Убивчий білий - Джоан Роулінг
— Я намагалася згадати, але ні... Зажди,— раптом сказала Робін.— Він назвав номер.
— Катул,— Страйк аж випростався на металевому садовому стільці.
— Звідки ти знаєш?
— Бо Катулові вірші замість назв мають номери, і в Чизвелла на столі була його книжка. Катул писав про купу цікавих нахилів: інцест, содомію, ґвалтування дітей... може, хіба про зоофілію не написав. Є відомий вірш про горобця, але там ніхто пташку не дрюкає.
— Дивний збіг, правда? — спитала Робін, ігноруючи дотеп.
— Може, Чизвеллові прописали пігулки, тому йому й згадалася одна з мойр?
— Він тобі був схожий на людину, яка вірить у гомеопатію?
— Hi,— визнав Страйк,— але якщо ти хочеш сказати, що вбивця кинув там пляшечку «лахесісу» просто задля краси...
Він почув далекий дзвін.
— Хтось прийшов,— мовила Робін.— Я, мабуть...
— Не відчиняй, поки не побачиш, хто то,— сказав Страйк. Його раптом охопило погане передчуття.
Кроки Робін були притишені — Страйк знав, що вона йде по ковроліну.
— О Боже.
— Хто там?
— Мітч Патерсон.
— Він тебе бачив?
— Ні, я нагорі.
— Тоді не відчиняй.
— Та не буду.
Але дихати Робін почала важко й нерівно.
— Що з тобою?
— Я в нормі,— задушеним голосом відповіла вона.
— Що він...
— Мені треба йти. Наберу пізніше.
Зв’язок обірвався.
Страйк опустив телефон. Пальці руки, яка не тримала мобільний, раптом обпекло, і він зрозумів, що цигарка зотліла до фільтра. Загасивши її об бруківку, він кинув недопалок за стіну в садок сусідів, яких Ільза й Нік не любили, і негайно закурив нову цигарку, думаючи про Робін.
Страйк непокоївся через неї. Звісно, нормально, що вона відчуває тривогу й стрес після того, як знайшла тіло і витримала допит спецслужб, але Страйк відзначив, як вона втрачає уважність під час розмови, як двічі-тричі питає одне й те саме. А ще ця її нездорова (як на нього) охота негайно повернутися до офісу й на вулицю.
Через переконання, що Робін слід відпочити, Страйк не сказав їй про напрям у розслідуванні, який розробляє,— бо ж вона точно наполягатиме, що мусить допомогти.
Факт полягав у тому, що для Страйка справа Чизвелла почалася не з повідомлення про шантаж з вуст покійного, а з історії про задушену й поховану в рожевій ковдрі дитину, яку розповів Біллі Найт. Після його останнього прохання про допомогу Страйк постійно передзвонював на номер, з якого Біллі телефонував. Урешті-решт він отримав відповідь від цікавого перехожого, який підтвердив, що автомат таки стоїть на Трафальгарській площі.
«Страйк. Той кінчений солдафон без ноги. Біллі на ньому поведений. Гадає, що Страйк його врятує».
Звісно, є якийсь шанс, хай і малий, що Біллі потягне назад до місця, де він востаннє шукав допомоги. Вчора Страйк кілька годин блукав у районі Трафальгарської площі. Він розумів, що вірогідність появи Біллі дуже низька, але відчував потребу щось робити — нехай і дурниці.
Наступне рішення Страйкові важко було виправдати, бо агенція наразі не могла собі дозволити витрачати гроші на те, щоб Барклей і далі лишався поруч з Джиммі та Флік.
— Гроші твої,— заявив глазгів’янин, почувши інструкції від детектива,— але що я шукаю?
— Біллі,— відповів Страйк,— а за відсутності Біллі — будь-що дивне.
Звісно, наступні рахунки покажуть Робін, чим саме займається Барклей.
Страйк раптом відчув на собі чийсь погляд. Оссі, сміливіший з котів Ніка й Ільзи, сидів на кухні біля крана і дивився у вікно світло-нефритовими очима. В цьому погляді був осуд.
37
Я ніколи цього не опаную повністю. Завжди мене пройматиме сумнів — питання.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Фотографи не прийшли на похорон Чизвелла у Вулстоуні, щоб не порушити раптом заборону. Агенції новин обмежилися стислими повідомленнями про те, що служба відбулася. Страйк хотів був надіслати квіти, але вирішив, що то сприймуть як нетактовне нагадування про несплачений рахунок. Між тим відкрили справу щодо смерті Чизвелла — й одразу заморозили, відклавши подальше розслідування.
І тут несподівано виявилося, що ніхто Джаспером Чизвеллом не цікавиться. Труп, який цілий тиждень плив на хвилях новин, пліток і чуток, тепер потонув під статтями про спортсменів і спортсменок, про приготування до Олімпійських ігор і прогнози щодо них; країна опинилася під владою цієї події, бо незалежно від того, хто як ставився до Олімпійських ігор, неможливо було ні проігнорувати їх, ні уникнути.
Робін і далі щодня дзвонила Страйкові, вимагаючи повернути її на роботу, а Страйк усе відмовлявся. Мало того, що на її вулиці ще двічі з’являвся Мітч Патерсон; ще й на тротуарі у Страйка під вікнами завівся незнайомий вуличний музика і цілий тиждень там грав. Він пропускав акорди щоразу, як бачив детектива, і нерідко обривав пісню посередині, щоб відповісти на дзвінок. Преса, вочевидь, не забула, що кінець кінцем Олімпійські ігри минуть, а отже, треба підготувати соковиту історію про те, як і чому Джаспер Чизвелл найняв приватних детективів.
Страйкові знайомі в поліції нічого не знали про те, як просувається в їхніх колег розслідування справи Чизвелла. Страйк зазвичай міг заснути за найнесприятливіших умов, але зараз став дивно тривожним, прокидався посеред ночі, дослухався до чимдалі гучнішого гомону Лондона, який заповнили гості Олімпійських ігор. Востаннє він так довго страждав на безсоння протягом першого тижня при свідомості після того, як саморобна міна в Афганістані забрала його ногу. Тоді спати не давав пекучий свербіж — а почухати було нічого, бо ноги не стало.
Лорелею Страйк востаннє бачив у вечір Параолімпійського прийому. Лишивши Шарлотту на вулиці, він вирушив на Трафальгарську площу шукати Біллі й у результаті прийшов на вечерю з Лорелеєю навіть пізніше, ніж розраховував. Утомлений, змучений, збентежений тим, що не знайшов Біллі, вражений несподіваною зустріччю з колишньою, Страйк приїхав до індійського ресторану, очікуючи — мабуть, навіть сподіваючись,— що Лорелея вже пішла.
Однак вона не тільки терпляче чекала за столиком, а ще й вибила його з колії таким собі стратегічним відступом (як це подумки охарактеризував Страйк). Лорелея не почала розмови про майбутнє їхніх стосунків, а натомість вибачилася за — як вона це назвала — дурне й поспішне освідчення в ліжку, яке явно збентежило Страйка і про яке вона жалкувала.
Страйк, який одразу випив більшу частину своєї пінти, щоб набратися сил перед неприємним поясненням — що він не хоче робити їхні стосунки ані більш постійними, ані
