Інспектор і ніч. Бразільська мелодія - Богоміл Райнов

людина, яку я шукаю, перебуває поза межами того кола, яке я накреслив. Шеф має рацію: коло загалом окреслено правильно, але не забувай, що вбивця не обов'язково повинен бути в цьому колі. І все-таки повідомлення і всілякі довідки свідчать про протилежне: вбивця, чи в крайньому разі важливий співучасник злочину, повинен бути в цьому колі, а це практично одне й те саме, бо, викриваючи співучасника, ти викриваєш і вбивцю. Асенов, судячи з усього, не мав інших особистих зв'язків, окрім тих, що нам відомі. Це з одного боку. З другого — вбивство, безперечно, здійснено людиною або з допомогою людини, яка чимало знала про Асенова й про його помешкання і, отже, мала з ним контакти. Ці елементи лежать в умовах задачі. Прикро лише, що їх зовсім не досить для того, щоб її розв'язати.

Ось з такими цілком правильними, але не дуже втішними думками я спускаюсь до відомчої їдальні, потайки сподіваючись, що до моїх службових прикростей не додадуться ще й харчові. Марні надії! Головна страва в меню — ненависна мені свинина з цибулею. Після супу одразу ж беруся за рис з молоком, потім закурюю цигарку, щоб забити в роті запахи кухні, й знову піднімаюся в кабінет.

Близько п'ятої години передаю документи туди, де їм місце, й вирушаю перевірити, скільки кроків од Левового мосту до вулиці царя Аспаруха. На щастя, переді мною лежать ще не «розвідані землі», одну з яких звати Магдою. Сподіваюсь, ви мене зрозумієте правильно, тим паче, що в певному відношенні Магду аж ніяк не можна вважати «нерозвіданою»… Скоріше навпаки. Та будемо серйозними й триматимемося подалі від нетрів сексу.

Магда мешкає на горищі високого кооперативного будинку й займає приміщення, яке дотепні хазяї перетворили на житло, об'єднавши дві комірчини й витративши копійки на те, щоб поштукатурити стіни й пробити вікно. Нічого спільного із затишком просторого горища Лічева. Бідненькі меблі з поганого гарнітура, але в кімнаті більш-менш прибрано й часто. Зате господиня — в усій красі своєї щедрої плоті й закордонних товарів типу «одяг і взуття». Блуза й жилет з блідо-синього меланжу, темно-синя вузька міні-спідниця й лаковані чорні туфлі з десятисантиметровими каблуками. Опасиста надміру Магда намагається високими каблуками й вузькою спідницею надати своїй фігурі хоч якоїсь стрункості.

— Радий, що застав вас удома, — починаю я, присівши на не дуже стійкий стілець, пеки Магда для більшої певності влаштовується на канапі. Завважу між іншим, що вона поки що тримається ввічливо, але стримано, навіть намагається прикрити спідницею свої дебелі стегна, але зробити це виявляється неможливо — плаття мало, а плоті забагато.

— Всі ці дні я вдома, — відповідає жінка, відмовившись од наміру прикрити свої форми.

— Когось чекаєте?

Вона ствердно киває.

— Либонь, мене…

— Вас чи когось іншого, хто прийде й забере мене… Отже, годі грати комедію. Казатиму те, що думаю, — хоч пан, хоч пропав. Можна й так.

— Не поспішайте, — заспокоюю її. — Ще не настав час когось брати.

Оглядаю меблі й зауважую:

— Тут стоїть ще одна канапа… Маєте сусідку?

— Мала, — вточнює Магда. — Раніше ми жили з Дорою.

— То чому ж ви не винесете канапу, щоб звільнити місце?

— Я хотіла була винести, та потім передумала: навіщо робити подвійну роботу! Все одно Дора не сидітиме вічно біля Марина.

— Ви так гадаєте?

— А як же інакше? Якщо вже записали твою біографію…

— Хіба це так важливо: записали чи ні? Важливіше, яка вона. Хто робив вашу біографію: той, хто записував, чи ви самі?

— І то правда! Що я такого зробила! Жила своїм життям.

— Ну, й до чого ж це призвело?

— Призвело… Я хотіла, щоб призвело до того ж, до чого призводить усіх, коли б не втрутилася якась сила… Я була вже майже заручена з Асеновим.

— Що ж то, по-вашому, за сила?

— Звідки я знаю? Як мені здається, тут не обійшлося без Гелевої. Гелева не може мене терпіти.

— За що?

— Думає, ніби це я відбила в неї Асенова. Та дурепа навіть не розуміє — якщо Асенов один-два рази й заскакував до неї, то це були звичайнісінькі походеньки холостяка.

— Вона розраховувала вийти за нього заміж чи?..

— Саме на це й розраховувала своїм курячим розумом!

— Гм… Дехто любить зрілих жінок….

— Але ж не перезрілих.

— Гаразд, — кажу я. — Облишимо статеве питання. Розкажіть мені докладніше про ваші зустрічі з Асеновим під час його останнього приїзду, про розмову в «Балкані» й, звичайно ж, про заключний скандал. Спокійно, докладно й без пропусків.

— А чому ж ні! Я вам усе розповім… Тільки пошукаю цигарки… Я б пригостила вас кавою, та немає… Може, хоч вип'єте коньяку?

— Можна, — холодно кажу я, вирішивши, що це непогана ідея.

Звичайно, в Магди ця ідея пов'язана з іншим: пригадати під час частування вказівки Філіпа і взагалі повторити подумки весь урок.

Господиня приносить півлітрову пляшку «Плиски» й дві чарки, звичним жестом наповнює їх, знову сідає на канапу, повторює номер з підтягуванням спідниці і тільки після цього закурює цигарку. Відтак починає розповідь, сповнену зайвих подробиць і зайвих відхилень, розповідь, яка нічим не доповнює те, що мені вже відомо.

— Та-ак, — зітхаю я, вдаючи, ніби не помічаю, як Магда знову наповнює мою чарку.

Вже досвідчена дівчина, а не може збагнути, що такого, як я, двома наперстками коньяку не здивуєш.

— Та-ак. А як же ви все-таки познайомилися з Асеновим?

— Е… точно не пам'ятаю.

— Як же це так? Початок великого кохання, зустріч з майбутнім нареченим, а ви «точно не пам'ятаю»…