Зарубіжний детектив - Агата Крісті
— О, не варто турбуватись. Я йтиму повз вас і занесу.
Мені здалося, що бідолаха Гріффіт таки закохався. Бісова Джоанна! Гріффіт надто хороша людина, щоб водити його за носа.
Я попрощався з ним, бо побачив його сестру. Тепер уже мені хотілося з нею поговорити.
Еймі Гріффіт почала, як завжди, з копита:
— Просто жахливо! — продзижчала вона. — Я чула, що ви явилися туди дуже рано.
У кожному її слові звучало запитання, а очі спалахнули на слові «рано». Я не збирався розповідати про дзвінок Мейган, а сказав лише:
— Розумієте, мене цілий вечір учора щось мучило. Дівчина збиралася прийти до нас на чай, але не прийшла.
— І ви подумали про найстрашніше. Та ж ви провидець!
— Я справжній детектив.
— Це перше вбивство у Лімстоку. Страшенний ажіотаж, скажу я вам. Сподіватимемося, поліція буде на висоті.
— Не маю жодного сумніву. Адже вони майстри своєї справи.
— Навіть не можу пригадати, яка та дівчина з себе, хоча вона десятки разів відчиняла мені двері. Тиха, непомітна істота. Вдарили по голові, а потім ще й проламали череп — так сказав мені Оуен. Думаю, це її хлопець. А ви як гадаєте?
— Ви так вирішили?
— Це мені здається найвірогіднішим. Напевно, посварились. Молодь тут дуже зіпсута — погана спадковість у більшості з них. — Вона помовчала хвилину, потім вела далі: — Я чула, що тіло знайшла Мейган Хантер? Її це не дуже вразило?
— Дуже, — коротко відказав я.
— Можу уявити. Мені здається, вона слабка на голову, а така знахідка може вибити у неї останній глузд.
Мені раптом спало на думку з'ясувати дещо у міс Гріффіт.
— Скажіть, міс Гріффіт, це ви вчора намовили Мейган повернутися додому?
— Я б не сказала, що саме намовила.
— Але ж ви їй щось таке сказали? — не відступався я.
Еймі Гріффіт рішуче відставила ногу і подивилася мені у вічі. Так, ніби збиралася боронитись.
— Негарно, коли дівчина не держиться хати. Вона ще молода і не знає, що можуть плескати язики. Я вважала за свій обов'язок нагадати їй про те…
— Язики? — я перебив, бо вже не міг стримати люті.
Проте Еймі Гріффіт вела далі з тією неймовірно благодушною самовпевненістю, що була її найприкметнішою рисою.
— О, то ви не знаєте, які плітки ходять по людях. А я знаю. Повірте, я й на мить не припускаю чогось такого. Але ж знаєте, які люди, — коли є нагода сказати якусь погань, то вони неодмінно скажуть! Та й надто велике випробування для дівчини — самій заробляти собі на хліб.
— Заробляти собі на хліб?! — розгубився я.
— Що й казати, жереб нелегкий. І гадаю, вона вчинила правильно. Я маю на увазі, що вона не могла піти в таку лиху годину й лишити дітей без догляду. Вона просто молодця, скажу вам, просто молодця. Я всім так кажу. Хоч, звісно, злостивці все одно балакатимуть…
— Про кого?
— Та про Елсі Холланд, певна річ, — нетерпляче сказала Еймі Гріффіт. — Вона дівчина старанна і знає свої обов'язки. Крім того, вона дуже приємна.
— А що ж кажуть люди?
Еймі Гріффіт засміялася, і той сміх видався мені страшенно єхидним.
— Люди кажуть, ніби вона подумує стати місіс Сіммінгтон номер два і готова на все, аби втішити вдівця і стати йому опорою.
— Он воно що! — приголомшено мовив я. — Але ж місіс Сіммінгтон тільки тиждень тому як померла!
Еймі Гріффіт знизала плечима:
— І я про те саме кажу. Якісь дурниці! Та ви ж знаєте, які люди. Міс Холланд дівчина молода і вродлива, а цього досить. І потім, бути гувернанткою для дівчини — не перспектива. Я б не здивувалася, якби їй захотілося завести дім і чоловіка. Звісно, — не вгавала вона, — бідолаха Дік Сіммінгтон і гадки про те не має! Він і досі не може отямитися після смерті Монл. Але ж ви знаєте чоловіків! Коли дівчина завжди поряд, піклується про нього, віддано доглядає дітей, то він почуває себе у боргу перед нею.
— І ви вважаєте, що Елсі Холланд плекає якісь надії? — спитав я тихо.
— Та ні, зовсім я так не вважаю, — обурилася Еймі Гріффіт. — Мені дуже шкода, що на неї так кажуть. Тому я намагалася пояснити Мейган, щоб вона повернулася додому. Це краще, ніж лишати Діка Сіммінгтона і дівчину самих.
Я потроху почав розуміти. Еймі Гріффіт весело всміхнулась і сказала:
— Ви вражені, містере Бертон, почувши наші невинні містечкові плітки? Я вам так скажу: люди завжди лихословлять, — вона засміялась і пішла геть.
Біля церкви я зустрів містера Пая. Він розмовляв з Емілі Бартон. Старенька була розчервоніла і збуджена. Містер Пай зрадів мені:
— А, містере Бертон, доброго ранку. Як поживає ваша мила сестричка?
Я розповів йому про Джоанну.
— Але чому вона не прилучається до нашого провінційного парламенту? Нас усіх так вразила ця подія. Як-не-як убивство! І де! У нашому забутому богом містечку. А звучить, як зі сторінок «Санді Н'юспейпер». Не найцікавіший із злочинів, щоправда. Підле брутальне вбивство маленької служниці.
— Це жахливо, — сказала міс Бартон. — Така хороша дівчина. Вона прийшла до мене з притулку «Сент Клотільд Хоум» ще дівчинкою. Була така здібна і стала гарною служницею. Партрідж не могла нею нахвалитися.
— Агнес приходила вчора на чай до Партрідж. Еймі Гріффіт, напевне, казала вам, — ніби між іншим кинув я.
— Так, так, вона казала. І дивувалася, бо це щось нове для служниці дзвонити по телефону господареві дому, — згадав містер Пай.
— Партрідж ніколи б собі такого не дозволила. Я просто дивуюсь Агнес, — обурено заявила міс Бартон.
— Ви відстали від життя, люба леді. Моїх двоє супостатів цілими днями дзвонять по телефону і закурили увесь будинок. Мусив нагримати на них. Але що ти їм скажеш, коли Прескотт чудово готує, хоча й запальний, а місіс Прескотт — першорядна покоївка?
— Справді, містере Пай, вам дуже пощастило з прислугою. Ми всі про це знаємо.
Я негайно втрутився у розмову, бо не хотів, щоб вона переходила в буденне русло.
— Звістка про вбивство розлетілась так швидко, — сказав я.
— А це вже як завжди, — сердито мовив містер Пай. — Досить різникові чи пекареві щось почути, як за хвилину весь Лімсток знатиме. У них справжня комора чуток. На жаль, Лімсток перевівся: анонімні листи, вбивства, — які хочеш злочини.
Емілі Бартон раптом нервово заявила:
— Вони навіть не підозрюють, навіть гадки не мають, що… обидва злочини пов'язані один з одним.
Містер Пай одразу ж ухопився за її думку.
— Цікаво, цікаво.
