Маятник Фуко - Умберто Еко
Що й сказати, Казобоне, можливо, мені ліпше було тоді розповісти йому правду, але в наших краях люд упертий і не ступить і кроку назад.
Я вам пишу, адже якщо я зумів знайти вашу адресу, її може знайти й Де Анджеліс: якщо він з вами сконтактується, ви принаймні знатимете, якої лінії тримався я. Але оскільки ця лінія не видається мені вірною, можете все йому розповісти, якщо визнаєте це за краще. Мені соромно, пробачте, я почуваю себе співучасником і шукаю якоїсь хоча б трохи достойної причини, аби виправдатись, але не знаходжу. Це все, либонь, через моє селянське походження, ми, селюки, паскудний народ.
Вся ця історія — як кажуть німці — unheimlich[68].
Ваш Якопо Бельбо.
25
… ті загадкові втаємничені — вони стали численними, відважними конспіраторами, — вони породили все: єзуїтство, магнетизм, мартинізм, філософський камінь, сомнабулізм, еклектизм.
(C.-L. Cadet-Gassicourt, Le tombeau de Jacques de Molay, Paris, Desenne, 1797, p. 91).
Цей лист мене стурбував. Не через страх, що мене шукатиме Де Анджеліс, — куди там, в іншій півкулі, — а з більш невловимих причин. В ту мить я подумав: мене дратує те, що до мене сюди рикошетом повертається світ, який я залишив. Тепер я розумію, що мене схвилювало ще одне плетиво подібностей, натяк на аналогію. Як інстинктивна реакція у мене з’явилась думка, що мені було неприємно знов дізнатися, що Бельбо далі плекає свої вічні золоті верби. Я вирішив усе забути й не згадав Ампаро про цей лист.
Мені допоміг другий лист, що його Бельбо надіслав через два дні, аби мене заспокоїти.
Історія з медіумом закінчилась цілком звичайно. Інформатор поліції розповів, що полюбовник дівчини був замішаний у зведення рахунків через партію наркотиків, яку він продав у роздріб замість передати її чесному оптовикові, що за неї уже заплатив. У тому середовищі такі речі не схвалюють. Аби врятувати шкуру, він випарувався. Зрозуміло, що свою коханку він забрав із собою. Нишпорячи серез газет, які залишилися у їхньому помешканні, Де Анджеліс знайшов часописи типу ‘Пікатріксу’, де низку статей було яскраво підкреслено червоним олівцем. Одна з них стосувалася скарбу тамплієрів, інша — розенкройцерів, які мешкали у замку чи то в печері, чи дідько знає де, і там було написано «post 120 annos patebo», до того ж вони йменувалися тридцять шість невидимих. Отож, для Де Анджеліса все було зрозуміло. Медіум годувалася цією літературою (якою годувався й полковник), а відтак виштовхувала її з себе під час трансу. Справу було закрито і передано до відділу боротьби з торгівлею наркотиками.
Лист Бельбо був переповнений полегшенням. Пояснення Де Анджеліса здавалося найбільш ощадливим.
Того вечора у перископі я говорив собі, що насправді події відбувалися зовсім по-іншому: авжеж, медіум цитувала щось, що почула від Арденті, але цього не було у часописах і цього ніхто не мав знати. У середовищі Пікатріксу був хтось, хто прибрав полковника, аби примусити його замовкнути, і цей хтось зорієнтувався, що Бельбо має намір розпитати медіума, й усунув її. Відтак, щоб збити слідство зі сліду, він прибрав також її коханця і звелів інформаторові поліції розповісти історію про втечу.
Все було просто, якщо існував План. Але хіба він міг існувати, якщо ми його вигадали багато часу опісля? Хіба можливо, щоб дійсність не лише перевершила вигадку, а й передувала їй, точніше, йшла у неї попереду, аби виправити шкоду, до якої ця вигадка призведе?
І все ж тоді, в Бразилії, цей лист викликав у мене зовсім інші думки. Я радше знову відчув, що якась одна річ була схожа на іншу. Я думав про подорож до Байї і один з пополуднів присвятив на те, щоб обійти книгарні та крамниці з предметами культу, чого я ще до цього часу не зробив. Я знайшов начебто таємні крамнички та ярмарки, переповнені статуями та ідолами. Я придбав перфумадореш богині Єманжа, містичні димові палички з різким запахом, патички ладану, балончики солодкуватої рідини з етикеткою «Святе Серце Ісуса», дешеві амулети. І знайшов чимало книг, деякі для віруючих, інші для тих, хто вивчає віруючих, причому всі продавались разом — книги з формулами екзорцизмів, поради Como adivinhar o futuro nа bola de cristal[69] та трактати з антропології. А також монографію про розенкройцерів.
Тут усе перемішалося. Сатанічні й мавританські ритуали в Єрусалимському Храмі, африканське чаклунство для люмпен-пролетарів північно-східних провінцій Бразилії, послання з Провену зі своїми сто двадцятьма роками та сто двадцять років розенкройцерів.
Чи я став ходячим збивачем для коктейлів, який годиться лише на те, щоб робити мішанину з різних напоїв, а може, я викликав коротке замикання, зашпортавшись об плетиво барвистих ниток, які вже віддавна переплелися самі по собі? Я придбав книжку про розенкройцерів. Опісля я сказав собі, що залишившись у тих книгарнях ще на кілька годин, я б міг зустріти принаймні з десяток полковників Арденті та медіумів.
Я повернувся додому й офіційно повідомив Ампаро, що світ повен людей з неприродними нахилами. Вона пообіцяла втішити мене і ми закінчили день природно.
То було десь наприкінці 1975 року. Я вирішив забути про подібності і присвятити всю силу своїй роботі. Врешті-решт, я повинен був викладати італійську культуру, а не розенкройцерство.
Я засів за філософію епохи гуманізму і виявив, що тільки-но вийшовши з потемків середніх віків, люди світської, новочасної епохи не вигадали нічого ліпшого, як звернутися до Кабали та магії.
Провівши два роки в товаристві гуманістів, які виголошували формули, щоб переконати природу, аби вона зробила те, чого вона робити не мала наміру, я одержав вістку з Італії. Мої колишні товариші, чи принаймні дехто з них, стріляли в потилицю тим, хто з ними не погоджувався, щоб переконати людей, аби вони зробили те, чого вони робити не мали наміру.
Я нічого не розумів. Я вирішив, що вже пустив
