Але вона відмовляється вірити в те, що Кора мертва.
Вона скрізь носить за собою зелений комбінезончик, прикладає до обличчя і вдихає запах своєї дитини. Вона так сумує за нею, що від цього їй фізично болить. Груди знову болять. У холі нагорі вона зупиняється, притуляється до стіни й сповзає на підлогу перед дитячою кімнатою. Якщо заплющити очі й притулити комбінезончик до обличчя, можна уявити, що Кора й досі тут, що їх відділяє одна від одної лише простір холу.
Вона дозволяє собі побути в цьому видінні декілька секунд. Але потім розплющує очі. Той, хто надіслав комбінезончик, вимагає в них п’ять мільйонів доларів. Хто б це не був, йому відомо, що їхня маленька дівчинка варта п’яти мільйонів, і, очевидно, він дуже добре розуміє, що в Анни й Марко є можливість дістати такі гроші.
Можливо, це хтось, із ким вони знайомі, й досить близько. Вона повільно підводиться, застигає по дорозі до спальні. Можливо, це хтось, із ким вони добре знайомі й кому відомо, що вони мають доступ до коштів.
Коли все це закінчиться, коли Кора повернеться додому, вона присвятить усе своє життя дитині й пошукам того, хто викрав її. Можливо, відтепер вона дивитиметься на всіх людей, яких знає, як на тих, хто викрав її маля, або як на тих, кому відомо, хто це зробив.
Раптом вона розуміє, що, можливо, їй не варто носитися з цим комбінезончиком отак. Раптом щось піде не так і вони не зможуть забрати Кору, їм треба буде віднести костюмчика й записку в поліцію як доказ і підтвердження їхньої непричетності. Ясна річ, що відтепер поліція не підозрюватиме їх. Але будь-які зачіпки, які міг дати костюмчик, напевно, вже зіпсовані тим, що вона торкалася до нього й нюхала його, і навіть витирала ним сльози. Вона акуратно розкладає його на комоді у спальні. Вона дивиться на нього, покинутого на комоді. Вони лишає його там, разом із причепленою запискою з інструкціями. Вони не можуть собі дозволити припуститися помилки.
Це вперше з моменту викрадення Кори вона в будинку сама. Якби ж тільки вона могла повернутися в минуле. Протягом кількох останніх днів змішалися в одну суцільну коловерть страх і горе, жах і відчай. І зрада. Вона сказала поліції, що довіряє Марко, але вона збрехала. Щодо Синтії, вона йому не вірить. Вона думає, що в нього можуть бути від неї й інші секрети. Зрештою, в неї вони також є.
Вона плететься від свого комоду до комоду Марко й висуває верхню шухляду. Безцільно копирсається в його шкарпетках і білизні. Закінчивши з першою шухлядою, вона переходить до другої. Вона не знає, що саме шукає, але знає, що зрозуміє, коли знайде.
Розділ 17Марко сідає в «Ауді» та їде. Але не в офіс. Натомість він повертає на найближчий виїзд і кермує з міста. Машина в’юнко петляє поміж інших машин — в «Ауді» чутливе управління. Через двадцять хвилин він звертає на вужче шосе. Незабаром він дістається знайомої брудної дороги, що веде до самотнього озера.
Він в’їжджає на засипану рінням парковку перед озером. Поряд є невеличкий кам’янистий пляж зі столиками для пікніка, проте він дуже рідко бачить, щоб ними хтось користувався. В озеро виходить довгий причал, але ніхто більше не відпливає звідти. Марко приїздить сюди роками. Завжди сам, щоразу, коли йому треба подумати.
Він зупиняє машину в тіні дерева, капотом до озера, і виходить. Спекотно й сонячно, але від озера віє прохолодою. Він сидить на капоті й дивиться на воду. Поблизу нікого немає, безлюдна місцина.
Він каже собі, що все буде добре. З Корою все гаразд, має бути гаразд. Батьки Анни дістануть гроші. Його тесть ніколи не впустить можливості побути героєм чи великим цабе, навіть якщо це коштуватиме йому невеличкого статку. Особливо, якщо це виглядатиме так, ніби він рятує Марко своїми грошима. Марко думає, що за таких обставин вони навіть про гроші не пожалкують.
Він глибоко вдихає вологе повітря й видихає, намагаючись заспокоїтися. Він відчуває запах дохлої риби, але це не має значення. Йому необхідно заповнити легені повітрям. Останні кілька днів він жив у пеклі. Марко не створений для цього. Його нерви не витримують.
Він уже шкодує, але зрештою вся ця оборудка окупиться. Коли він забере Кору й отримає свою частину грошей, усе буде гаразд. Вони віддадуть йому доньку, і в нього буде два з половиною мільйони, щоб повернути свій бізнес до нормального стану. Думка про те, що його тестю доведеться вивернути кишені, його тішить. Він ненавидить цього покидька.
З цими грошима він зможе владнати проблеми з рухом грошових мас і вивести бізнес на новий рівень. Ці гроші має влити в бізнес анонімний інвестор через Бермудські острови. Ніхто ніколи не дізнається. Його спільник, Брюс Ніланд, отримає свою половину, піде геть і триматиме рота на замку.
Марко ледве не скасував усе. Коли в останню хвилину няня не змогла прийти, він запанікував. Він хотів уже був відмовитися від свого плану. Він знав, що Катерина завжди засинає в навушниках, коли сидить із дитиною. Вони двічі поверталися додому до півночі й бачили, як вона спить на канапі у вітальні, абсолютно глуха до зовнішнього світу. Розбудити її теж було не надто просто. Анні це не подобалося. Вона вважала, що Катерина не дуже хороша няня, але було важко знайти бодай якусь, тому що в їхньому районі було надто багато дітей.
План Марко був такий: о пів на першу він піде покурити, тихенько зайде в будинок, візьме сонну Кору й винесе її через задні двері, поки Катерина спатиме. Якщо б вона прокинулася і помітила, як він заходить, йому довелося би сказати їй, що він прийшов глянути, як там дитина, адже вони недалеко, у сусідів за стінкою. Якби вона прокинулась і
