Острів Каміно - Джон Гришем

У Мемфісі Мерсер зустрілася з батьком, і вони разом пообідали в ресторані в центрі міста. Герберт зараз жив десь у Техасі з новою дружиною, яку Мерсер не мала бажання ні бачити, ні обговорювати. У ті часи, коли батько торгував автівками, він лише про автівки й базікав, а тепер, будучи скаутом для «Оріолз», говорив лише про бейсбол. Мерсер і сама не знала, яка з цих тем цікавила її менше, проте жваво підтримувала бесіду, намагаючись зробити трапезу приємною. Вона бачилася з батьком раз на рік, і вже за півгодини з моменту зустрічі добре згадала чому. Герберт був у Мемфісі нібито «у справах бізнесу», але вона дуже в цьому сумнівалася. Його бізнес із тріском лопнув після першого року її навчання в університеті, після чого вона мусила вдатися до студентських позик.

Мерсер досі інколи щипала себе, щоб переконатися, що це не сон: боргів більше не було!

Герберт знову перейшов до теми бейсболу й розлого описував, які надії подає той чи той старшокласник, жодного разу не запитавши про її останню книжку чи плани. Якщо він і читав хоч щось із опублікованого нею, то ніколи про це не згадував.

Після нестерпно довгої години, проведеної з батьком, Мерсер майже з ніжністю згадувала свої нещодавні відвідини клініки. Її бідолашна мати, яка не могла розмовляти, була на порядок менш занудною, ніж її велемовний і самозахоплений батько. Утім, попрощалися вони з обіймами, поцілунком і звичними обіцянками бачитися частіше. Мерсер сказала, що кілька наступних місяців проведе в пляжному котеджі на острові й що збирається там завершити свій новий роман, але батько вже не слухав, а набирав чийсь номер на мобільнику.

По обіді вона поїхала на кладовище Роузвуд, де поклала троянди на Тессину могилу. Вона сіла біля надгробка, притиснувшись до нього спиною, і як слід виплакалася. Тесса померла в сімдесят чотири, але якою ж молодою вона була! Тепер би їй мало виповнитися вісімдесят п’ять, і вона неодмінно була б такою ж енергійною, гуляла би пляжем, збирала б мушлі, охороняла б яйця черепах, поралася б у своєму саду й чекала б на приїзд улюбленої онуки.

Тепер Мерсер мала повернутися, почути в голові відлуння Тессиного голосу, торкнутися її речей, пройти шляхами, якими йшли колись вони вдвох. Спершу неодмінно буде боляче, але всі ці одинадцять років Мерсер знала, що колись цей день має настати.

Вона повечеряла зі старою шкільною подругою, переночувала в неї в гостьовій спальні й попрощалася наступного дня рано-вранці. Від острова Каміно її тепер відділяло лише п’ятнадцять годин.

Переночувавши в мотелі неподалік від Таллагассі, Мерсер дісталася до котеджу, як і планувала, близько опівдня. Котедж майже не змінився, хіба лиш стіни було тепер пофарбовано білою фарбою, а не м’яко-жовтою, яка подобалася Тессі. Вузьку під’їзну доріжку, всіяну мушлями, обрамляла галявина з акуратно підстриженою бермудською травою. За словами тітки Джейн, за газоном, як і раніше, доглядав Ларрі, і він неодмінно зайде привітатися. Неподалік від фасаду будинку проходила Фернандо-стрит, і Тесса, щоб трохи захиститися від зайвих поглядів, обсадила межі ділянки карликовими пальмами й кущами бузини, які тепер так розрослися, що за ними не було видно сусідніх домівок. На клумбах, де Тесса любила вранці ховатися від сонця, цвіли бегонії, котяча м’ята й лаванда. Стовпи веранди ховалися за розрослою гліцинією. Амброве дерево теж сильно виросло й тепер укривало тінню значну частину невеличкої передньої галявини. Джейн і Ларрі дуже добре справлялися з ландшафтним дизайном. Тесса була б задоволена, хоча неодмінно знайшла би, що ще можна покращити.

Ключ підійшов, але двері заклинило, і Мерсер довелося з силою налягти на них плечем, щоб вони нарешті відчинилися. Вона ввійшла до великої кімнати — широкого й довгого приміщення зі старим диваном і кріслами в одному з кутків, перед телевізором, а також сільським обіднім столом, якого Мерсер не пам’ятала. За ним був кухонний простір, обмежений стінкою з високими вікнами з видом на океан, що розкинувся метрів за шістдесят, за дюнами. Усі меблі були не тими, що пам’ятала Мерсер, як і картини на стінах і килими на підлозі. Будинок здавався радше орендованим, ніж рідним, але Мерсер була до цього готова. Тесса майже двадцять років жила тут цілорічно і підтримувала бездоганний порядок. Тепер же котедж був місцем для відпустки, і в ньому слід було влаштувати вологе прибирання. Пройшовши кухнею, Мерсер вийшла з кімнати на широку терасу з уже дещо постарілими плетеними меблями, навкруги якої росли пальми й індійський бузок. Змахнувши пил і павутину з крісла-гойдалки, вона сіла й стала видивлятися на дюни й океан і слухати розмірений шелест хвиль. Вона обіцяла собі не плакати, тому спромоглася стримати сльози.

На пляжі сміялися й гралися діти. Мерсер чула їх, але не бачила: вид на берегову лінію загороджували дюни. Чайки й рибні круки кавчали, літаючи то високо, то майже над самими дюнами й водою.

На Мерсер наринули спогади — золоті, дорогоцінні спогади про інше життя. Тесса практично вдочерила її, коли матір потрапила до психлікарні, й забирала до себе щороку принаймні на три місяці. Решту дев’ять місяців Мерсер мріяла знов опинитися тут, на цьому самому місці, і сидіти в кріслі-гойдалці, ввечері, коли сонце потихеньку заходить за обрій. То була їхня улюблена пора дня. Палюча спека відходила, і пляж порожнів. Вони проходили півтора кілометра до південного пірса й назад, шукали мушлі, плескалися в прибої й балакали з друзями Тесси — іншими