Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва
У готелі він одразу відчув, як змінилося ставлення до його персони кіношників. До нього ще підходили висловити співчуття, але вже ніхто не згадував про вечірки та фуршети. «Що ж, — сказав він собі, — вони вважають, що без Жанни я нічого не вартий. І мають рацію».
Міліціонер підійшов до нього й доторкнувся до його руки:
— Вибачте, пане, майор хоче побалакати з вами.
Микола Дементій сидів за столом. Аркуші із записами лежали перед ним, складені акуратним маленьким стосиком. Він махнув рукою, показуючи Євгену, щоб той узяв стільця і сів.
— Ми знайшли рожеву намистину в одному з номерів на сьомому поверсі, — сказав майор, дістаючи маленький прозорий пакетик з наліпкою. Всередині лежала намистина. — У нас є підстави припускати, що вона належала пані Задорожній.
Він поклав пакетик перед Євгеном на білий аркуш паперу. Гиренко нахилився над столом, роздивляючись.
— Так, схоже, це з її разки. Жанна мала багато всіляких прикрас. Можливо, це й її, точніше не скажу, адже всі камінці схожі один на другий.
— Але все-таки ви повинні пам’ятати намисто вашої дівчини. Ви говорили мені, що були з нею в барі перед тим, як її вбили. Туди ж вона прийшла просто з сесії, не переодягаючись, і була в цьому намисті.
Євген Гиренко скривився:
— Та не було на ній ніяких прикрас.
— Але в мене є свідчення, що на ній було намисто.
— Його на ній не було, я запевняю вас.
— Так, але саме ви розповідали мені про її любов до намист.
— Але ж я не казав, що на зйомках вона була в намисті. Я добре пам’ятаю, що фотографи попрохали її зняти його — їм так більше подобалося. Вони вважали, що прикраса не пасує до її сукні. Коротше кажучи, не було намиста, і крапка. Якщо ви мені не вірите, запитайте фотографів, яким вона позувала, подивіться, зрештою, знімки, і ви самі в цьому переконаєтеся.
Дементій захвилювався, як мисливський собака на полюванні.
— Так, пане Гиренко, мені б дуже хотілося побачити ці фотографії.
— Це просто. Я зараз їх принесу.
— Дуже дякую.
Коли Євген вийшов, Дементій знову почав перебирати свої записи. Насамперед він дістав розшифровку бесіди з Віталієм Гаранджою. Прочитав:
Питання. Ви бачили Жанну Задорожну, коли йшли до себе в номер?
Відповідь. Ні, не бачив. Я б сказав вам.
Питання. І після того як ви з нею розмовляли в барі, ви її більше не бачили в готелі?
Відповідь. Не бачив.
Він перегорнув сторінку:
Питання. Ви могли б описати намисто, яке було на ній?
Відповідь. Так, звичайно. На ній було намисто з сердоліку.
Микола Дементій відсунув записи, запалив сигарету. Він сидів і дивився у стелю. Погляд його абсолютно нічого не виражав.
Євген приніс фотографії.
— Ось, — майоре, прошу, — і Гиренко подав міліціянту з десяток знімків Жанни Задорожної. — Бачите, немає на ній намиста.
Дементій переглянув фото і поклав їх до своїх записів.
— Щиро дякую. Ви нам дуже допомогли.
Не встиг Євген Гиренко вийти, як у дверях вже з’явився Авенір Дейкало.
— Про що замислився? — весело загукав він з порога.
Майор трохи помовчав, потім виклав рядочком фотографії, отримані від Євгена, перед носом у Авеніра.
Той переглянув знімки й спитав:
— І що?
— А те, що Гиренко стверджує: Жанна знімалася без намиста, і фотографії це підтверджують.
— Ну і?..
— А Гаранджа сказав, що коли він зустрівся з Жанною після зйомок, вона була в намисті. Більш того, він докладно описав його…
— Ну, як на мене, фотографії все ж мають перевагу над словами, — гмукнув Дейкало.
— У тім-то й річ! Але якщо він збрехав, то навіщо? І звідки він знав так точно, яке було намисто?
— Міг просто переплутати. Чоловіки, як правило, не розбираються у таких речах.
— Послухай, Авеніре, якби ти переплутав, що було на твоїй Русі вчора, я б повірив, бо ти її бачиш щодня, вона міняє прикраси, і ти навіть не замислюєшся, що кохана начепила на себе сьогодні. Але Гаранджа каже, що бачив її раз у житті й у намисті. А намиста ж бо не було! Тобто на зйомках не було. А під час убивства було! Ось я про що!
— Не бачу проблеми! Побалакай з ним іще раз.
— Саме це я і збираюся зробити.
Дементій підійшов до дверей і покликав Івана Рудька, який чекав у холі.
— Я хочу поговорити з Гаранджою. Він у готелі?
Перепитавши в адміністратора, Рудько повідомив:
— Його тут немає. Ви хочете, щоб я його розшукав?
— Ні. Попрохайте адміністратора попередити нас, коли він з’явиться, — запропонував Дементій. — Ми не шукатимемо його. Зрештою, він відома людина, тож ми повинні бути чемними. — Він посміхнувся. — Почекаємо, поки він повернеться.
Але за кілька хвилин майор таки віддав розпорядження знайти Віталія Гаранджу і привезти його до готелю «Палас».
* * *
Увесь день Маргариту мучило питання: чим зараз займається Гаранджа. «До дев’ятої години ранку я все залагоджу, — сказав він їй. — Мені здається, тобі не доведеться віддавати свої діаманти». Як він міг залагодити? Ці кляті фотографії… Знаючи жінок на кшталт пані Назарук, Маргарита розуміла, що з нею жарти кепські. Доведеться терміново платити, але ой як не хочеться! Та інакше вона відішле фотографії до ментури. Проте Віталій завжди дотримував слова.
Він рідко коли її підводив. І все ж Маргариті було б спокійніше, якби він розповів про свої плани. Як же важко стирчати тут і чекати невідомо чого! «Віталій повинен знайти вихід», — казала вона собі. Але який?
Поки Маргарита сиділа в кінозалі і думала про що завгодно, тільки не про сюжет фільму на екрані, пані Назарук попрохала одну з дівчат зайняти пост на дивані у передпокої, а сама знову почалапала по сходах до потайної кімнати, щоб подивитися, як там Геннадій. Вона дуже хвилювалася за нього. Один із ментів проговорився їй, що в них досить доказів, аби запроторити Геннадія до в’язниці за вбивство дівчини. Які, цікаво, докази він мав на увазі? Те, що Геннадія бачили на сьомому поверсі після вбивства жінки? І тепер усі новини передають опис його зовнішності. Якщо завтра менти не знімуть спостереження за
