Вигнанець і чорна вдова - Андрій Анатолійович Кокотюха
Усе це переважав намір покарати друзяку Нікі за брехню, якою обплутав.
Чечель не міг пробачити собі наївності, яка дозволила довіритися Садовському, потрапити в його тенета. Управитель крутив, мов циган сонцем, не лише ним, людиною в скрутному становищі. Він тривалий час обводив круг пальця Альфреда фон Шлессера, так само не янгола, проте людину, котра зробила для нього навіть більше, ніж для рідних дітей.
А ще професійні принципи не дозволяли Чечелю пустити на самоплив Марка, єдиного живого спадкоємця. Якщо грішному янголу чхати на все, крім модної нині революції, це зовсім не означає, що слід дозволити Садовському вбити за якийсь час і його. Для всіх, у тому числі самого Марка, найкращим виходом здавався арешт. Є за що, тим більше заступитися й прикрити вже нема кому. У тюрмі Нікола Марка не дістане. Чи дістане хтось інший — Платона не обходило. Марко — типовий забіяка без царя в голові. Легко може нарватися де завгодно й на кого завгодно.
Та поки він гуляв собі на волі, Чечель усе ж відчував відповідальність за нього, яку не міг сам собі раціонально пояснити.
Тож запропонований Апашеві план складався з трьох основних пунктів.
Перший — найлегший. Кілька спритних архарівців без особливих труднощів знаходять помешкання, ті самі нумери на Подолі, у яких мешкає Марко і які Нікола охрестив гадючником. Їхнє завдання — не зводити з молодшого баронета очей, фактично охороняти його і, якщо поруч вирине Садовський, зробити мисливську стійку. В ідеалі було б схопити зловмисника на гарячому. Проте Чечель розумів: зараз, коли хвиля, збурена подвійним убивством, арештом чорної вдови і втечею її спільника, не вляглася, управитель зачаїться й не робитиме різких рухів.
Другий — непростий, та все ж прийнятний. Ані сам Платон, ані Апаш жодним чином не мали змоги отримати бодай коротке побачення з Марією. З газет, які поки не вщухали й регулярно писали про «справу чорної вдови», було відомо: тримають її в Лук’янівському арештному домі, слідство ведеться повним ходом, провини душогубка поки не визнає. Так само Апаш не міг відшукати нагоди, аби в тюрмі її знайшла котрась із арештанток-кримінальниць, із якими зв’язок встановити легше. Утім, цей варіант був ризикованим. Довелося б утаємничувати в справу сторонню маруху, котра може зрадити задля власної вигоди будь-кого в будь-який момент.
Газети згадували досить відомого київського адвоката Новицького, який взявся захищати баронесу фон Шлессер. Ніде не вказувалося, що правника хтось найняв, наприклад Нікола Садовський, бодай задля позірної пристойності. Сам же Новицький натякав: гучна справа за будь-яких обставин стане для нього не зайвою рекламою. Отже, міркував Чечель, можна вийти на нього негласно, дати невеликий список запитань, які він повинен поставити Марії під час чергової зустрічі, котру легко може організувати, отримати відповіді, записати, передати зв’язковому, дістати винагороду, і в подальшому — відомості, котрі озброять на процесі.
Нарешті — третій.
Найважчий.
Хоч би чим керувався Садовський, десь мусять зберігатися бодай якісь документи, що можуть пояснити його мотив. До суду над Марією управитель навряд чи вживатиме заходів, які запланував задля реалізації незрозумілого поки плану. Та щойно баронесу засудять, його руки напевне розв’яжуться. Більше того: скелети з чужих шаф почнуть вивалюватися вже під час суду, як не раніше.
Платон намірився випередити наміри Ніколи.
А для цього слід було провернути складну комбінацію. Мета: знайти у великій київській діловий конторі фон Шлессера особу, котра може знати щось про секрети Садовського. За припущенням Чечеля, управитель коли й тримає приватні папери, то не в замку, де кабінет, куди мають доступ хазяї. Було б дивно, аби у власному домі від фон Шлессерів було закрите якесь приміщення. Отже, те, що цікавить Платона, зберігається в Києві. У конторі або іншому, надійнішому місці.
На з’ясування того пішов тиждень.
Який приніс плоди.
І не лише щодо цього пункту.
Адвокат Новицький скоро впорався.
Чечель міг тільки уявити, скільки цей любитель сенсаційних процесів дістав від Апаша в обмін на звіт. Писав старанно, не пропускаючи жодної деталі. Платона не полишало стійке відчуття: тримає в руках готову промову захисника, яку той у повній тиші оголосить присяжним. Утім, Новицький мав розуміти й, судячи з написаного, розумів: діє в інтересах не тільки Марії фон Шлессер, не тільки розбійників, котрі принесли послання від невідомого, а найперше — у власних. Дали підказку — блискуче скористався. Тож, узявшись захищати чорну вдову безкоштовно, заради реклами, мав цілком реальний шанс виграти процес.
Те, про що дізнався з Платонової подачі й виклав на папері, стало чималим шматком шляху до тріумфу.
Відповіді Марії були для досвідченого Чечеля очікуваними. З її слів, отримала листа за підписом баронета й одразу впізнала манеру письма. Та коли приїхала до Києва й постукала в двері Василевих апартаментів, її не запросили зайти. Самі ж двері, як помітила, роздивившись уважно, виявилися ледь прочиненими. Господаря побачила мертвим на підлозі, злякалася й помчала до Варвари. Поліцію не покликала і не лишилася на місці, допоки прийде, бо дуже злякалася за себе. Становище, у якому опинилася після чоловікової смерті, нічого доброго не віщувало.
Удома у падчерки усе відбулося ще швидше. Її двері Марія вже побачила напіввідчиненими, забігла, вздріла тіло, вклякнула. Адвокатові присягалася: ще трохи, і таки послала б по найближчого городового. Але раптом за спиною відчула рух, одразу ж сильно вдарили по голові. Отямилася вже оточена поліцейськими агентами.
Платон не дивувався, що слідчий не вірить жодному її слову.
Старання Новицького давали змогу побачити ширшу картину.
Чечель непрямо, через Апаша, попросив адвоката виконати елементарні дії, які найперше чинив би сам. Приватна розмова з двірником будинку в Липках виявила: незадовго по появі баришні, опис якої підпадав під зовнішність та одяг Марії фон Шлессер, до пана депутата приходив молодий чоловік у пальті з бобровим
