Без втрат не вийти - Вадим Володарський

У свій день народження Вікентій прокинувся у звичайний час, - йому майже ніколи не був потрібен будильник. Та дружини поряд не виявив, - це вже було трохи незвично: Ніка до «жайворонків» не відносилася. Але, мабуть, почувши, як він підвівся та почав одягатися, вона увійшла до кімнати та сказала:

-Ну, вітаю! Вперше вітаю, та не востаннє! Бажаю здоров’я та багатства, а кохання в нас вже є!

-Дякую! – Сказано це було разом із обіймами, а потім у руках Вікентія опинився невеликий конверт… У якому, здавалося, були не папери, а… Він відкрив конверт, та у його руках опинилися два брелоки, які й були ключами … центральна кнопка із фірмовим логотипом … та невелика пластикова картка. Свідоцтво про реєстрацію авто, де вже було вказано його ім’я. А у графах, де вказано марку та модель, стояло: Fisker Karma. – Дякую! – повторив Вікентій. Та вражено додав: - Ну, ти даєш!

Цього разу, треба було визнати, дружині вдалося його вразити. Це ж треба, запам’ятала з тієї легкої розмови, після першого побачення, та перед тим, як він … запропонував вирішення її проблеми, його слова про мрію. Певно, загуглила, що це за авто, знайшла його, а можливо, замовила привезти. Не розуміючись на виборі машин, що були у вжитку, та взагалі – на тому, як купують авто в Україні… Можливо, тому ж питала в нього ж таки про «прискорювача», бо хотіла одразу оформити машину, але так, щоб він про це не знав. Напевно, вони зробили це вчора, разом з її «Ауді», та таким чином, щоб у його додатку «Дія» раніше, ніж потрібно, не з’явився новий техпаспорт… Усе продумала! Навіть номер складався з цифр 1234.

-Вибач, машину  сюди затягнути не змогла! – посміхнулася Ніка. – Унизу стоїть, поряд із моєю.

-От чому ти вчора не хотіла, щоб ми пішли на твою дивитися! – зрозумів Вікентій. Сюрприз хотіла влаштувати… - Та посміхнувся. – Що ж, він вдався! Усім сюрпризам сюрприз!

-Що ж, здається, ти задоволений! – констатувала вона, явно применшуючи. – От поснідаємо, та … підемо дивитися. Обидва вже зарядилися, мабуть.

-Будемо сподіватися!

Цього разу він вирішив дозволити собі таку слабкість, - замість того, щоб підніматися до офісу (все ж таки – свято! На щастя, на цей день не було призначено судових засідань, а бувало, що у день народження й сидів у суді до вечора), спуститися до паркінгу. Та приділити пару годин вивченню нових покупок. «Ауді» Ніки був стандартним новим електричним кросовером, вони виїхали та зробили кілька кіл найближчими вулицями. Машина була чималенького розміру, але Ніка швидко звикла до неї. Тим більше, що вчора приїхала за кермом з сервісного центру. Хто пригнав «Фіскер», Вікентій вирішив не питати.

Сам гібридний автомобіль виправдав усі сподівання. Розрахований на те, щоб вісімдесят кілометрів проїхати на чистій електриці, а якщо потрібно їхати далі – можна було використовувати бензиновий двигун, або їздити у гібридному режимі. Але не заради економії, - аж надто недешевим було це авто, коли було новим… Воно з’явилося завдяки поєднанню моди на «зелені» ідеї та на нові технології. Усе це було приправлено чудовим дизайном, - щось середнє між спортивним купе та звичайним седаном, із довгим вишуканим капотом, - та незвичайним салоном, органами керування, які ані з чим не сплутаєш. Навіть замість звичайного важеля коробки передач тут була деталь у формі діаманту із кількома кнопками. Коли натискаєш на кнопку – за спеціально зробленим склом спалахують кольорові смужки: якщо натискаєш на кнопку руху уперед, вогник «біжить» туди ж, якщо на кнопку заднього ходу, - то назад… А оці скляні вставки у інтер’єрі…

Вікентій багато читав про цей, один з найнезвичайніших, автомобіль, навіть роздивлявся його зблизька, але тепер вперше зміг посидіти за кермом. Та не розчарувався. Ніка, яка сама ставилася до автомобілів, скоріше, як споживач, звісно, склала йому компанію у пробній поїздці. Та зрозуміла, наскільки вгадала із подарунком, побачивши вираз обличчя чоловіка. Вона вважала Кешу чи не найбільш стриманим чоловіком, який звик приховувати емоції, з усіх, кого знала. Можливо, саме тому його розум був відточений до гостроти бритви… Але, коли він сидів за кермом «Фіскера», обличчя його було захопленим. Як в неї самої під час того самого, першого, стрибка із парашутом, от, хіба що, так страшно не було… А зараз прокоментувала:

-От і добре. Хлопчикам потрібні іграшки!

-Щоб ти не сумнівалася! – розсміявся він. – А особливо – такі. Ще раз дякую, багато разів дякую! – Те, що для когось було просто не дуже звичайного вигляду автомобілем, для Вікентія – втілювало ідеальне поєднання свободи пересування, задоволення від водіння, технічної та естетичної досконалості. А ще – слугувало доказом ставлення з боку молодої дружини. Не просто кохання, хоча й це саме по собі важко було переоцінити, - а ще й уваги. Та розуміння важливості для нього цієї мрії… Хоча мрії-то якраз і не залишилося після того, як вона була втілена. – А зараз – давай ставити це диво техніки на місце.

-Не будеш їздити сьогодні?

-Ні. По-перше, немає куди. Зараз кілька годин попрацюю. В мене ж післязавтра суд у Кам’янському, треба буде з ночі виїздити. А по-друге… Потрібно буде завтра до майстрів загнати. Тому давай не напиватися сьогодні у ресторані. – Він знову посміхнувся. – Ти мене забереш потім…

-До майстрів? А що потрібно робити? – здивувалася Ніка, оскільки він сам тільки-но сказав, що, наскільки може визначити, авто у ідеальному стані.

-Мастило поміняти… Але головне інше. Один необхідний девайс встановити. Це тобі я звичайний реєстратор поставив. – Він вже зайняв місце у «Ауді», Вікентій пояснив, що без цього приладу їздити дуже небажано, на випадок чого – це доказ власної правоти. – А мені вже дві машини спалили, я тобі казав… От і у «Октавії», й у «Форді» я замовив становити реєстратор із чотирма камерами, що дивляться у різні боки. Із датчиком руху. Пише будь-яку активність біля авто, та надсилає відео, хоча й зменшеного об’єму, на сервер. Так і знайшли, хто «Октавію» спалив, а вони вже здали замовника. Ти ж розумієш, на моїй роботі інакше не можна. Хоча й грошей іде на мобільний інтернет… А … якщо вже хтось схоче із цим авто щось зробити, я їх точно захочу … на порох стерти! Тому – доведеться потерпіти… Але я терпіти вмію. До того ж, вони, мабуть, швиденько усе зроблять…