Макбет - Ю. Несбе

— Одна річ, яку мені треба спалити. Завтра я попрошу Джека відвезти коробку до печей фабрики «Естекс».

— Я хочу, щоб мене теж спалили, любий.

Макбет заціпенів. Що вона каже? Може, вона спить? Але ж сновиди, начебто, не можуть розмовляти?

— Отже, ти ще не знайшов Даффа? — запитала вона.

— Ще ні, але ми шукаємо його скрізь.

— Бідолаха. Втратив дітей; тепер він сам-один.

— Хтось допомагає йому. Інакше ми би його знайшли. Я не довіряю Ленноксу.

— Бо знаєш, що він служить Гекаті та всіляко сприяє його бізнесу?

— Бо знаю, що Леннокс загалом слабак. Можливо, він перелякався, розпустив шмарклі і замислює щось лихе, як Банко. А може, переховує Даффа. Мені треба його заарештувати. Сейтон розповідав мені, що при Кеннеті заарештованих уражали електричним струмом в пах, якщо вони відмовлятися говорити. А потім влаштовували ще один електрошок, щоб вони замовкли назавжди.

— Ні.

— Що — ні?

— Hi. He треба. Зараз арешт одного з керівників підрозділів буде підозрілим і недоречним. Наразі в усіх склалося враження, що ти відсік два гнилих яблука — Даффа й Малкольма. Третє вже виглядатиме як чистка невгодних. А чистки породжують сумніви не лише щодо тих, хто їх уникнув, а і щодо самого лідера. Нам не слід давати Тортелу підстави сумніватися в доцільності твого призначення. А щодо електрошоку, то в нашій частині міста електричного струму немає.

— І що ж нам робити?

— Розбуди головного електрика і попроси його полагодити електропостачання.

— Ти сьогодні чимось явно невдоволена, люба. Тоді як саме сьогодні мала б підтримати мене і славити, як героя.

— А ти мене — як героїню, Макбете. Ти вже перевірив Кетнесс?

— Кетнесс? А чому ти гадаєш, що вона має якесь відношення до Даффа?

— Пам’ятаєш, під час отої вечірки Дафф сказав, що заночує у родича.

— Так, сказав.

— А тобі не здалося дивним, що хлопець із сиротинця має в місті якогось родича? Дядька, скажімо?

— Не кожен родич може… — Макбет нахмурився й на мить замовк. — Ти хочеш сказати, що Дафф і Кетнесс…

— Любий Макбете, мій герою, без пильного жіночого ока ти так і лишився б наївним простаком, бо лише пильне жіноче око здатне помітити, як двоє таємних коханців дивляться одне на одного.

Макбет закліпав очима, вдивляючись у темряву. Потім заплющив очі і, обійнявши Леді, пригорнув її до себе. Як би він вижив без неї?

— Дякую, люба моя. І що б я без тебе робив? Зараз іди спати, а я тим часом накажу Ленноксу негайно перевірити Кетнесс.

— О, він повернувся! — радісно вигукнула Леді.

— Хто?

— Електричний струм. Поглянь — наше місто тепер знов у вогнях.

Макбет розплющив очі й поглянув на її освітлене обличчя. Поглянув на їхні тіла. Вони жевріли червоним у неоновій рекламі «Бакарді», розміщеній на будівлі по той бік вулиці Ощадливості.

— Ленноксе, ти? — Кетнесс уже встигла змерзнути і стукала зубами, стоячи зі схрещеними руками на порозі своєї квартири. — Доброї ночі, полісмене Сейтон.

— Інспекторе Сейтон, — поправив її худорлявий тип і, відсунувши Кетнесс убік, увійшов до квартири.

— В чому річ? — здивувалася жінка.

— Вибач, Кетнесс, такий маємо наказ, — відповів Леннокс. Дафф у тебе?

— Дафф? З якого це дива він має бути в мене?

