Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Вулиця Без світання - Юрій Іванович Усиченко

Вулиця Без світання - Юрій Іванович Усиченко

Читаємо онлайн Вулиця Без світання - Юрій Іванович Усиченко
його в нашу сім'ю.

— А ви?

— Мені випала честь бути керівником секти, — гордо відповів Силаєв.

— Ситник і зараз у вас?

— Так.

Воробйов бачив, що Силаєв не бреше. Але чому ж він боїться? Він увесь напружений, як струна, за точністю і лаконічністю його відповідей криється страх, боязнь проговоритися, виказати себе необережним словом, навіть інтонацією.

— Він доручив вам узяти з ощадкаси гроші?

— Так, ось доручення, — Силаєв дістав з бумажника аркуш паперу.

Воробйову здалося, що в круглих олов'яних очах спалахнуло єхидство.

Справді, документ, пред'явлений Силаєвим, був дорученням на одержання грошей. Складений він був за належною формою і датований вчорашнім числом. Унизу стояв незграбний підпис С. Ситник.

«Живий, подумав Воробйов. — 1 для чого тільки я заварив цю кашу». Повертаючи доручення Силаєву, спитав:

— А навіщо доручення? Адже по пред'явницькому вкладу гроші можна одержати і без нього?

— Для певності, — посміхаючись — страх його вже минув — відповів Силаєв, — Сума занадто велика, от на всякий випадок і запасся папірцем.

«Знову резонне пояснення», подумав Воробйов.

— Що ж, — простягнув він паспорт. — Пробачте, громадянине Силаєв, за турботи.

— Нічого, нічого! — Силаєв не міг стримати радості, але одразу ж взяв себе в руки і вже іншим, солідним тоном повторив — Нічого. Хіба я не розумію — служба.

— Авжеж, служба.

— Так можу йти? Будь ласка…

Здавалось, усе було гаразд: Ситник живий, гроші одержано за його доброю згодою, на законній підставі.

І все-таки Воробйов не заспокоївся. Багатолітній досвід підказував йому — тут криється злочин, старанно замаскований, уміло виконаний! Довести його поки що було нічим, але Воробйов був певен, що Силаєв знає і про спекуляцію Капрова, і про «літературу», яку той одержував з-за кордону. В свою чергу Капрову було відомо про Ситника та його гроші. А відвідини Блеквуда? Про них, звичайно, Силаєв розповів Капрову. Взагалі всі вони зв'язані між собою невидимими, але міцними нитками. Треба ці нитки розплутати.

Дізнавшись, що Силаєв, Капров і Ситник належать до секти «слуг сьомого дня», Воробйов вирішив з'ясувати, хто ще входить у цю секту.

Сектантів виявилося в Енську небагато — близько двадцяти «слуг сьомого дня» та дванадцять адвентистів. Майже всі вони малограмотні, темні люди. Багато з них з травмованою психікою: хворі, що не вірять лікарям і шукають «чудесного» зцілення, самотні невдахи, як Ситник, недоумкувато-наївні, ладні прийняти на віру першу-ліпшу байку; нарешті просто істерики та істерички. Всю цю жалюгідну компанію очолював Силаєв.

А Блеквуд? Яке відношення мав до них Блеквуд?

Щодо цього у Воробйова були припущення, якими він до певного часу ні з ким не ділився. Чого Блеквуд їздив до Грошенкова і Силаєва? Тільки із цими двома він бачився в Енську, у всякому разі легально. Грошенков, до всього байдужий, хворий, втомлений, підозри у Воробйова не викликав. Незаплямованим було і його минуле: дрібний службовець, працював завжди чесно, в армії не служив через хворобу, евакуювався на Урал, працював в артілі, добре працював. Кінчилась війна, повернувся до рідного Енська.

Іншим був Силаєв. Воробйов не мав сумніву: його сектантство — в кращому разі засіб жити за рахунок інших, в гіршому — ширма для більш підозрілих махінацій.

«Мурашківець» Гуровий показав на слідстві, що познайомився з Капровим перед від'їздом у Новосибірськ, саме тоді у них і зародився план спекуляції закордонними товарами… Силаєв лишився осторонь. Однак Блеквуд відвідав саме його…

А що, коли Блеквуд — хазяїн Силаєва?

І Воробйов вирішив не залишати справи Ситника, хоч, по суті, справи вже не було — нікого не обдурено, ніхто не постраждав.

…Несподівана зустріч Воробйова з шістнадцятилітнім парубчаком Жорою Чередниченком, учнем слюсаря на судноремонтному заводі, підтвердила правильність його намірів.

Почалось, як не дивно, з міліцейського протоколу.

Одного суботнього вечора у дворі молитовного дому «слуг сьомого дня» почулися суперечка, галас. Розчинилася хвіртка, і двоє сектантів, тримаючи за руки, вивели хлопця. Це був Жора. Він не опинався, але на весь голос викривав своїх супротивників.

— Боїтесь правдивого слова! Застосування фізичної сили не доказ. Сіячі марновірства!

Сектанти грубо штовхнули Жору. Він не втримався на ногах і впав на землю.

До такого поводження хлопець-робітник не звик. Він підхопився і вдарив одного сектанта в груди, другого — в обличчя. Зчинилася бійка. Збіглись цікаві, з'явився міліціонер, і всіх трьох повели.

У відділенні міліції Жора одразу визнав, що зробив неправильно, погарячився.

— А чого це тебе раптом у молитовний дім понесло? Ти ж комсомолець? — похмуро спитав черговий.

— Для агітації — зніяковіло відповів Жора.

— Якої агітації?

— Антирелігійної. Сектанти у клуб на лекції не ходять, то я хотів серед них агітроботу провести. Чемненько з одним із їхніх порозмовляти. Але замість відповіді по суті, мене вивели, та ще й у грязюку пхнули.

— Дурниці! — відрізав черговий. — Хіба це агітація. От повідомимо в комітет комсомолу, там тобі доброго чосу дадуть.

Жора опустив очі. Він теж не мав сумніву, що «дадуть чосу».

— Ну, то що, громадяни, — звернувся черговий відразу до всіх трьох. — Будемо ще порушувати?

Усі троє енергійно замотали головами.

— Тоді йдіть. А про тебе в комітет комсомолу обов'язково повідомимо.

Похнюплений, присоромлений ішов Жора додому. Раптом напівдорозі зупинився, неначе щось згадав, і квапливо попрямував назад у відділення.

— Знову ти? — сказав черговий. — І не проси, повідомимо в комітет.

— Я, товаришу черговий, дещо розповісти хотів…

Вислухавши Жорину розповідь, черговий дав розпорядження негайно відвезти хлопця службовою машиною в управління до товариша Воробйова.

— Сідайте, — запросив Воробйов Жору, — розповідайте, як це ви кулаками проти релігії боролись. Агітатор…

Жора почервонів.

— Не соромтесь, правда молодцеві очей не коле. Я б теж не стерпів,

Відгуки про книгу Вулиця Без світання - Юрій Іванович Усиченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: