Убивчий білий - Джоан Роулінг
Лорелея лишилася незворушною навіть тоді, коли Страйк не пішов з нею на церемонію відкриття Олімпійських ігор, бо вже погодився провести вечір у Люсі та Грега. Страйкова сестра поки що не хотіла випускати Джека з поля зору й тому не дозволила Страйкові повезти його до військового музею на вихідні, натомість запропонувавши сімейну вечерю. Пояснюючи Лорелеї всі обставини, Страйк зрозумів, що вона сподівається отримати запрошення піти і познайомитися з його рідними. Але він чесно пояснив, що головно хоче поспілкуватися з небожем, якому не приділяв уваги, й Лорелея приязно прийняла це, спитавши, чи Страйк вільний наступного вечора.
Таксі везло його зі станції «Бромлі-Саут» до помешкання Люсі та Грега, і Страйк раптом виявив, що обмірковує ситуацію з Лорелеєю — бо Люсі зазвичай питала про перебіг його особистого життя. Це була одна з причин, що спонукала Страйка уникати родинних зібрань. Люсі непокоїло те, що її тридцятивосьмирічний брат досі не одружений. Дійшло до того, що на один украй бентежний вечір Люсі навіть запросила жінку, яка, на її думку, могла б сподобатися Страйкові,— і це лише упевнило його в тому, що сестра геть не розуміє його потреб і смаків.
Таксі просувалося дедалі глибше в надра буржуазного передмістя, а перед Страйком постала неприємна правда: готовність
Лорелеї прийняти рутинність їхніх поточних стосунків походила не від того, що вона поділяє його небажання прив’язуватися. Натомість вона просто відчайдушно бажає утримати його на майже будь-яких умовах.
Страйк дивився у вікно на просторі будинки з подвійними гаражами й охайними газонами, і його думки полинули спершу до Робін, яка щодня йому дзвонила, коли чоловіка не було вдома, а тоді до Шарлотти, що взяла його під руку, спускаючись сходами Ланкастер-гаузу на своїх шпильках. Було приємно й зручно мати Лорелею у своєму житті протягом цих десятьох з половиною місяців: невимогливу до емоцій і еротично здібну жінку, що прикидалася незакоханою в нього. Можна було дозволити стосункам тривати далі, упевнити себе, що він, як ото кажуть, хоче «подивитися, як складеться»,— або ж можна було прийняти правду: він просто відкладає те, що потрібно зробити, і що довше він пускатиме справи на самопас, то більше вийде болю й хаосу.
Такі думки навряд чи могли підбадьорити Страйка, і коли таксі зупинилося перед будинком його сестри з магнолієвим деревом на газоні та смикнулася фіранка на вікні, він відчув ірраціональний гнів на сестру — ніби то все її провина.
Не встиг Страйк навіть постукати, як Джек уже відчинив двері. Зважаючи на те, в якому стані Страйк востаннє бачив його, Джек вигляд мав на диво добрий. Детектива переповнили втіха від того, що небожеві краще, і роздратованість через те, що малого не дозволили взяти до музею, тож довелося довго й нудно пертися до Бромлі.
Однак радість Джека від приїзду Страйка і його охочі розпитування про все, що Страйк пам’ятає про їхнє перебування у шпиталі (сам Джек був щасливо непритомний), зворушували, як і той факт, що Джек усівся біля дядька за столом і повністю заволодів його увагою. Видно було: Джек вважає, що між ними встановився тісний зв’язок, бо обоє пройшли випробування реанімацією. Він так детально розпитував Страйка про ампутацію, що Грег відклав ніж і виделку і відсунув тарілку з таким виглядом, ніби його зараз знудить. У Страйка вже склалося враження, що Джек, середульший син, не улюбленець батька. Він не без злостивості задовольнив цікавість Джека, розуміючи, що за нормальних умов Грег припинив би таку розмову, але зараз зглянувся на хворобливий стан сина. Не помічаючи жодних підводних течій, Люсі повсякчас усміхалася, не зводячи очей зі Страйка та Джека. Про приватне життя вона брата не розпитувала, ніби тільки того й бажала, щоб він був добрий і терплячий до її сина.
Дядько та племінник вийшли з-за столу найкращими друзями, і Джек сів на диван поруч зі Страйком, щоб подивитися відкриття Олімпійських ігор. Вони безугавно теревенили до самого початку трансляції і серед інших висловили надію, що на церемонії будуть рушниці, гармати й солдати.
Ця безневинна згадка викликала в пам’яті Страйка Джаспера Чизвелла і те його роздратування, яке, за словами Робін, викликала відмова показати військову міць Британії на найбільшому стадіоні нації. Негайно згадався і Джиммі Найт — чи він теж десь сидить перед телевізором, готуючись тішитися з того, що таврував як карнавал капіталізму?
Грег передав Страйкові пляшку «Гайнекену».
— Починається! — радісно сказала Люсі.
Трансляція наживо почалася з відліку. Минуло кілька секунд, і чергова кулька з цифрою не луснула. «Тільки б не налажали»,— подумав Страйк, раптом забувши про все на хвилі патріотичної параної.
Але церемонія відкриття виявилася настільки далека від лажі, що Страйк лишився дивитися до кінця, свідомо не встиг на останній поїзд і прийняв пропозицію заночувати на дивані та в суботу поснідати з рідними.
— Нормально справи в агенції? — спитав Грег за яєчнею з різними начинками, яку приготувала Люсі.
— Непогано,— відповів Страйк.
Загалом він не обговорював справи агенції з Грегом, якого Страйків успіх вибив з колії. Шваґер завжди якось дратувався через визначну кар’єру Страйка в армії. Відповідаючи на питання Грега про організацію справи, права й обов’язки найманих фрілансерів і особливий статус Робін — партнера на зарплатні, Страйк бачив ледь приховану надію Грега на те, що Страйк щось забув чи переплутав, бо ж він солдат і не здатен легко орієнтуватися в цивільному світі.
— То яка кінцева мета? — спитав він, а Джек терпляче сидів поруч зі Страйком і явно бажав поговорити про армію.— Я гадав, що бізнес розбудовується для того, щоб ти не мусив сам виходити на вулицю? Натомість керуючи з офісу?
— Ні,— відповів Страйк.— Якби я хотів сидіти за столом, я б лишився в армії. Мета — зібрати достатньо надійних працівників, щоб мати постійну завантаженість, і пристойно заробляти. Я сподіваюся скоро мати достатньо грошей
