Порожня труна - П'єр Сувестр

— Гаразд, — погодився хірург, — я зараз піду до нього.

— А ще, — продовжувала старша медсестра, — та панночка, яку привезли позавчора. У неї весь час висока температура, що мене турбує, мені б хотілося, щоб ви піднялися й оглянули її.

Лікар і на цей раз не відмовився.

— Я огляну її перед обідом.

Подавши медсестрі знак, щоб вона вийшла, він знову опинився сам на сам із дружиною. Силкуючись зберегти спокій, він попросив її:

— Амелі, прошу вас, ідіть додому, вам нема чого тут робити. — І додав, помовчавши. — У клініці заведено бачити хірурга, а не приватну особу.

На міській вежі годинник вибив шосту. Амелі рахувала удари.

— Сподіваюсь, що ваші численні справи дозволять вам зустрітися зі мною не пізніше ніж о пів на сьому. Чекатиму на вас у своєму будуарі.

А коли її чоловік мовчки, покірливо вклонившись, дав свою згоду, Амелі, поважно ступаючи, вийшла з приймальні.

Замість перейти через сад і ліве крило клініки, жінка попрямувала в галерею, що сполучалася з великим восьмиповерховим будинком.

Професор з дружиною займали в цьому будинку розкішну квартиру на четвертому поверсі. Проте доктор тут бував рідко; вже вдосвіта він брався до роботи, а коли приходив обідати, що було не так уже й часто, то завжди поспішав, бо його весь час кликали до телефону, відволікали відвідувачі.

Амелі ж, навпаки, майже не виходила з квартири. Ця жінка дуже полюбляла приймати в себе гостей, гомоніти з подругами, а сама дуже рідко ходила в гості.

Однак вечорами, як це помітив професор, що не дуже переймався дружиною, вона часто зникала, але де вона бувала, він не міг дізнатися. Злагоди в подружжі не було, отже, ні чоловік, ні жінка ні про що не могли розпитати одне одного.

Якщо поведінка Амелі була сумнівною, то професор теж поводився дивно, іноді навіть підозріло.

Спершу Поль Дроп, як того бажала мадемуазель Данієль, пішов оглянути хвору, про яку вона йому доповіла, і, всупереч своєму звичаєві, затримався в неї, захопившись розмовою.

Медсестри досі не помічали, щоб професор так довго сидів біля когось із пацієнтів. Насправді ж він, не бажаючи навіть самому собі признаватися в цьому, відтягував зустріч з дружиною.

Проте тягнути час не було ніякого сенсу. Не такий дурний був Поль Дроп, щоб сподіватися, що пані Дроп набридне його чекати і вона відкладе зустріч на потім.

За чверть до сьомої хірург вийшов з клініки тим самим шляхом, що і його дружина сорок п'ять хвилин тому, дістався додому і попросив служницю попередити дружину, що він прийшов.

Дружина чекала його в себе в будуарі на кушетці, що стояла в кутку. Вона була напіводягнута, вирішила прийняти чоловіка в розкішному голубому пеньюарі, який чудово підкреслював свіжість її молодої шкіри. Волосся її було наче недбало, але водночас уміло розпущене, а маленькі кімнатні пантофлі, в які вона перевзулася, виставляли напоказ принади її ніжок.

Побачивши чоловіка, Амелі різко підвелася, підійшла до нього впритул і, недовго мудруючи, заявила йому прямо у вічі:

— Ви негідник!

Звичайно, Поль Дроп очікував, що з'ясування стосунків буде важке, чекав дуже неприємної розмови, але лайливі слова, що їх кинула йому в обличчя дружина, для нього були наче ляпас.

Він похитнувся, пополотнів, голову його заполонив потік тривожних думок. Чому Амелі так його обізвала? Чи це за якісь його прорахунки в медицині?

Дійсно, з тих пір, як він зв'язався з цим загадковим Міньясом, його непокоїло сумління: в нього складалося враження, що цей дивний фінансист затягує його в якусь прірву, небезпечну й страшну, звідки він навряд чи зможе вибратися.

Поль Дроп був байдужий до почуттів дружини, але понад усе боявся, що і вона перестане його поважати і він стане в її очах непорядною людиною. Він знав, що між ними нема вже ніякої любові, знав, що якби Амелі підозрювала його в чомусь негідному, то, мабуть, кепкувала б і глумилася з нього дужче, ніж будь-хто інший.

Тож він майже з полегшенням дізнався, в чому його звинувачує дружина.

А вона крізь зуби процідила:

— Ви негідник, ви мене підло зраджуєте.

Поль Дроп зрозумів, у якому напрямку буде розвиватися їхня розмова: річ ітиме про його особисте життя, а зовсім не про його діяльність хірурга, директора клініки. Що ж, так буде легше.

Він сказав:

— Я не розумію, що ви цим хочете сказати, Амелі. Поясніть, будь ласка!

Жінка намагалася виглядати спокійною, але незворушність чоловіка, якого вона вважала негідником і лицеміром, дратувала її. Тремтячим голосом вона почала:

— Не вважайте мене за дурепу, Полю. Я чудово знаю, що відбувається і що ви маєте коханку… Не заперечуйте, це марна річ. У мене є переконливі свідчення проти вас, вас було піймано на місці злочину, так, на місці злочину, багато разів вас бачили з однією жінкою. Що я кажу? З жінкою? Це могла бути лише якась дівка, повія, і ви прогулювались удвох безлюдними алеями, ваші пози розвіюють будь-який сумнів. Коли б вона так ніжно не спиралася на вашу руку, коли б ви не обіймали її за стан, коли б не було фотографій, на яких ви цілуєтесь за кущами в Булонському лісі…

Поль Дроп пополотнів, а його дружина все перераховувала звинувачення проти нього. Уривчастим, хапливим голосом вона виказала все, що знала, потім замовкла, переводячи дух, її серце несамовито калатало.

Якби Поль Дроп був проникливіший, він, звичайно, збагнув би, якої відповіді переповнена смутком і хвилюванням дружина чекала від нього.

Звичайно, Амелі переказувала те, що їй повідомили детективи, з якими вона бачилась у свого повіреного. Вислухавши їхні свідчення, вона впала у відчай, але тепер у неї знову з'явилася надія; їй хотілося почути від чоловіка якусь баєчку, яка виправдала б його в