Порожня труна - П'єр Сувестр
— Ох, мадам, я не розумію… Коли ми розпочинали справу, ви висунули доволі сумнівні звинувачення проти вашого чоловіка. Ми, як я, так і ви, — визнали, що цього мало, і, щоб домогтися вашого розлучення, годилося б роздобути цілком певні докази, які б серйозно підтверджували, що ваш чоловік вас зраджує. Ви ще сказали мені тоді: «Знайдіть ці докази». І ось я їх знайшов, а ви начебто незадоволені.
Жінка була не тільки невдоволена, а й засмучена. Замість того, щоб відповісти на слушні докори повіреного, вона опустилася в крісло, з якого мить тому підхопилася, й заридала.
— Він мене обманює!.. Він мене обманює! — лепетала вона.
Ме Тірело намагався її втішити.
— Ви ж це самі добре знали, — сказав він.
Але жінка зиркнула на нього так, наче хотіла спопелити своїм поглядом.
— Телепень! — крикнула вона. — Я підозрювала, але щоб повірити в це… Так, я боялася цього, але сподівалася, що доказів його невірності відшукати не вдасться, бо вони не існують І ось тепер ви кажете, що їх знайшли.
Ме Тірело зрозумів, що справа, за яку він узявся, набагато складніша, ніж йому здавалося, і що він, мабуть, допустився помилки.
— Знаєте, докази, які я зібрав, чи, точніше, які зібрали для мене агенти, навряд чи можуть вважатися доказами; все залежить від того, як їх тлумачити. Дехто був би переконаний свідченнями, які я маю в своєму розпорядженні, інші не надали б їм ніякого значення.
Повірений знову почав виголошувати пишномовні запевнення, але відвідувачка перебила його.
— Покажіть ці свідчення, вони мені терміново потрібні.
Ме Тірело вирішив, що, мабуть, найкраще було б задовольнити її прохання. Він шанобливо вклонився клієнтці і натиснув на кнопку дзвінка.
В дверях появився маленький клерк і його маленькі, як у ласки, очиці нахабно втупилися в клієнтку.
— Ці добродії вже прийшли? — запитав повірений.
— Так, — відповів клерк. — Вони чекають уже добрих півгодини.
— Дуже добре! Хай вони зайдуть!
За якусь хвилину до кабінету повіреного вступило двоє чоловіків чудернацької зовнішності. Дивлячись, як вони заходять до кімнати один за одним, у зім'ятих капелюхах, довжелезних плащах, що спадали додолу у формі дзвону, можна було подумати, що це появилися жебраки з Двору чудес чи блазні, які збираються виступити з номером на сцені кабаре.
Молода жінка підвела на них очі й рвучко підхопилась.
— Хто це такі?
Ме Тірело представив їх:
— Це два приватні детективи, добродії Налорнь і Перузен, яким я довірив делікатну місію стежити за вашим чоловіком.
Без сумніву, імена цих двох людей нічого не говорили жінці, бо на своє щастя вона вперше мала справу з детективами, тому й імена Налорня та Перузена нічим її не вразили й не здивували.
Проте дехто знав їх дуже добре!
Налорнь, у минулому священик, і Перузен, колишній нотар, уже давно займалися своїм дивним ремеслом і завдяки цьому зазнали чимало різних пригод. Вони зав'язали стосунки не тільки з такими особами, як Жюв і Фандор, а й з самим Фантомасом, відомим Генієм злочину, жахливим Королем убивств.
Проте зв'язки з впливовими людьми не принесли їм особливої користі.
Хоча вже кілька років вони вважалися знаменитостями і їх цінували, але їхнє матеріальне становище не поліпшилось, і під старість вони були такі ж бідні, як і замолоду.
Звичайно, вони працювали на поліцію, постачаючи потрібну їй інформацію, тож їм було за що жити, та й годі.
Вони бралися за всілякі справи; завжди були готові робити сумнівні послуги, виконували делікатні завдання і через це не раз попадали в халепу, і все це за сяку-таку винагороду.
Їм і доручив Ме Тірело зібрати свідчення про походеньки чоловіка клієнтки. Тепер вони стояли із задоволеним виглядом у кабінеті повіреного й чекали, коли їх почнуть розпитувати.
— Особа, за якою ми вам доручили стежити, підтримує зв'язок з коханкою, еге ж?
— Ми зібрали, вельмишановний метре, найочевидніші докази… — розпочав урочистим тоном Налорнь.
— Докази, — перебив його Перузен, — так само безперечні, як і сліди від кийка, коли ним луснути нижче спини…
Ме Тірело підскочив.
— Будь ласка, — сказав він, — добирайте слова, тут дама.
Але та, зовсім не шокована, а, навпаки, настроєна войовничо, наблизилася до детективів і почала розпитувати їх сама.
— Ви твердите, що мій чоловік обманює мене? Це занадто! Де ваші докази?
Налорнь і Перузен збентежено перезирнулися.
— Ну що ж! — вирішив Налорнь, поглядаючи на свого колегу. — Покажи їй, що в нас є.
Той з поважним виглядом засунув руку в кишеню, витягнув грубезний гаман і поклав його на столик перед собою. Молода жінка, якій не терпеливилось узнати, що за свідчення зібрали проти її чоловіка, нахилилася через плече Перузена, та Налорнь відсторонив її.
— Перепрошую, мадам, — усе тим же урочистим голосом заявив він, — але будьте ласкаві відійти… У гамані мого колеги багато секретних і конфіденційних документів, які не повинні попасти на очі комусь із цікавих. Він одбере те, що стосується вас, і дасть вам у руки.
А опасистий коротун, вишукуючи потрібне в гамані, кивав головою, погоджуючись з тим, що говорив його приятель. Зрештою він переможно вигукнув:
— Ось, ось вони!..
І додав із значущим виглядом, звертаючись до Ме Тірело:
— Повірте, добродію, ми добряче помучилися, поки їх дістали.
Молода жінка тремтячими руками взяла зібрані проти її чоловіка докази й почала їх уважно розглядати. Це були фотографії, кепські аматорські фотографії, на яких виднілися тіні та силуети.
Зразу ставало ясно, що зроблені вони дуже недосвідченими людьми. Однак і їх було досить, щоб переконати клієнтку. Вона зразу впізнала характерні обриси постаті свого чоловіка, високого, стрункого,
