Зарубіжний детектив - Агата Крісті
— Чим довше не знайдуть тіло, тим важче визначити час смерті. Якби міс Холланд побачила вбиту, коли прийшла з прогулянки, то лікар зміг би визначити час смерті з точністю до десяти хвилин або близько того. А це дуже небезпечно для нашої леді.
— Але ж Агнес підозрювала цю особу?.. — насупився я. Неш перебив мене:
— Вона не підозрювала. Зрештою, не настільки. Скажімо так, вона лише думала, що це дивно. Агнес була не дуже кмітлива дівчина, тому й підозрювала якось невиразно. Вона і в голові не покладала, що бачить перед собою жінку, здатну на вбивство.
— Ви передбачали це? — спитав я.
Неш сумно похитав головою і сказав з почуттям:
— Мені слід було б це передбачити. Самогубство, бачте, перелякало анонімницю. Вона пішла ва-банк. Страх, містере Бертон, це така штука, якої не врахуєш.
«Так, страх. Це те, що нам слід було врахувати. Страх у божевільному мозку…»
— Розумієте, — провадив Неш, і від його слів у мене мороз пішов поза шкірою, — ми маємо справу з поважаною людиною, і, треба гадати, дуже поважаною — з кимось, хто посідає високе соціальне становище.
Потім Неш сказав, що збирається розпитати Роуз іще раз, а я поцікавився, чи не зміг би при цьому бути присутнім. На мій подив, він щиро погодився.
— Дуже радий вашому бажанню співпрацювати з нами, містере Бертон, якщо дозволите так сказати.
— Це звучить підозріливо, — зауважив я. — У книжках, знаю, коли детектив запрошує когось допомагати, то цей «хтось», як правило, вбивця.
Неш посміхнувся і пояснив:
— Ви навряд чи з тих людей, які пишуть анонімки, містере Бертон. Щиро кажучи, ви можете нам стати у великій пригоді.
— Радий це чути, але яким чином?
— Ви тут приїжджий, і цим ви нам корисний. У вас немає упереджень проти тутешніх людей. І водночас ви здатні розглянути все, сказати б, у соціальному плані.
— Вбивця — людина високого соціального становища, — пробурмотів я.
— Саме так.
— Себто буду шпигуном серед своїх?
— Вас це шокує?
— Сказати по правді, ні, — подумавши трохи, відповів я. — Якщо десь поблизу ходить божевільна і доводить беззахисну жінку до самогубства, розчереплює голову молодій служниці, то я не проти виконати трохи чорної роботи, щоб посадити її за грати.
— Це дуже розумно, сер. І хочу вам сказати, що розшукувана особа дуже небезпечна — не менш небезпечна, ніж гримуча змія, кобра і чорна мамба разом узяті.
Мене пройняв дрож.
— Отож у теперішній ситуації не можна гаяти жодної хвилини?
— Так, але не думайте, що ми бездіяльні. Ми працюємо в кількох напрямках.
Останні слова він мовив похмуро, і в моїй уяві постало гарне, широко розпущене павутиння.
Неш пояснив, чому він іще раз хоче поговорити з Роуз — вона розповіла йому дві різні версії, отже, могла розповісти й третю, а він вважав, що чим більше версій від неї почує, тим легше буде видобути з них кілька зерен правди.
Коли ми зайшли на кухню, Роуз мила посуд після сніданку. Вона негайно облишила миття, закотила очі, притисла руки до серця і знову розказала, як дивно поводилася Агнес того ранку. Неш був терплячий з нею, але твердий. Він пояснив мені, що першого разу розмовляв з нею м'яко, другого — владно, а цього разу вирішив поєднати м'якість із владністю.
Роуз із задоволенням переповіла всі деталі останнього тижня: як Агнес ходила у смертельному страху, вся тряслася і казала: «Не чіпайте мене!» чи «Бо буде смерть, якщо я розповім», коли Роуз питала її.
— Ось і все, що вона мені казала, — закінчила Роуз, знову щасливо закотивши очі.
— Агнес хоч словом обмовилася про те, що її турбувало? — спитав Неш.
— Ні, лише потерпала за своє життя.
Неш зітхнув і більше не розпитував про Агнес, а натомість вислухав убогу розповідь про те, що робила Роуз після другого сніданку напередодні. Вона сіла в автобус, що відходить о чотирнадцятій тридцять, і до вечора була зі своєю сім'єю. А повернулася автобусом, який відійшов з Нізермікфорду о двадцятій сорок. Розповідь завершилася тим, як бідолаху цілий вечір мучили страшні передчуття, а її сестра намагалася їх витлумачити, і як Роуз не могла торкнутися шматочка булочки з кмином.
Ми вийшли з кухні пошукати Елсі Холланд. Вона наглядала за дітьми, що саме готували уроки. Елсі Холланд, як завжди, була ґречна. Вона встала і сказала дітям:
— А тепер, Коліне й Брайєне, розв'яжіть ці три задачі, поки я прийду, — і повела нас до дитячої спальні.
— Гадаю, тут нам буде зручно. Не хочу, щоб хлопчики чули нас.
— Спасибі, міс Холланд. Подумайте іще раз, ви цілком певні, що Агнес не була занепокоєна, відколи померла місіс Сіммінгтон?
— Ні, вона нічого не казала. Агнес була тиха дівчина і мало говорила.
— Виходить, не така, як інші?
— Так, Роуз забагато. говорить. Мені інколи доводиться нагадувати їй, щоб не була такою зухвалою.
— А тепер, прошу вас, розкажіть, що було вчора після другого сніданку? Все, що можете пригадати.
— Як завжди, о першій — другий сніданок; з-за столу встали трохи раніше. Я не дозволяю хлопчикам гаяти часу за столом. А що ж потім? Потім містер Сіммінгтон пішов до контори, а я допомагала Агнес накрити стіл на вечерю. Хлопчики вибігли у садок… Там я їх і застала, коли вийшла з дому.
— І куди ви пішли?
— До Коум Арку, стежкою через поле. Хлопчики хотіли порибалити, але я забула принаду і мусила вертатись по неї.
— Котра це була година?
— Стривайте… Коли ми вийшли, було за двадцять третя або трошки пізніше. Мейган спершу хотіла піти з нами, але потім передумала і поїхала кататися на велосипеді. Вона просто схибнулася на ньому.
— Я маю на увазі, котра була година, коли ви верталися по принаду? Ви заходили в дім?
— Ні. Я лишила її в оранжереї за будинком. Не знаю, котра тоді була година. Здається, за десять третя.
— Ви бачили Мейган або Агнес?
— Мейган, напевно, тоді вже не було, а от Агнес я не бачила. Так, я нікого не бачила.
— І потім одразу пішли ловити рибу?
— Так, ми пішли до річки, але нічого не зловили. Ми майже ніколи нічого не ловимо. Але хлопчикам подобається рибалити. Брайєн дуже промок учора, і, коли ми повернулися, я мусила його переодягати.
— У середу чай подаєте ви, чи не так?
— Я. У їдальні все накрито для містера Сіммінгтона, а коли він приходить, я лише наливаю чай. Діти і я п'ємо чай у класній кімнаті. І
