Інспектор і ніч. Бразільська мелодія - Богоміл Райнов

— Це вже щось нове. Але також абсолютно суперечить фактам. Жоден факт не підтверджує цього.

— Який вам потрібен факт? Удар по пиці Асенова чи що? Просто він був мені антипатичний, і все. В мене немає симпатії до тих типів, чия самовпевненість грунтується на добре набитому гаманці.

— Ви втрачаєте почуття реальності. Ви просто не можете збагнути, що антипатія — ще не привід для скандалу, надто для такої вихованої людини, як ви. Але перейдемо до згаданого гаманця. Отже, на вашу думку, він був таки добре набитий?

— Не намагайтеся робити капітал з банального вислову, — кидає зневажливо Філіп.

— Тільки в даному випадку цей банальний вислів точно відповідає даним, які ви мали про згаданий гаманець. Ви одержали ці дані від Магди. І ви добре знаєте, що це мені відомо знову ж таки від Магди. І взагалі — оскільки ми з вами граємо розкритими картами, треба вам сказати, що я навмисне дав їй можливість поінформувати вас про це. Бо гадав, що це повідомлення налякає вас і прискорить вашу підготовку до втечі. Так воно й сталося.

— Коли б я знав, що ви зробите такі глибокодумні висновки з одного нещасливого збігу обставин, можливо, я б трохи відклав від'їзд, — байдуже відповідає він.

— Коли б ви знали ще про деякі речі, то взагалі не організовували б убивства Асенова. Тому що, коротше кажучи, саме ви організатор цього вбивства. Обмірковуючи й так старанно виконуючи план свого алібі, би забули про ще одну елементарну річ: коли розслідується вбивство, слідчі органи шукають не тільки безпосереднього виконавця злочину, а й його можливого натхненника. Власне, це ви вбивця Асенова!

— Ви просто вигадуєте, — знизує плечима Філіп. — І також забуваєте про деякі елементарні речі. Я не повинен доводити вам свою невинність. Це ви повинні довести мій злочин. Доведіть, що це вбивство здійснив я, — і крапка.

— Останні дні я тільки цим і займався, — кажу, щоб заспокоїти його. — І мушу довести до вашого відома, що кінець, який увінчує всяку добру справу, вже близький. Просто можливо… можливо, — не кажу більше нічого, — одне ваше зізнання перед тим, як ви будете приперті фактами до стіни, буде для вас корисніше, ніж вимушене зізнання або категоричне заперечення.

— При всьому моєму бажанні зробити вам приємність я не в змозі визнати того, що не існує.

— Скажіть точніше: ви б не хотіли, щоб воно існувало. Я чудово розумію, що вам хотілося б повернути дещо назад — не для того, щоб воскресити Асенова, а щоб повторити всю ту операцію «чисто», цього разу без граматичних помилок і огріхів. Та, на ваше нещастя, це неможливо. Що зроблено, те зроблено. Всі дурниці — в наявності. Не кажучи вже про найбільшу дурницю — дурницю вашого життя, — яка довела вас до цього злочину.

— Якщо вже говорити про граматичні помилки й огріхи, то їх до біса і в обраній вами версії, — зауважує Філіп, не звертаючи уваги на мою останню фразу.

— Зовсім ні. Я тільки занотовую ваші власні помилки. Наприклад, підливання снотворного в келих Асенова.

— Я щось перестав розуміти плин ваших думок, — каже нахабно Манев. — Не збагну, про що ви говорите.

— Навпаки, ви все чудово розумієте з тієї простої причини, що ви інструктували Магду, що саме зробити й як це зробити.

— Я й справді не розумію, — і далі дивується Філіп.

— А Магда стверджує протилежне. Ви наказали їй непомітно підлити снотворне в келих Асенова. Її показання в письмовій формі й досить розбірливі.

— Я знаю, що таких правопорушників, як Магда — ваших давніх клієнтів, — ви легко можете примусити написати все, що вам заманеться. Більше того, Магда має на мене зуб…

— Ви взагалі оточені людьми, які зовсім безпідставно вас ненавидять, Манев. Ви із шкури лізете, щоб зробити їм добро й дати мудрі поради, а вони… У мене таке відчуття, що навіть ваш рідний брат чомусь охолов до вас. Не кажучи вже про Дору. А що ж до наклепу про мій тиск на Магду, збережіть його для суду.

Філіп мовчить, дивлячись безцільно кудись у простір над моїм плечем. Я передчуваю, що йому дуже потрібно залишитися на самоті, заново переосмислити мої звинувачення, зважити, чого варті докази, які є в моєму розпорядженні. В такому випадку непогано підкинути йому додаткову порцію.

Гашу в попільниці чергову сигарету і втуплююся поглядом у чоловіка, що сидить навпроти мене:

— Вам усе ще вдається триматися спокійно, Манев, але це не завдяки силі вашого характеру, а завдяки вашому переконанню, що поки вам не загрожує нічого серйозного. Ви й досі вірите в бездоганність вашої комбінації. Але ваша комбінація не бездоганна, окрім усього іншого, ще й тому, що в ній бере участь не одна людина. Ваша доля не в ваших руках. Зараз ваша доля в руках іншої людини. Та людина не поруч із вами, і ви не маєте ніякої можливості увійти з нею в контакт, вплинути на неї або — якщо це потрібно — знищити її. Ота друга людина, Манев, і вирішить вашу долю!

Я натискаю кнопку дзвоника й наказую лейтенантові, який з'являється у дверях:

— Виведіть його!

Удар сильний, і Філіп, безперечно, відчув його, хоч обличчя нічого не виказало, тільки зненацька тіпнулося. Щоб усвідомити всю силу цього удару, потрібний час, а часу для роздумів у нього досить. Погано тільки, що в мене самого на обліку кожна година. Бо весь мій ефектний нокаут зараз під сумнівом. Мені потрібні дві речі для того, щоб одержати необхідний матеріальний ефект. Дві речі. Дві.

Зиркаю на годинник і забігаю до шефа на доповідь.

— Я чекав на тебе. Сідай, — каже коротко полковник, що його