Убивчий білий - Джоан Роулінг

чоловіки,— з ненавистю мовила Іззі.— Всі купляються на ту машкару маленької дівчинки, навіть Раф. «Але вона втратила дитину, Іззі...» Та якби він почув бодай чверть того, що Кінвара каже про нього за спиною, то вже б по-іншому співав. А оті відчинені двері? — раптом змінила тему Іззі.— Ти ж у курсі, бо це так ви з Венецією потрапили всередину, так? Ті двері нормально не зачиняються, якщо ними не ляснути як слід. Татко це знав. Він би вже точно зачинив двері нормально, правда ж? Але якщо Кінвара виходила з дому тишком уранці, вона просто мусила їх тихенько причинити і так лишити, авжеж? Вона, знаєш, не дуже розумна. Цілком у її дусі прибрати всі упаковки з-під амітриптиліну, бо вона подумала, що пігулки наведуть підозру на неї. Я знаю, що поліція вважає відсутність упаковок дивною, але вони точно схиляються до версії про суїцид, і саме тому я хотіла поговорити з тобою, Корморане,— закінчила Іззі, посунувшись у кріслі вперед.— Я хочу тебе найняти. Хочу, щоб ти розслідував таткову смерть.

Страйк знав, що таке прохання прозвучить, ще коли вона подала чай. Перспектива отримувати гроші за розслідування, яке й так захопило Страйка, мов одержимість, звісно, принаджувала. Однак клієнти, які прагнули лише підтвердження своїх власних теорій, зазвичай були проблемними. Він не міг прийняти пропозицію Іззі на її умовах, але співчуття до її горя спонукало до м’якішої відмови.

— Поліція не захоче, щоб я їм плутався під ногами, Іззі.

— Вони не мусять знати, що ти розслідуєш таткову смерть,— охоче заговорила Іззі.— Можна вдати, що ти розслідуєш оті історії про гостей у садку, яких буцімто бачила Кінвара. Оце вона отримає по заслузі, якщо зараз ми сприймемо її серйозно!

— Інші члени родини знають, що ти мене запросила?

— О так,— закивала Іззі.— Фіззі цілковито за.

— Правда? Вона теж підозрює Кінвару?

— Ну, ні,— відповіла Іззі з тінню дражливості,— але вона на сто відсотків згідна, що татко не міг укоротити собі віку.

— А хто, на її думку, це зробив, якщо не Кінвара?

— Ну,— мовила Іззі, якій від питань на цю тему стало явно незатишно,— власне, Фізз притримується божевільної думки, що до справи має якийсь стосунок Джиммі Найт. Але це, звісно, просто смішно. Джиммі був під вартою, коли татко помер, так? Ми з тобою обоє бачили, як напередодні ввечері його забрала поліція, але Фізз нічого й чути не хоче, вона на Джиммі поведена! Я їй казала: «Ну звідки б Джиммі Найтові знати, де шукати амітриптилін і гелій?» Але вона не слухає, тільки й торочить про те, що Найт прагнув помсти...

— Помсти за що?

— Що? — стривожено спитала Іззі, але Страйк бачив, що вона чудово його чула.— О... то вже не має значення. Це давно в минулому.

Підхопивши чайник, Іззі рушила до кухонної зони, де підлила в чайник гарячої води.

— Фізз нераціональна щодо Джиммі,— сказала вона, повернувшись із повним чайником і з грюкотом опустивши його на стіл.— Вона його не терпіла, ще коли ми були підлітками.

Вся червона, Іззі налила собі другу чашку чаю. Страйк мовчав, і тоді вона знервовано повторила:

— Та історія з шантажем не пов’язана з татковою смертю. То все в минулому.

— Ти не сказала про це поліції? — тихо спитав Страйк.

Пауза. Обличчя Іззі стало ще рожевішим. Вона відсьорбнула чаю, тоді мовила:

— Ні.

А далі похапцем додала:

— Мені страшенно шкода, я можу уявити, як ви з Венецією через це почуваєтеся, але наразі нас більше хвилює таткова репутація. Ми не можемо дозволити, щоб ця історія потрапила у пресу, Корморане. Шантаж міг би бути пов’язаний з його смертю лише в одному випадку: якби спричинився до його самогубства, але я просто не вірю, що татко міг укоротити собі віку — ні через це, ні через щось інше.

— Деллі, мабуть, легко було накласти абсолютну заборону,— мовив Страйк,— якщо її підтримали рідні Чизвелла, які сказали, що ніхто його не шантажував.

— Нас тепер більше хвилює те, яким татка пам’ятатимуть. Шантаж... з ним покінчено, та й по тому.

— Але Фіззі вважає, що Джиммі може мати якийсь стосунок до смерті вашого батька.

— Це не... то зовсім інакша справа, зважаючи на предмет шантажу,— незв’язно пояснила Іззі.— Джиммі зачаїв образу... важко пояснити... Фізз просто має пунктик на Джиммі.

— Що решта членів родини думає про нове втручання з мого боку?

— Ну... Раф не дуже зрадів, але він тут ні до чого. Платитиму тобі я.

— А чому не зрадів?

— Тому що,— відповіла Іззі,— ну, тому що поліція допитувала Рафа активніше, ніж будь-кого з нас, бо... Слухай, та Раф тут ні до чого,— повторила вона.— Я буду твоєю клієнткою, я хочу тебе запросити. Просто розвій алібі Кінвари, я знаю, ти можеш.

— Боюся,— мовив Страйк,— що я не можу взятися за цю роботу на таких умовах, Іззі.

— Чому?

— Клієнт не може мені казати, що мені вільно розслідувати, а що ні. Я тобі підійду лише в тому випадку, якщо ти готова знати нею правду.

— Підійдеш, я знаю, що ти найкращий, саме тому тебе найняв гатко, і я хочу.

— Тоді тобі доведеться відповідати на питання, які я ставлю, а не казати, що має стосунок до справи, а що тут ні до чого.

Іззі кинула на нього ворожий погляд понад чашкою, а потім, на подив Страйка, пирхнула.

— Не знаю, чого я дивуюся. Я ж знала, який ти. Пам’ятаєш, як ти засперечався з Джеймі Моемом у «Нам Лонг Ле Шейкері»? О, та точно пам’ятаєш. Ти не відступав! Був момент,

Коли всі за столом були проти тебе. А суперечка була про... пам’ятаєш...

— Смертну кару,— відповів заскочений зненацька Страйк.— Так, я це пам’ятаю.

На якусь мить перед ним ніби постала не чиста й світла вітальня Іззі з реліктами заможного англійського минулого, а погано освітлений інтер’єр сумнівного в’єтнамського ресторану в Челсі; там дванадцять років тому він під час вечері вступив у суперечку з одним з Шарлоттиних друзів. Обличчя Джеймі Моема в його спогадах було гладеньке, поросяче. Він хотів випендритися перед бидлом, яке Шарлотта притягнула на вечерю замість його давнього друга Яго Росса.

— ...і Джеймі так страшенно розлютився на тебе, — провадила Іззі.— Він тепер, знаєш, королівський адвокат, дуже успішний.

— Видно, навчився тримати