Суддя та його кат - Фрідріх Дюрренматт

Незважаючи на те, що доходила п'ята, Берлах вирішив ще сьогодні з'їздити до Тванна, на місце злочину. Він узяв із собою Блаттера, високого опецькуватого поліцейського, надзвичайно мовчазного, за що Берлах йому дуже симпатизував. Блаттер був за кермом. У Тванні їх зустрів Кленін із насупленим обличчям, готовий вислухати неминучі докори. Але комісар був налаштований доброзичливо, потиснув Кленіну руку і сказав, що дуже радий побачити чоловіка, здатного самостійно мислити. Кленін сповнився гордістю, хоча і не зовсім збагнув, що саме мав на увазі комісар. Він відвів Берлаха вулицею в напрямку Тессенберга, до місця злочину. Блаттер сунув за ними, незадоволений з того, що доводиться іти пішки.

Берлаха здивувала назва Ламбуен.

— Німецькою село називається Ламлінген, — пояснив Кленін.

— Он воно що, — сказав Берлах. — Набагато краще.

Вони прийшли до місця злочину. Той бік вулиці, що знаходився праворуч від них у напрямку до Тванна, був огороджений кам'яним муром.

— Де стояла машина, Кленін?

— Тут, — відповів поліцейський і показав на вулицю. — Майже посеред дороги.

А оскільки Берлах майже не дивився в той бік, додав:

— Можливо, було б краще залишити машину із убитим тут?

— Чому? — спитав Берлах і подивився на шпилі гір Юра. — Мертвих слід забирати геть якомога швидше, їм уже нічого робити серед нас. Ви правильно зробили, що привезли Шміда до Біля.

Берлах підійшов до краю дороги і подивився вниз, у напрямку Тванна. Між ним і старовинним поселенням лежали тільки виноградники. Сонце вже зайшло. Вулиця повзла між будинками, мов змія, а на вокзалі стояв довгий товарняк.

— Унизу нічого не було чути, Кленін? — спитав він. — Місто так близько, звук пострілу мав би долинути.

— Не чути було нічого, окрім звуку мотора, який працював усю ніч, але ніхто не запідозрив нічого поганого.

— Звичайно, як же інакше.

Він знову подивився на виноградники.

— Як вино цього року, Кленін?

— Хороше. Можемо спробувати.

— Непогана ідея. Я б зараз не відмовився від скляночки молодого винця.

І він наступив правою ногою на щось тверде. Нахилився і підняв випростаними пальцями плаский, подовгастий, невеличкий металевий предмет. Кленін і Блаттер зацікавлено подивилися.

— Куля з револьвера, — сказав Блаттер.

— Як вам це вдалося? — здивувався Кленін.

— Випадково, — сказав Берлах, і вони спустилися до Тванна.

Молоде вино тваннських сортів винограду не пішло комісарові на користь, наступного ранку він зізнався, що цілу ніч блював.

Лютц зустрів комісара на сходах і стривожився станом його здоров'я. Він порадив йому піти до лікаря.

— Гаразд, — пробурмотів Берлах і додав, що лікарів він любить ще менше, ніж сучасну криміналістичну науку

Діставшись до свого робочого місця, Берлах відчув полегшення. Сів за письмовий стіл і витягнув теку померлого колеги.

Берлах усе ще уважно вивчав документи із теки, коли о десятій перед ним з'явився Чанц, який повернувся із відпустки ще попередньої ночі.

Берлах здригнувся, нараз йому здалося, що у дверях стоїть покійний Шмід. Чанц був убраний у такий самий плащ, який носив Шмід, і дуже подібний до Шмідового фетровий капелюх. Іншим було тільки обличчя — кругле і трохи просте.

— Дуже добре, що ви приїхали, Чанц, — сказав Берлах. — Нам треба поговорити про вбивство Шміда. Ви повинні долучитися до розслідування, бо я погано себе почуваю.

— Так, — сказав Чанц. — Я знаю.

Чанц сів, присунувши стілець до письмового столу Берлаха і поклавши на нього ліву руку. На столі лежала відкрита тека Шміда.

Берлах сперся на спинку свого крісла.

— Вам я можу сказати це, — почав він. — Між Константинополем і Берном я бачив тисячі поліцейських, хороших і поганих. Багато з них були нічим не кращими за тих бідолах, якими ми наповнюємо в'язниці, їх відрізняло тільки те, що вони випадково опинилися по інший бік закону. Але Шмід був найбільш здібним серед них, тут нема чого сказати. Він міг заткнути за пояс усіх нас. Тверезий розум, який знає, чого хоче, і мовчить про те, що знає. Він говорив тільки тоді, коли це було необхідно. Ми повинні брати з нього приклад, він мав велику перевагу над нами.

Чанц повільно повернув голову до Берлаха, відірвавши погляд від краєвиду за вікном, і сказав:

— Можливо.

Берлах не відчув у його голосі переконаності.

— Про його смерть відомо небагато, — продовжив комісар. — Ця куля — все, що у нас є.

І він поклав на стіл знайдену у Тванні кулю. Чанц взяв її в руки і оглянув.

— Із армійського револьвера, — сказав він і повернув кулю Берлаху.

Берлах закрив теку на своєму столі.

— Насамперед нам невідомо, що робив Шмід у Тванні чи Ламлінгені. У жодному разі це не була службова поїздка, інакше я би про це знав. У нас немає нічого, що пояснювало б причину його поїздки.

Чанц слухав Берлаха неуважно, поклав ногу на ногу і зауважив:

— Нам відомо тільки те, як убили Шміда.

— Звідки вам може бути це відомо? — спитав здивований комісар після паузи.

— Кермо в автомобілі Шміда розташоване зліва, кулю ви знайшли також з лівого боку вулиці, якщо дивитися з машини. У Тванні чули, як усю ніч працював мотор. Убивця зупинив Шміда на дорозі з Ламбуена до Тванна. Можливо, Шмід знав убивцю, бо інакше не зупинився б. Він відчинив убивці праві дверцята і повернувся назад за кермо. У цей момент його застрелили. Шмід не підозрював про наміри убивці.

Берлах трохи подумав і сказав:

— А зараз я хотів би