Марко киває та сідає в машину. Він дивиться на Річарда й каже:
— Запам’ятайте, не викликайте поліцію, поки я не дам відмашку.
— Ясно.
Марко не довіряє Річарду. Він боїться, що той викличе поліцію, щойно Марко поїде. Він дав Анні настанову постійно тримати Річарда в полі зору — він щойно ще раз нагадав їй про це пошепки на вухо — і не дозволяти йому телефонувати в поліцію, поки Марко не дасть знати, що забрав Кору. Коли він зателефонує, Брюс буде вже далеко. Але Марко все ж хвилюється. Анна зараз не дуже адекватна, він не може на неї покластися. Річард може вийти на кухню або зателефонувати з мобільного, а вона й не помітить. Або Річард може зателефонувати і при ній, щойно він вийде з будинку, — стривожено думає Марко. Вона не зможе його спинити.
Марко виганяє машину з гаража й на проїзд і починає довгу подорож до місця зустрічі. Коли він під’їжджає до в’їзду на автомагістраль, то вкривається холодним потом.
Який же він неймовірно дурний.
Річард міг уже повідомити поліції про обмін. Вони можуть спостерігати за цим спектаклем від самого початку. Можливо, про це знають усі, окрім них з Анною. Чи пішла б на це Еліс? Чи Річард узагалі сказав би їй?
Долоні Марко пітніють на кермі. Серце бухкає, а він намагається думати. Річард наполягав на залученні поліції. Вони перемогли його. Коли в житті Річард мирився з тим, що він — переможений? Річард хоче повернути Кору, але також він із тих людей, які убезпечують свої ставки. Він би також хотів мати можливість відшкодування грошей. Марко стає погано.
Що йому робити? Брюсу зателефонувати він не може. Таку можливість він утратив, оскільки Брюс не відповідає на мобільний. Тепер він, можливо, заманює Брюса прямісінько в пастку. Коли Марко виїжджає на автомагістраль, сорочка пристає йому до спини.
Розділ 18Марко намагається вгамуватися, дихати глибше, але кісточки його пальців на кермі побіліли.
Він міг би покластися на удачу й поїхати на обмін, як і планувалося. Можливо, Річард і не сказав поліції. Кора буде сидіти в покинутому гаражі в дитячому автокріслі. Він забере її, залишить гроші та втече.
Але якщо Річад таки повідомив поліції, що тоді? Тоді, коли Марко забере Кору, віддасть гроші й забереться звідти, по гроші приїде Брюс і його схопить поліція. А що як Брюс заговорить? Тоді Марко сяде у в’язницю, і надовго.
Він може скасувати зустріч. Розвернутися, не поїхати на обмін і сподіватися, що Брюс надішле ще одне повідомлення поштою. Але як він пояснюватиме це поліції? Як він міг не прийти на обмін своєї власної викраденої дитини? В нього могла зламатися машина, він міг запізнитися, впустити можливість. Потім, якщо Брюс знову дасть про себе знати, Марко міг би спробувати знову, не повідомляючи Річарду деталей. Але Річард не дозволить Марко залишити ці гроші в себе. Дідько. Він не може нічого зробити так, щоб його тесть про це не знав, тому що Еліс дала йому владу розпоряджатися грошима.
Ні, він мусить забрати Кору сьогодні. Він мусить піти й забрати її. Він не може дозволити, щоб це затяглося, хай там що.
Поки його думки намотували кола, минуло півгодини. Він на півдорозі. Він мусить вирішити. Він перевіряє час, з’їжджає з магістралі на найближчому повороті, зупиняє машину вздовж дороги, вмикає аварійку й хапає мобільника — руки в нього тремтять. Він телефонує на мобільний Анні.
Вона одразу ж відповідає.
— Вона в тебе? — питає нетерпляче.
— Ні, ще ні, ще рано, — каже Марко. — Я хочу, щоб ти спитала в батька, чи не розказав він поліції.
— Він би цього не зробив, — каже Анна.
— Запитай у нього.
Він чує голоси на задньому плані, а потім Анна знову говорить у слухавку.
— Він каже, що нікому не сказав. Він не повідомляв поліції. А що таке?
Чи можна довіряти Річарду?
— Дай батькові слухавку, — каже Марко.
— Що таке? — каже Річард у телефон.
— Ви мусите сказати мені правду, — каже Марко. — Я мушу бути певен, що ви не сказали поліції.
— Я не повідомляв їм. Я ж казав, що не буду.
— Скажіть правду. Якщо поліція слідкує за мною, я не поїду. Я не можу допустити, щоб він відчув небезпеку й убив Кору.
— Клянуся, я нічого їм не казав. Просто їдь і забери її, заради Бога!
Чути, що Річард панікує майже так само сильно, як і Марко. Марко кладе слухавку та їде далі.
Річард Драйз міряє кроками вітальню доньки, серце б’ється йому об ребра. Він дивиться на свою жінку та доньку, зіщулених на канапі, та швидко відвертається. Він на межі й страшенно розлючений на свого зятя.
Марко ніколи йому не подобався. А тепер — Господи Боже — та як він узагалі міг подумати про те, щоб не їхати на обмін? Він же міг усе спаскудити! Річард ще раз схвильовано дивиться на доньку і дружину й продовжує ходити.
Утім, йому зрозуміло, чому Марко міг подумати, що Річард викликав копів. Від самого початку, коли Марко наполягав на тому, щоб не повідомляти в поліцію, Річард пристав на протилежну точку зору: він наполягав на тому, щоб сповістити їх про обмін, але залишився у меншості. Він казав йому, що п’ять мільйонів — великі гроші, навіть для них. Він казав, що їм не відомо напевне, чи жива Кора. Але він також сказав, що не звернеться в поліцію, — і не звернувся. Він не очікував, що Марко засумнівається в ньому останньої миті, ризикуючи зірвати