— А з якого дива ви фактично підтверджуєте це? — відказав Сейтон, заводячи чотирьох озброєних автоматами спецназівців у чорній формі й скеровуючи їх до всіх чотирьох кімнат квартири. — Якщо він тут, то це тому, що ви його переховуєте. Ви знаєте, що його оголошено в розшук.

— Розслабтесь і заспокойтеся, — сказала вона.

— Надзвичайно вдячний за вашу турботу, — в’їдливо кинув Сейтон.

І почав роздивлятися її так, що Кетнесс пожалкувала, що на ній була лише тоненька нічна сорочка. А потім Сейтон посміхнувся, і Кетнесс аж здригнулася. Куточки його рота злегка вигнулися, трохи розкосі очі примружились, і цієї миті він став схожим на змію.

— А чи не намагаєтеся ви нас навмисне затримати? — спитав він.

— Вас затримати? — перепитала Кетнесс, сподіваючись, що Сейтон не помітить в її голосі страху.

— Сер! — озвався один зі спецназівців. — Тут є двері, які ведуть до пожежних сходів.

— Ага! — мовив Сейтон, не зводячи очей з Кетнесс. — Цікаво, дуже цікаво. Отже, коли ми дзвонили вам з вулиці, ви випустили кота через чорний хід, еге ж?

— Аж ніяк, — відказала вона.

— Сподіваюся, вам відомо про покарання за надання поліції неправдивих свідчень? За брехню?

— Я не брешу, полісмене Сейтон.

— Інспек… — хотів був сказати Сейтон, але на мить замовк. І знову посміхнувся своєю зміїною посмішкою. — Ви маєте справу зі спецназом, міс Кетнесс. Свою роботу ми знаємо добре. Наприклад, перед тим як увійти до будівлі, ми вивчаємо її план. — Він підніс до рота свою рацію. — Альфа викликає Марлі. Чи не видно Даффа біля виходу з пожежних сходів?

Коротке шипіння, яке почулося з рації, нагадало Кетнесс далекий-далекий плескіт хвиль на березі моря.

— Наразі не видно, — почулася відповідь. — Умови для гарантованого затримання тут добрі, то чи підтверджуєте ви, що об’єкт можна застрелити на місці? Прийом.

Кетнесс помітила, як в очах Сейтона блиснула жорстокість. Різким голосом він кинув:

— Дафф — небезпечний. Наказ надійшов безпосередньо від старшого комісара, і його слід виконати дослівно.

— Зрозуміло. Кінець зв’язку.

Четверо спецназівців повернулися до вітальні.

— Його тут немає, сер.

— Що, нічого не знайшли?

— Біля дверей до пожежного виходу я знайшов на підлозі ось це, — відповів один зі спецназівців, показуючи тенісну ракетку й коштовності.

Сейтон узяв ракетку і схилився над рукою із прикрасами. Кетнесс здалося, що він принюхується. А потім Сейтон обернувся до неї, тримаючи ракетку руків’ям вперед.

— Завелика палиця для вашої маленької ручки, чи не так, міс Кетнесс? А звідки у вас звичка кидати свої прикраси на підлогу?

Кетнесс випрямилась. Перевела подих.

— Гадаю, це вельми поширена звичка, полісмене Сейтон. Кидати перли перед свинями. Але з часом до декого, на щастя, доходить, що цього робити не варто. Якщо ви закінчили пошуки і кіт на сходах зазнав екзекуції, то я воліла б знову лягти спати. Добраніч, джентльмени.

Вона побачила, як очі Сейтона аж почорніли від злості, як уже розкрився був його рот, та Леннокс поклав руку йому на плече, і він визнав за краще промовчати.

— Перепрошуємо за те, що потурбували, Кетнесс. Але ти, як колега, маєш розуміти, що в такій справі ми мусимо обшукати кожен закуток.

Леннокс та решта попрямували до парадних дверей, але Сейтон ніяк не заспокоювався.

— Так, мусимо. Навіть якщо нам не