«Терміновий аналіз рівня газів артеріальної крові після проведення екстубації. 2 літри кисню через носові трубки».
Ніні Пейтон провели екстубацію. Вона дихає самостійно, вдихає повітря без допомоги різних штуковин, без трубки в горлі.
Я сиджу нерухомо на своєму робочому місці й думаю не про Ніну Пейтон, а про Кетрін Корделл. Вона гадає, що виграла цей раунд. Вона гадає, що врятувала Ніну Пейтон. Настав час вказати їй місце. Настав час навчити її покірності.
Я беру телефонну слухавку і набираю номер лікарняної їдальні. Відповідає жінка, вона говорить швидко, десь позаду неї торохтять таці. Незабаром обід, і в неї немає часу на пусті балачки.
– Це з п’ятого західного відділення, – вигадую я. – Здається, ми переплутали рекомендації з харчування для двох наших пацієнтів. Можете сказати, яку дієту призначили для п’ятсот тридцять восьмої палати?
Коротка пауза, поки жінка набирає щось на клавіатурі.
– Чисті рідини, – відповідає вона. – Усе правильно?
– Так, правильно. Дякую. – Я кладу слухавку.
У ранковій газеті було написано, що Ніна Пейтон досі не прийшла до тями і перебуває у критичному стані. Але це неправда. Вона прокинулася.
Кетрін Корделл врятувала її життя. Я навіть не сумнівався, що вона це зробить.
До мене зайшла лаборантка і поставила новий штатив, заповнений пробірками з кров’ю. Ми всміхнулися одне одному, як робили це щодня, – двоє товариських співробітників, які думають одне про одного тільки гарне. Вона молода, з пружними округлими грудьми, що, наче дві дині, випинаються під її білим халатом, і має гарні рівні зуби. Вона забирає новий стос лабораторних скерувань, махає мені і виходить. Мені цікаво, чи її кров солона на смак.
Апарати гудуть і дзижчать, виводячи свою нескінченну колискову.
Я сів за комп’ютер і відкрив перелік пацієнтів п’ятого західного відділення. Там є двадцять палат, розміщених у формі літери «Н», а сестринський пост розташовується посередині. Я проглядаю перелік пацієнтів – загалом їх тридцять три, – читаю їхній вік і діагнози. Зупиняюся на дванадцятому пацієнті з 521 палати.
«Містер Герман Ґвадовскі, 69 років. Лікар: доктор Кетрін Корделл. Діагноз: екстрена лапаротомія внаслідок численних пошкоджень черевної порожнини».
Палата 521 – у коридорі, паралельному до Ніни Пейтон. Звідти неможливо побачити її палату.
Я натискаю на ім’я Германа Ґвадовскі й бачу результати його аналізів. Він перебуває в лікарні два тижні, і в нього вже назбиралося кілька сторінок з аналізами. Я уявив собі його руки з проколотими венами і синцями. Рівень цукру в крові свідчить про те, що він діабетик. Високий рівень лейкоцитів вказує на якусь інфекцію. Я також помітив, що аналізи показують розвиток гангрени в рані на його нозі. Діабет порушив циркуляцію крові у його кінцівках, і в чоловіка починається некроз. Його судини теж пошкоджені.
Я зосередився на аналізі електролітів. Рівень калію в крові поступово зростає. 4,5 – два тижні тому, 4,8 – минулого тижня, 5,1 – вчора. Він уже старий, і його уражені діабетом нирки щодня виділяють у кров токсини, до яких належить і калій.
Треба зовсім небагато, щоб його рівень став критичним.
Я ніколи не зустрічав містера Германа Ґвадовскі, принаймні особисто. Я підходжу до штатива з пробірками і читаю етикетки. Їх двадцять чотири, і всі вони зі східного і західного крила 5-го відділення. Я знаходжу пробірку з червоною кришечкою з палати 521. Вона містить кров містера Германа Ґвадовскі.
Я виймаю пробірку зі штатива й уважно розглядаю, обертаючи її на світлі. Кров не згорнулася, але має бридкий темний колір, ніби її набрали не з вени містера Ґвадовскі, а із застояного ставка. Я знімаю кришечку і принюхуюсь. Я відчуваю запах старої сечі, затхло-солодкуватий душок інфекції. Я чую тіло, що вже почало розкладатися, хоча мозок і далі заперечує, що його оболонка помирає.
Так я знайомлюся з містером Ґвадовскі.
Утім, наша дружба не триватиме довго.
Анджела Роббінс була сумлінною медсестрою, і її нестерпно дратувало те, що досі не принесли чергову дозу антибіотиків для Германа Ґвадовскі, які мали бути ще о десятій. Вона підійшла до чергового і сказала:
– Я досі чекаю на ліки для Ґвадовскі.
