Інспектор і ніч. Бразільська мелодія - Богоміл Райнов
Я терпляче слухаю. Така вже в мене професія. Треба володіти умінням слухати, бо є люди аж надто педантичні — якщо почнеш їх перебивати, вони втрачають думку й не можуть нічого путнього сказати, бо звикли розповідати все докладно, наче виголошують доповідь. Отож, слухаю далі, дивлячись крізь вікно на квітучі вишні й чисте синє небо, потемніле на сході, бо сонце вже сіло.
— Мушу признатися, хоч це навряд чи вас цікавить, — провадить далі Філіп, — що з Дорою ми досить довго дружили, й ця дружба могла б тривати й далі, коли б Дора не розраховувала на шлюб. Але мій альтруїзм також має певні межі, тим паче, що зараз я не збираюся ні з ким пов'язувати своє життя, бо ще не став міцно на ноги. Тому Дора, щоб допекти мені, націлилася на мого брата, і це спершу таки вразило мене, але потім я сказав собі: «Це тільки на краще: вона влаштує своє життя й розв'яже тобі руки, чого тобі ще треба?» Що ж до Магди, то з нею в нас ніколи нічого серйозного не було, вона не імпонує мені ні своїми смаками, ні характером, і все-таки я співчував їй, знаючи, що коли рано чи пізно вона одного дня відірветься од нашої компанії — а це мало статися, — то знову пуститься берега, бо вона дурнувата й інертна. І от саме в цей час з'являється Асенов. У таких, як він, емігрантів ностальгія, знаєте, часто виражається в тузі за якоюсь спідницею. Асенов виявився саме таким типом, він утьопався в Магду, і я сказав собі: «Це щасливий випадок». Бо тільки така людина, як Асенов, котра не знає про Магдине минуле, може ризикнути взяти з нею шлюб, і я попередив її, щоб вона це врахувала, була обережною, аби не викликати своєю поведінкою ніяких сумнівів. Усе йшло загалом дуже добре, поки я одного разу випадково не почув від самого Асенова, що хтось його детально про все поінформував, і він одмовився від думки про одруження, а зв'язки з Магдою підтримує лише для тимчасової розваги.
Я виймаю зі своєї пачки «Сонця» сигарету й закурюю. Філін також закурює, на якийсь час замислюється, наче пригадує, на чому він зупинився, й веде далі:
— Я трохи забалакався, але це було необхідно, щоб ви зрозуміли причини того інциденту в «Балкані». Магда, як інертна людина, хотіла підтримувати й далі зв'язки з Асеновим — шлюб не шлюб, аби тільки одержувати від нього подарунки, не розуміючи, що цим вона тільки шкодить собі. Тоді я категорично наказав їй припинити будь-які стосунки з Асеновим. Якщо він серйозно захопився, таке відчуження, можливо, примусить його полагіднішати й узяти з нею шлюб. Якщо ж ні — то навіщо жінці принижуватись і повертатися до давніх звичок.
Філіп дивиться на мене, немов чекає відповіді, і я змушений процідити крізь зуби:
— Цілком логічно.
— Так, але декотрі жінки, як вам відомо, не в злагоді з логікою. І того вечора я випадково довідався, що всупереч моїй пораді Магда знову пішла з Асеновим. Я прийшов у «Балкан» зовсім не для того, щоб вчиняти скандал, а просто забрати звідти Магду, але Асенов став приндитись: «Це моя дама», «Ідіть геть від нашого столу» і таке інше, а Магда, як завжди, замість підвестися й піти зі мною, почала вагатися, й Асенов покликав офіціанта, а я, знаєте, не люблю, щоб мене офіціанти хапали за плече, і, одне слово, вибухнув скандал…
— Тепер дещо прояснюється, — киваю я. — А звідки вам стало відомо про те, що Магда пішла з Асеновим?
Філіп ледь-ледь усміхається:
— Я мав усі підстави підозрювати його. Тому вирішив перевірити: зателефонував Асенову і…
— Отже, це ви телефонували Асенову?
— Так, я.
— Ви на мене справляєте враження розумної й спостережливої людини, товаришу Манев, — кажу я після невеличкої паузи. — Які ваші враження про Асенова, про його зв'язки? Як ви гадаєте, чи міг хтось вчинити замах на його життя?
— Невже ви припускаєте, що це вбивство? — здивовано запитує Філіп.
— Під час слідства припускають усе.
— Моє враження про Асенова таке: ця людина не мала в Софії інших зв'язків, крім службових. Принаймні я ніколи не бачив його в ресторанах з іншими людьми. Тому якщо справді йдеться про вбивство, — це для мене цілковита загадка.
— А що ви думаєте про хазяйку Асенова?
— Я її не знаю. Тільки чув про неї від Магди.
— Що ви чули?
— Та всілякі жіночі плітки: Магді здавалося, ніби Асенов мав зв'язки з хазяйкою, що хазяйка ревнувала Асенова і таке інше.
— А Лічев, колишній чоловік хазяйки?
— Про нього я досі й не чув.
Він замовкає, та за мить додає:
— А втім…
І замовкає знову.
— Ну, кажіть же!
— Я дещо згадав, але, розумієте, не можу нічого стверджувати… тим паче висувати такі звинувачення…
— Кажіть, не бійтеся. Ваші звинувачення будуть у нас в резерві.
— Одного разу Магда згадувала, що хазяйка і її чоловік здирали з Асенова долари… влаштовували так, щоб він розраховувався з ними доларами, але я не можу нічого напевне стверджувати…
— Розумію. Приймемо це під знаком запитання.
Потім підводжусь і
