Порожня труна - П'єр Сувестр
— Так, пане голово, — спокійно й упевнено відповів той. Себастян Перрон вів далі:
— Скільки вам років?
— Сорок сім.
— Де ви мешкаєте?
— У будинку поруч з клінікою, якою керую, по авеню Мадрід, у Нейї.
— Наскільки я знаю, це клініка відома, як і хірург, що нею керує.
Себастян Перрон, очевидно, намагався сказати щось приємне лікарю, проте його слова викликали у Поля Дропа лише сумну посмішку.
— Дуже вдячний вам, — відповів хірург. — На щастя, моя клініка справді користується доброю славою і, як мені відомо, має авторитет серед моїх колег і пацієнтів.
Тоді суддя звернувся до пані Дроп. Вдаючи, наче читає справу, але насправді, щоб не зустрітися поглядом з молодою жінкою, запитав її:
— Я маю честь розмовляти з пані Дроп?
— Так, пане голова.
— Ви мешкаєте, принаймні мешкали досі, разом з вашим чоловіком і паном Полем Дропом?
— Ми справді займаємо одне помешкання, — вточнила не без деякої гіркоти Амелі Дроп.
— Ваше дівоче прізвище — Амелі…
Тут він затнувся, наче вагаючись.
Жінка завершила фразу:
— Я уроджена Амелі Таверньє, мої батьки жили в Лібурні.
Тут Себастяна Перрона пересмикнуло, але він одразу опанував себе і повів далі:
— Скільки вам років?
Амелі Дроп пробелькотіла щось нерозбірливе і суддя цим задовольнився.
Потім, знову схилившись над столом, він по-батьківському звернувся до подружжя:
— Шлюб доволі важлива річ, аби його так необдумано розривати. Я переконаний, що ви, пане Дроп, і ви пані, Амелі Таверньє, вирішивши одружитися, серйозно зважили всі наслідки вашого шлюбу. Ось і тепер, надумавши домагатись від правосуддя розриву ваших шлюбних зв'язків, ви повинні поставитися до цього з усією відповідальністю. Безперечно, розлучення — благо, але йти на це треба лише в крайньому випадку, і мій обов'язок судді, надто зараз, коли ви стоїте переді мною, полягає в тому, щоб докласти всіх зусиль і помирити вас. Ось так, — завершив Себастян Перрон, повернувшись до Амелі Дроп. — Гадаю, пані, позивачка — ви. Які претензії ви маєте до свого чоловіка?
Амелі Дроп випросталася в кріслі й сухо відповіла:
— Він довго нехтував мене, а тепер ще й зраджує. Він має коханку і цього не заперечує. Це становить, як я вважаю, наругу над шлюбом, передбачену цивільним кодексом.
Себастян Перрон уклонився.
— Ви знаєте закони, пані, — без іронії сказав він і, повернувшись до Поля Дропа, запитав: — Чи згодні ви з цими звинуваченнями? Це правда, що ви маєте коханку?
Певна річ, хірург був схвильований, проте він намагався приховати свої переживання під маскою незворушності.
— І так, і ні, — твердо відповів він. — Справді, через деякі інтимні причини, на яких дозвольте мені не зупинятися, ми, пані Дроп і я, за взаємною згодою відмовилися від звичайних подружніх стосунків. Правдою є й те, що я щиро, серйозно і палко захоплений і це захоплення цілком оволоділо мною; але коханки в мене немає.
Себастян Перрон заінтриговано слухав свідчення професора. Йому закортіло почути більше.
— Добродію, я бачу, що ви щирі і справді дуже захоплені… Проте ви не уточнюєте природу цього захоплення і ще менше особу, яка є його предметом. Чи не можете ви мені, як судді, дещо роз'яснити, те, в чому ви, мабуть, відмовили пані Дроп і що буде мені корисно знати в інтересах вашого примирення?
Поль Дроп, який щойно сів, знову підвівся.
— Це непотрібно, — сухо відрізав він. — Я не буду відповідати на це питання.
Себастян Перрон не наполягав.
— Ви усвідомлюєте ситуацію, яка склалася через ваше ставлення до дружини? Які ваші плани на майбутнє?
— Моя поведінка, — відповів професор, — залежатиме від поведінки пані Дроп.
— Що ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі, пане голова, що коли моя дружина захоче повного розриву, розлучення, то я покірно погоджуся на це з пошани до неї. А коли вона бажає уникнути скандалу в зв'язку з нашим офіційним розлученням і збирається надалі носити моє прізвище, я охоче піду на таке рішення… Я вважаю, що коли чоловік і дружина перестають виконувати свої подружні обов'язки, то ніщо не може їм завадити бути союзниками у найширшому і в найгіднішому значенні цього слова.
Себастян Перрон ствердно хитнув головою.
— Щодо вашої справи у мене немає ясної та чіткої думки, однак, пане професор, як мені здається, ви маєте рацію. З двох лих вибирають менше, і я б дозволив собі порадити пані Дроп…
Тут він затнувся. Молода жінка підвелася і пильно вдивлялася в нього. Вона відкинула вуалетку, яка приховувала її чисте й свіже обличчя. Себастяна Перрона засліпила її краса. Амелі Дроп, не відриваючи погляду від голови суду, який, хоч і не дуже старанно, намагався примирити її з чоловіком, з запалом промовила:
— І це ви, пане голово, радите мені піти на таку угоду… Ні, добродію, може, ваше ремесло змушує вас говорити зі мною таким чином, але ж у душі ви повинні погодитися, що я маю рацію, так, рацію, коли хочу розлучитися з чоловіком. — її очі наповнилися слізьми і вона додала: — Є ще один аргумент, який ви б могли навести на користь примирення і про який ви навіть не подумали… Ви могли б мені сказати, що я повинна погодитися на співіснування з чоловіком заради нашої дитини. На нещастя…
Амелі Дроп замовкла, її чоловік, що зовсім зблід, у свою чергу звернувся до судді:
— Я вас благаю, пане голово, припиніть цю тяжку розмову, нам більше нічого сказати одне одному.
Себастян Перрон вийшов з-за столу і провів подружжя до дверей.
— Я дуже жалкую, що не зміг нічого вдіяти, — сказав він на прощання і додав, не дивлячись на Амелі Дроп. — З завтрашнього дня справі про ваше розлучення буде
