобі порадили тоді звернутися саме до мене, хоча я не спец з авторського права? Ну, звісно, розібрався, нічого складного там не було. Лише з експертами… Так от, коли наші «пірати» почали копіювати, - красти, - твої моделі… По суті, це злодії, але братися тоді ніхто не хотів. Бо колеги побоювалися, що «активісти» розпочнуть атакувати і їх, і суд, щоб фірма з Росії не виграла справу. Ці злодії на це й розраховували. А я вважаю, що красти, прикриваючись патріотизмом, - огидно…
-Тому й узявся?
-Ну, не лише тому. – Вікентій посміхнувся. – Вирішив, що коли таку красиву та розумну дівчину ображають, - це неподобство… - Далі сталося те, що він і передбачав: Ніка нахилилася зі свого лежака, й він отримав свій поцілунок. А потім продовжив. – Так от… Тепер я поєдную цю боротьбу із заробітком, хоча мені й без цього було б, на що жити… Щоправда, так з’являються й інші можливості. А як, ти гадаєш, ми вирішили проблему із твоїм громадянством, а тепер допомагаємо твоїй Олі? За рахунок … таких зв’язків, таких людей. За стільки років вдалося зв’язками обрости, можна сказати, мережа з’явилася. Причому … цього майже ніхто не розуміє. Дивуються, чому ж я виграю справи… А цей Коч, - він тут, в себе, сам по собі. Але його вдалося зацікавити та переконати. Або – переконати, й цим зацікавити… Це складніше, ніж вдома…
-Як багато, виявляється, я про тебе не знала… - Ніка була, здавалося, навіть розгублена. Він вирішив, що потрібно буде перевести усе на жарт, - хоча знав: вона розумна, та ще буде думати про сказане, та зробить власні висновки. – Мережа… А ти, як павук у центрі павутини!
Він розреготався від такого порівняння. А потім відповів:
-І я про тебе теж. От, наприклад, ми вже скільки живемо разом? А знайомі взагалі кілька років, але я навіть не знаю, оце твоє чорне волосся справжнє чи фарбоване?
Ніка, нарешті, теж розсміялася, - вперше за сьогодні, чого він і хотів домогтися: спочатку відволікти від того, що сталося, розмовою про свою роботу, - чи про свою боротьбу, - а потім припинити серйозну розмову.
-А ще пишаєшся своєю спостережливістю! Міг би звернути увагу, що я його жодного разу не фарбувала, та зробити висновок: справжнє! – Але раптом вона стала серйозною. – Треба тільки … із усім цим … не посивіти… - Тут же Ніка подумала, що Кеша може образитися… Але той, здавалося, не звернув уваги.
-Так от, те, що ми сюди полетіли… Це було варте ризику.
-Ще б пак! Без тебе … ніхто б не дізнався, що сталося з татом…
-Не лише це. Ти тепер уяви, що буде відбуватися. Вбивство … такої людини, як твій тато, - саме по собі справа не рядова. А, якщо це зроблено таким способом… Це – сенсація, й тутешня преса скоро дізнається. Поліція буде змушена вести слідство, як належить. Ти розумієш, що використання такого способу – це скандал? Небезпечно для інших, недаремно Коч про пожежників казав. А ще ті, хто б розбирав завали чи робив ремонт… Пам’ятаєш, як реагували у інших країнах, коли там російська розвідка когось труїла?
-Тут теж на них подумають? – Ніка ніколи не цікавилася політикою, але за новинами, звісно, слідкувала. Тому розуміла, про що він каже.
-Можливо. І, якщо це «приватна» ініціатива… Яка буде шкодити політиці російської верхівки, причому у тому випадку, коли ті дійсно не винуваті… Їм таке навряд чи сподобається… А турецька поліція буде робити своє. Та перевіряти версію … яку ми їм підкинули. Нехай той Микита тепер захищається, разом з батьком. Можливо, дійде до того, що не зможе за кордон виїхати…
-Як не дивно, він не дуже-то й рветься. – Ніка, звичайно, знала його не перший рік, уся ця московська «золота молодь» належала до однієї компанії. – Хоча їздить, звичайно…
-Дійсно, дивно… Але у будь-якому разі, - турки будуть слати запити, а можливо, й матеріали передавати, вимагати від росіян щось там в себе розслідувати та перевірити… Це буде набагато складніше «погасити», ніж ту твою справу…
-Я розумію… - Як не дивно, перед тим, як поставити питання, Ніка зробила глибокий вдих. – А … ти сам у цю версію віриш? Що … тата прибрав Микита? Звісно, не сам, а…
-Звичайно. Інакше б не пропонував її Кочу. Навіщо нам виглядати брехунами?
-Невже він пішов би на таке … заради мене?
-Судячи з того, що ти розповіла, - він одержимий. Але одержимий із великими грошима та можливостями. Ми маємо виходити з того, що він заручиться допомогою батька. Хоча б для того, щоб не сісти до в’язниці…
-Все одно, мені важко повірити. – Ніка подивилася на море та подумала: як дивно розмовляти тут про такі речі… - Лише … через мене…
-Я ж кажу – одержимий. Але, можливо, тут справа не лише у цьому… Ти не думала: а чому цей Микита назвав саме такий строк, - до жовтня?
-Ні… А що ти маєш на увазі?
-Ну, припустимо… Він так хоче з тобою бути, будь-якою ціною. Неважливо … яким з тих шляхів, що тоді тобі змалював. Але чому саме з жовтня? Не з вересня, не з грудня?
Ніка різко сіла на лежаку та подивилася в обличчя чоловіка.
-Ні! Я навіть не думала про це!
Вона подумала, наскільки Кеша спокійний та розслаблений. Он, відсьорбнувши пива, поставив стакан на пластиковий столик, ніби вони розмовляли про щось … буденне.
