Острів Каміно - Джон Гришем

— Але якщо ви його прослуховуєте і стежите за всіма його діями, то чому не можете впіймати?

— Я не казала, що ми зараз це робимо. Не виключено, що незабаром почнемо, але поки нам треба більше інформації.

— А когось із вашої фірми звинувачували в скоєнні чогось незаконного?

— Ні, нічого подібного не було. Як я вже казала, ми діємо в «сірій зоні», а коли злочин уже розкрито, то кого це хвилюватиме?

— Наприклад, крадія. Я, звісно, не адвокатеса, але хіба крадій не може підняти галас про незаконний обшук?

— Може, вам слід було б стати адвокатесою.

— Боронь боже!

— Відповідь на ваше питання — ні. Ані злодій, ані його адвокат гадки не мають про нашу участь у справі. Вони ніколи про нас не чули, і ми не залишаємо по собі жодних слідів.

Настала довга пауза, під час якої вони попивали свої коктейлі й поглядали на меню. До них знов підійшла офіціантка, і Елейн увічливо повідомила їй, що вони не поспішають. Нарешті Мерсер промовила:

— Отже, як я розумію, ви просите мене зробити щось таке, що не виключає дій у «сірій зоні», а це просто евфемізм для порушення закону.

«Вона принаймні вагається»,— подумала Елейн. Після того, як різко Мерсер перервала обід, Елейн уже майже була певна, що нічого не вийде. Нині ж проблема була в тому, щоб схилити її до згоди.

— Зовсім ні,— запевнила її Елейн.— Які закони ви можете порушити?

— Ось ви мені й скажіть. Адже там, на острові, теж; діють ваші люди, і я певна, що вони нікуди звідти не подінуться — і будуть стежити за мною так само пильно, як і за Кейблом. Отже, задіяно буде цілу команду, і я гадки не матиму, чим зайняті мої невидимі колеги.

— Про це вам точно не слід турбуватися. Усі ці люди — справжні професіонали, яких ніколи ні на чому не ловили. Мерсер, ви маєте моє слово. Нічого з того, що ми просимо вас зробити, але ніяк не є незаконним. Обіцяю.

— Ми з вами не настільки близькі, щоб давати обіцянки. Я вас зовсім не знаю.

Мерсер допила свій мартіні й повідомила:

— Мені потрібен іще келих.

На таких зустрічах алкоголь завжди має важливу роль, отже Елейн і собі допила коктейль, а тоді махнула офіціантці. Коли та принесла їм по другій порції, вони замовили свинину по-в’єтнамськи й рулетики з крабом.

— Розкажіть мені про Ноель Боннет,— попросила Мерсер, тим самим трохи знімаючи напругу.— Адже ви, напевно, і про неї все довідалися.

Елейн усміхнулася:

— Так, а ви, напевно, сьогодні вдень зайшли в інтернет і собі поглянули на неї.

— Авжеж.

— Ноель — авторка чотирьох книг, усі про прованський антикваріат і декор, і з них можна дещо про неї довідатися. Вона багато їздить із турами, багато виступає, багато пише й половину кожного року проводить у Франції. Вони з Кейблом разом уже близько десяти років і, вочевидь, ідеально пасують одне одному. Дітей у них немає. У неї це другий шлюб, у Кейбла — перший. Він рідко буває у Франції, бо не любить залишати магазин без нагляду. Її магазин тепер поруч із його. Кейбл володіє будівлею, а три роки тому витіснив сусідній магазин галантереї і подарував його приміщення Ноель. Як він, так і вона самостійно займаються своїм бізнесом і не втручаються в справи одне одного, а разом влаштовують всілякі розважальні заходи. Її четверта книга — до речі, раджу вам її продивитися — про їхній будинок, вікторіанську домівку неподалік від центру міста. Але є один пікантний нюанс... Можна навіть сказати, брудний. Бажаєте почути?

— Звісно. Хто ж не любить брудних нюансів?

— Останні десять років вони всім розповідають, що одружені: нібито влаштували весілля експромтом на схилі пагорба над Ніццою. Історія романтична, але неправдива. Вони не одружені і, судячи з усього, мають досить вільні стосунки. Обоє ходять наліво, але завжди повертаються одне до одного.

— І як, у біса, ви про це довідалися?

— Я ж казала, що письменники — страшенні пліткарі. Звісно, багато з них ще й досить розпутні.

— Сподіваюся, ви ні на що не натякаєте?

— Що ви — я кажу загалом.

— Продовжуйте.

— Ми все перевірили, і записів про шлюб немає ні тут, ні у Франції. На острів приїжджає багато письменників. Брюс грає у свої ігри з жінками, Ноель — з чоловіками. У їхньому будинку є вежа зі спальнею на третьому поверсі, де сплять їхні гості— і не завжди наодинці.

— І від мене очікуватимуть, що заради справи я буду готова... піти на все?