Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва
Він казав: «Кінофестиваль — як вітрина для такої дівчини, як ти».
Віталій Гаранджа зиркнув на свій золотий годинник.
— Ну то як? Але, звичайно, якщо ви маєте важливіші справи…
— Жодних важливих справ, — швидко відповіла Жанна, підводячись. — Давайте побалакаємо, я дуже хочу почути про ваш новий фільм.
Віталій спостерігав за акторкою. Коли та позувала фотографам, то виглядала впевненою у собі, як і вчора в барі, але зараз він відчував у ній якесь сум’яття, розгубленість і навіть острах.
— Лише одне зауваження, — додав за мить. — Краще нікому не кажіть, що збираєтеся зустрітися зі мною. Ще встигнете потім докладно розповісти газетярам і друзям. Люди дуже люблять пліткувати. Я маю певні плани щодо вас, але краще заздалегідь про це не розбалакувати.
Дівчина розуміла, як може зашкодити її кар’єрі й репутації новина, що Гаранджа, зустрівшись із нею сам на сам, не зробив їй ділової пропозиції. Цієї миті Жанна пошкодувала, що Євген пішов на перегляд і вона не має можливості з ним порадитися.
— Я прекрасно все розумію і нікому нічого не скажу, — пообіцяла дівчина.
— Тоді до зустрічі в номері 723. Давайте я піднімуся першим, а ви прийдете за п’ятнадцять хвилин. Рівно о п’ятій. Гаразд?
— Звісно, — кивнула вона.
Гаранджа вийшов з бару й спокійно піднявся на сьомий поверх до свого люксу. У вітальні він сів на канапу й запалив. Терміново треба було вирішити, як він її вб’є. Це трапиться у номері, зрозуміло. Але варто потурбуватися, аби не залишилося жодних слідів. Головне, щоб не було крові. Віталій роззирнувся, і раптом його погляд зупинився на тонкому шнурі, що підтримував портьєру. Мабуть, буде нескладно накинути одну з цих мотузок на дівочу шию, різко потягти і задушити її ще до того, як вона встигне закричати.
Але тут на думку спала нова ідея — спочатку приспати дівчину. Точно! Він підсуне їй снодійне! Гаранджа пройшов до Маргаритиної спальні, витяг з шухлядки тумбочки упаковку ліків і виколупав звідти з десяток пігулок. Потому неквапом роздавив їх на порошок і повернувся до вітальні. Дістав з бару пляшку червоного вина, відкоркував її і обережно висипав туди порошок.
«Ну от, підручні засоби, але маємо те, що маємо», — задоволено подумав Віталій. Він поставив пляшку на місце, сів у крісло і запалив.
Цілковита впевненість у власних силах викликала у Гаранджи захват. Збудження і напруга, очевидно, прийдуть згодом, після вчиненого. Сам акт вбивства практично не мав значення. Найголовніші події розпочнуться тоді, коли у фешенебельному готелі «Палас» знайдуть труп. Це справжній виклик суспільній моралі. Він повинен бути винахідливим, адже найменша похибка може навести на його слід.
Гаранджа потягся, аби струсити попіл. Так, ментів він не боявся. Пригадалося, як кілька років тому, коли з його старої квартири винесли дорогий одяг і старий відик, міліція не надто й намагалася знайти вкрадене. А коли Віталій почав скандалити, гладкий сержант глузливо кинув йому:
— Чого ви рота роззявляєте, тут депутати безслідно зникають, а ви через якесь лахміття такий галас зчинили.
Усе ж така небезпека існувала. Якийсь там тупий служака може зруйнувати його, Гаранджі, вишуканий задум.
Думки вивітрилися з Віталієвої голови, тільки серце загупало чимраз сильніше. Та ще руки спітніли.
Він визирнув у хол. Ані душі — у цей час зазвичай нікого з кіношників у готелі не буває. Всі або на перегляді, або за обговоренням справ насущних у барах готелю чи на терасі.
Хоча ондечки вдалині маячить чиясь постать. Чомусь вона видалась Віталію знайомою…
Гаранджа повернувся в номер, зняв один зі шнурів, покрутив у руках — справді еластична, міцна мотузка — і сховав її до кишені. Зиркнув на годинник — за хвилину Жанна мала бути тут.
Що ж, за хвилину Задорожна прийде, а за п’ять хвилин буде вже мертвою, і для нього розпочнеться найнеймовірніша, найцікавіша пригода у його житті.
Гаранджа чекав біля дверей, не рухаючись, не відводячи погляду від годинника. Він виразно чув стугоніння власного серця.
Раптом у двері постукали.
Розділ 2
Увійшовши до заповненої ошатною публікою зали, Авенір озирнувся, шукаючи очима вільні місця. Руся стояла поруч, тримаючи його за лікоть. Вони дивилися на амфітеатр, який від їхніх ніг спускався до сцени. Серед глядачів Авенір помітив чимало знайомих облич. Десь у середніх рядах він уздрів давню приятельку, авторку детективних романів, письменницю Наталю Панаєву, а поруч із нею — старого товариша Ігоря Кочета. Ліворуч від Наталі саме нагодилися два вільних місця. Авенір кивнув на них Русі:
— Сядемо отам?
— Звичайно, — охоче погодилася вона.
Вони обережно почали пробиратися між рядами. Ігор побачив їх і всміхнувся, а пухкенька білявка справа від нього незадоволено закопилила губи. Чоловіки потисли одне одному руки, а Наталя та Руся обмінялися поцілунками, встигнувши при цьому уважно та прискіпливо оглянути вбрання одна одної.
— Як справи? — поцікавився Авенір.
— Як справа, так і зліва, — зареготав Кочет. — Коли ти навчишся висловлюватись дохідливо? І за що тебе тільки тримають у твоїй газеті?
Друзі працювали у конкуруючих виданнях, тому часто кпили одне одного.
— Ось, знайомся, — Кочет тицьнув рукою в білявку. — Це Тамара.
Панянка кокетливо посміхнулася у відповідь. Дейкало церемонно потиснув її пальчики.
— Хто тут є? — поцікавився Авенір.
Ігор стиха перераховував йому почесних гостей із перших рядів. Але тут залунали оплески, і на поміст піднялися члени оргкомітету фестивалю. Усі замовкли і втупилися в сцену, очікуючи початку конкурсної програми.
* * *
Маргарита зранку займалася ремонтом Гаранджевої квартири. Цього дня з’ясувалося, що неправильно підвели труби до кранів на кухні, і вона полаялася з підрядником і майстрами, примусила-таки їх усе переробити, перевірила, чи виправили ситуацію, і поквапилася до Віталія у готель.
Дівчина зітхнула з полегшенням, коли вийшла на свіже повітря. Хотілося трохи перепочити, посидіти в барі, проте Маргарита не певна була, що Гаранджа щось їв без неї і що в нього є чиста сорочка на завтра.
Поки вона йшла від автостоянки до готелю, зустріла чимало знайомих і з посмішкою однаково вітала всіх. Відомий журналіст Ігор Кочет чимчикував назустріч зі своєю гарненькою супутницею. «Знову новенька пасія», — відзначила подумки Маргарита.
Ігор посміхнувся їй:
— Привіт! Як життя молоде?
— Дякую, все гаразд, — відгукнулася дівчина.
— А от Дейкало каже, що фестиваль нудний, жодної сенсаційної події, — кивнув Ігор на товариша, який наздоганяв його. Він теж був не сам.
Маргарита засміялася:
— Усі фестивалі нудні.
— Тоді давай повечеряємо разом, щоб стало веселіше, — запропонував Кочет.
Дівчина легко погодилася.
