Острів Каміно - Джон Гришем

Цих друзів тепер теж не було: усі або померли, або доживали свого віку в будинках престарілих.

Мерсер довго гойдалася в кріслі, потім підвелася. Вона пройшлася рештою будинку й не знайшла майже нічого, що нагадувало би про Тессу. Це й на краще, вирішила вона. Не було жодної фотографії з бабусею — лише в спальні висіли в рамках кілька знімків Джейн та її сім’ї. Після похорону Тесси Джейн надіслала Мерсер коробку зі світлинами, малюнками й пазлами, які, на її думку, могли становити інтерес. Частину з них Мерсер помістила в альбом, який досі зберігала. Розпакувавши речі, вона сходила до продуктового магазину, щоб купити найнеобхідніше, потім приготувала обід і, поївши, влаштувалася з книгою почитати, але не могла зосередитися й невдовзі задрімала в гамаку на веранді.

Її розбудили гучні кроки Ларрі, який піднімався сходами. Вони обійнялися й поділилися одне з одним враженнями, як обоє змінилися за ці роки.

Ларрі завірив Мерсер, що вона така ж красуня, але тепер уже «зовсім доросла жінка». Сам він майже не змінився, хіба лиш трохи додалося сивини й зморшок, а шкіра його ще трохи стверділа й потемніла від довгого перебування на сонці. Ларрі був низенький та жилавий і носив, здається, того самого солом’яного бриля, який вона пам’ятала з дитинства. Він мав якесь темне минуле — Мерсер не могла зараз пригадати подробиць — і втік до Флориди звідкись далеко з півночі країни, чи, може, з Канади. Він підробляв садівником і домашнім майстром, і вони з Тессою постійно сперечалися щодо того, як слід доглядати за квітами.

— Тобі вже давно слід було приїхати,— сказав Ларрі.

— Так, напевно,— погодилася Мерсер.— Будеш пиво?

— Ні. Кинув пити кілька років тому: дружина змусила.

— То знайди собі іншу!

— Уже пробував.

Наскільки Мерсер пам’ятала, він кілька разів був одружений і, якщо вірити Тессі, не пропускав жодної спідниці. Вона підійшла до крісла-гойдалки й запропонувала:

— Сідай, побалакаймо.

— Ну давай.

Його кросівки були забруднені зеленню, а до щиколоток прилипли шматочки зрізаної трави.

— Води я випив би.

Мерсер усміхнулася й принесла йому з кухні склянку води, а собі— пляшку пива, яку одразу ж відкрила, а тоді запитала:

— То що в тебе нового?

— Та все як і раніше. А ти чим займалася?

— Викладала й писала.

— Я читав твою книжку. Мені сподобалося. Часто дивився на твою фотографію на обкладинці й казав собі: «О, та я ж її знаю. Ми вже багато років знайомі». Тесса дуже тобою пишалася б.

— Авжеж. А про що зараз пліткують на острові?

Він засміявся:

— Не була тут бозна-скільки, а як з’явилася, то зразу подавай їй плітки!

— А як там Бенкрофти?— поцікавилася Мерсер, киваючи через плече в напрямку, де був будинок сусідів.

— Старий помер два роки тому від раку. Дружина його ще тримається, але її запроторили в будинок престарілих. Їхні діти продали будинок. Новим власникам я не сподобався — а вони мені.

Мерсер пам’ятала, що Ларрі був вельми норовливий і гострий на язик.

— А Гендерсони?— спитала вона, згадавши сусідів, що жили через дорогу.

— Померли.

— Після смерті Тесси ми з пані Гендерсон кілька років листувалися, але потім перестали. А тут мало що змінилося.

— Острів не міняється. Де-не-де з’явилися нові будинки. Усі пляжні ділянки забудовані, а біля готелю «Ріц» тепер шикарні багатоквартирники. Туризм процвітає, і, як на мене, це добре. Джейн каже, що ти на кілька місяців приїхала.

— Принаймні так я планую. Далі буде видно. Я зараз тимчасово без роботи й маю завершити книгу.

— Ти завжди любила книжки, чи не так? Пам’ятаю, як вони лежали стосами по всьому будинку, навіть коли ти була маленькою.

— Тесса мене двічі на тиждень водила в бібліотеку. У п’ятому класі нам у школі влаштували змагання, хто за літні канікули прочитає найбільше книг. Я прочитала дев’яносто вісім і виграла приз. Друге місце посів Майкл Квон із п’ятдесятьма трьома. А взагалі-то я хотіла дійти до сотні.

— Тесса завжди казала, що ти маєш надто велику снагу до змагань. Шашки, шахи, «Монополія» — скрізь тобі неодмінно треба було перемогти.

— Так, так. Зараз це здається смішним.

Ларрі відпив води, витер губи рукавом сорочки і, дивлячись на океан, промовив:

— Знаєш, мені дуже не вистачає цієї старенької приятельки. Ми постійно сперечалися щодо квітників і добрив... Але заради друзів вона була готова на все.

Мерсер мовчки кивнула. Після довгої