Річард каже:
— Пробач, що ми з мамою не сказали тобі раніше, Анно, але ми боялися, що станеться ось так. Ми не хотіли знову розбивати тобі серце. Викрадачі зв’язалися з нами й почали вимагати більше грошей. Ми б заплатили скільки завгодно, аби тільки повернути Кору, ти ж знаєш. Я пішов на обмін. Але ніхто не з’явився.
Він хитає головою, демонструючи, який він засмучений і злий.
— Так і є, — каже Еліс, сидячи на іншому кінці канапи, біля доньки. — Ми вже більше не можемо.
Вона починає плакати, простягає руки, так само й Анна падає в обійми матері й починає несамовито ридати, від чого її плечі здригаються.
Марко думає, що цього не може бути.
— Боюся, нам лишається одне, — каже Річард, — піти в поліцію. Розповісти їм усе.
Він повертається до Марко, пронизуючи його сталевим поглядом.
Марко не відводить очей.
— Анно, скажи, що ти дізналася, — каже він.
Але вона визирає на нього з обіймів матері так, наче вже забула.
Марко відчайдушно хапається за останню надію:
— Чоловік, якого було вбито, Дерек Гоніґ. Поліції відомо, що це він забрав Кору з нашого будинку й відвіз її до хатинки в Катскільських горах. Але я впевнений, що вам це вже відомо.
Річард здвигає плечима.
— Поліція мені нічого не пояснювала.
— Анна впізнала його, — прямо каже Марко.
Невже Річард трохи зблід? Чи Марко тільки здається?
— Ну? І хто він?
— Вона впізнала в ньому вашого друга. Як же це так, Річарде, що ваш друг украв нашу дитину?
— Він мені не друг. Я ніколи про нього не чув, — спокійно каже Річард. — Анна, певно, помилилася.
— Не думаю, — промовляє Марко.
Анна нічого не каже. Він дивиться на неї, але вона дивиться в інший бік. Це зрада? Вона пристане на бік батька і дозволить йому вийти сухим із води? Тому що довіряє йому більше, ніж Марко? Чи тому, що вирішила пожертвувати ним заради порятунку дитини? Він відчуває, наче земля вислизає йому з-під ніг.
— Анно, — каже Річард, — тобі справді здається, що цей убитий чоловік, який, імовірно, забрав Кору, мій друг?
Вона дивиться на батька, сідає рівніше й відповідає:
— Ні.
Марко в розпачі дивиться на неї.
— Я так і думав, — каже Річард, перевівши погляд на Марко. — Давайте підсумуємо, що нам відомо, — каже він і повертається до своєї доньки. — Пробач, Анно, тобі нелегко буде це слухати.
Він сідає на стілець перед комином і глибоко вдихає, перш ніж почати, ніби щоб показати, що йому теж важко.
— Викрадачі зв’язалися з нами. Вони знали наші імена, тому що в газетах писалося, що перший викуп у п’ять мільйонів заплатили ми. Злочинці надіслали нам пакунок. Там були мобільний телефон і записка. У записці писалося, що мобільний був у першого викрадача для секретного зв’язку з батьком дитини, який був замішаний в оборудку. Я спробував зателефонувати за номером, вбитим у пам’ять телефону. Відповіді не було. Та я тримав телефон при собі й він нарешті задзвонив. То був Марко.
— Мені це все відомо, — беземоційно каже Анна. — Я знаю, що тієї ночі Марко забрав Кору й передав Дереку в гаражі.
— Знаєш? — дивується батько. — Звідки? Марко тобі розповів?
Марко затамовує дихання, боячись, що вона розповість про відео.
— Так, — каже Анна, зиркнувши на Марко.
— Це добре, Марко, що тобі вистачило мужності їй розповісти, — каже Річард. Він веде далі: — Я не знаю напевне, що сталося, але за моїми здогадками, хтось убив чоловіка в його хатині й забрав Кору. А потім обдурив Марко на обміні. Я думав, що всьому кінець, поки той, хто це зробив, не написав нам.
Він розпачливо похитав головою.
— Не знаю, чи озвуться вони знову. Можна лише сподіватися.
Доведений до відчаю, Марко втратив самоконтроль:
— Що за лайно! — скрикнув він. — Вам чудово відомо, що сталося! Це ви все це й затіяли. Ви знали, що мій бізнес не ладиться. Це ви підіслали до мене Дерека. Ви змусили його запропонувати мені викрадення — то була не моя ідея. Я ніколи цього не пропонував! Ви маніпулювали усім і всіма. Особливо мною. Дерек переконав мене попросити у вас грошей, і ви мені відмовили. Ви знали, в якому я безнадійному стані. Й одразу після цього, в найгірший момент, намалювався він і запропонував цей план. Це ви розіграли все як по нотах! Скажіть, це ви дали Дереку по голові?
Мати Анни нажахано зойкнула.
— Тому що, думаю, саме так усе й було, — продовжує тиснути Марко. — Це ви його вбили. Ви забрали Кору з хатини або ж найняли когось це зробити. Ви знаєте, де вона. І весь час знали. І ви не витратили жодного пенні. Тому що це ви стояли за аферою під час обміну. Ви найняли когось, хто прийшов без дитини й забрав гроші. Але хочете, щоб до в’язниці потрапив я. — Марко замовкає, щоб набрати повітря. — Може, вам узагалі байдуже, жива Кора чи мертва?
Річард переводить очі з Марко на Анну.
— Здається, твій чоловік з’їхав із котушок.
Розділ 34—
