Маска - Володимир Лис
Незабаром після вбивства Прокіп повертається до Польщі і знаходить маєток Легницьких. Там він знайомиться з паном Конрадом, входить із ним у доволі близькі стосунки, викликає його симпатію, дізнається, що з далеким німецьким князівством цей збіднілий рід давно втратив зв'язок. Утім, задля безпеки нової затії Конрад Легницький усе-таки гине на полюванні. Цього разу — від випадкової стріли одного з мисливців. Мисливцю, звісно, добре заплатили. Чи варто казати, що, ледве розпочавши на чималі гроші переобладнання власної садиби, дрібний шляхтич Кшиштоф Мацкевич також гине.
По двох роках після цих рядових смертей у польській глибинці шляхтич зі східного воєводства Мечислав Кульчинський знову поспішає на води в Німеччину. Йому треба підлікувати нирки, які почали поболювати. Відвідав води у Баден-Бадені, курорті, який тільки-но почав набувати слави. Подбавши про здоров'я тут (хоч воно й так було непогане), він знову мандрує німецькими князівствами. Так він вдруге опиняється в столиці маленького князівства Анхельст-Пфальц, містечку Плацфельг, і з'являється з візитом до князя Карла-Ґюнтера. Звісно, тепер уже не як Мечислав Кульчинський, який офіційно ніколи й не був у цьому маленькому, посередньому князівстві, а як син польського шляхтича Конрада Легницького — Людвіг. Він довго стоїть перед ворітьми князівського палацу, і нарешті його допускають до його світлості князя Карла-Ґюнтера. А князь, що довго перебував мало не в прострації від смерти свого сина, єдиного спадкоємця трону, лише тепер ледь-ледь почав приходити до тями після важкої втрати.
Треба сказати, що в цьому разі Прокіп Марушко все розрахував, як блискучий психолог. Ніякого Людвіга Легницького в природі, звісно, не існувало. Не було такого сина і взагалі синів у Конрада Легницького, але саме Людвігом звали улюбленого сина старого князя, який загинув від руки невідомого розбійника у зеленій масці. Але так само звали дуже й дуже шанованого в роду князя Карла-Ґюнтера — також їхнього предка Людвіга, який одружився колись із полячкою. І ось, з'явившись із візитом до старого князя, Прокіп повідомляє, що на честь далекого предка і був названий син Конрада Легницького, мало того, помираючи, цей самий Конрад нібито посилає сина до родича-князя з листом і багатими дарунками. Він просить, не маючи інших близьких родичів, якщо можливо, якось сприяти долі і навчанню сина, який так прагне знань. Історія повторюється. За кілька тижнів перебування у Плацфельгу лже-Людвіг Легницький увагою, шанобливим ставленням, розумом, знанням етикету буквально зачарував старого князя. Той дивився на нього спочатку трохи байдуже і насторожено, потім його погляд потеплішав і, нарешті, посвітлів зовсім. Цей поляк Людвіг дедалі більше нагадував князю його покійного коханого сина — Людвіга. Вони не лише були братами в четвертому поколінні, але, як виявилося, народилися в один рік і майже в один день. Князь дедалі більше бачив у цьому знамення долі, прив’язувався до свого гостя. І коли той уже зібрався від’їжджати, сам запропонував Людвігу стати його прийомним сином. Той здивовано подивився на нього, потім, розчулившись від такої чести, став на коліна перед майбутнім батьком і зросив сльозами його старечі руки. Князь дав їх поцілувати, а потім поклав на голову нового сина. Знав би бідолашний князь, чию голову він так ніжно гладив, дивуючись такому виявленню почуттів!
Після офіційного акту усиновлення і проголошення Людвіга спадкоємцем князь посилає новоявленого сина вчитися в католицьку Італію (позаяк сам був ревним католиком), у знаменитий Болоньський університет, який п'ять років тому закінчив справжній Людвіг. У Болоньї з'являється новий студент, досить кмітливий, досить освічений, який незабаром стає загальним улюбленцем. Йому віщують велике майбутнє у наукових колах. Ось тільки якби він віддав перевагу науці перед монархічною кар'єрою. Тим часом в Італії з'являється грабіжник у синій масці.
На той час ситуація в Італії дещо нагадувала німецьку, надто ж своєю подрібненістю на чималу кількість держав і міні-держав. Спочатку напади грабіжника у синій, масці стосувалися дрібних італійських феодалів, окремих міст, у яких уже відкриваються музеї. Згодом він зрозумів, що найбільша цінність Італії — її багаті зібрання картин знаменитих художників часів італійського Ренесансу і не менш чудові скульптури, які прикрашали маєтки аристократів у Модені, Романьї, Венеційській республіці, Ломбардії, Південному Тиролі та інших областях.
Нехай читача не дивує те, що Мечислав Кульчинський міг довго бути відсутнім у своїх маєтках. Для того часу це було майже нормою. Поміщик — як у Польщі, так і в Росії — міг роками не навідуватися до своєї родової садиби. Аби грошики справно текли до Кракова, Санкт-Петербурга, Парижа чи в якесь інше місто, де він жив. У тодішній Польщі багатому шляхтичеві навіть дозволу на подорож не треба було отримувати у королівській канцелярії. Шляхтич, котрий користувався на загальнодержавному сеймі правом «вето» на будь-який королівський указ, який міг сказати своє грізне вельможне «Нє позвалям!» («Не дозволяю!») на будь-який королівський вердикт, після чого той миттєво втрачав силу, був сам собі королем.
Тим часом Людвіг-Мечислав, повчившись трохи у Болоньї і паралельно завівши там собі нові знайомства і нову справу, здійснивши кілька зухвалих пограбувань, їде на батьківщину, звідти — знову до Німеччини і через рік повертається до Італії. Він явно не може всидіти на місці, його спалює жадоба діянь і нових пригод. А втім, хтозна, може, він утікає від самого себе. До опанованих мов додається і латинська, яку він, втім, не любив, позаяк вона не давала йому жодної практичної користи, хіба що у спілкуванні з католицьким духовенством перед тим, як навідатися до монастиря. Проте цікаво, що в довжелезному реєстрі його грабунків майже немає саме монастирів. Побоювання вищої кари?
Саме тут, у Болоньї, його й наздоганяє звістка про смерть названого батька. А батечко його, Карл-Ґюнтер, отримав перед тим новий серцевий напад і слідом за цим нервовий розлад. Сталося це після нового наскоку на його володіння. А напав все той-таки печально відомий у німецьких князівствах, кюрфюрствах, графствах і єпископствах грабіжник у зеленій масці. Убивця його сина. Він уперше побачив його на своєму подвір'ї, спробував навіть підійти до нього, аби зазирнути йому в очі, і зупинився на півдорозі. Грабіжник також спочатку круто розвернув коня, а потім виходом промчав мимо князя, як вихор смерти. Ось після цього, а не лише внаслідок того, що маєток і палац досить добре почистили, у князя й стався нервовий розлад. Перед смертю він написав зворушливого листа своєму
