Острів Каміно - Джон Гришем

— Бажаєте щось випити? — запитала вона.

Елейн кивнула на Мерсер, яка одразу сказала:

— Мені, будь ласка, сухий мартіні з оливкою.

— Мені «Мангеттен»,— відгукнулася Елейн.

Коли офіціантка пішла, Мерсер заговорила:

— Вам, певно, багато доводиться подорожувати.

— Так, навіть надто багато. У мене двоє дітей-студентів. Чоловік працює в Міністерстві енергетики й п’ять днів на тиждень кудись неодмінно має літати. А сидіти самій у порожній домівці нудно.

— То це ваша робота? Розшукувати крадене?

— Ми взагалі багато чим займаємося, але так, це моя спеціалізація. Я все життя вивчала мистецтво, а на цю роботу натрапила, можна сказати, випадково. Більшість наших справ пов’язана з краденими чи підробленими картинами. Інколи бувають і скульптури, але їх просто складніше вкрасти. Нині часто крадуть книги, рукописи й старовинні мапи. Але ні з чим схожим на цю справу з Фіцджеральдом ми ще не стикалися. Самі розумієте, ми працюємо над нею, не шкодуючи жодних ресурсів і зусиль.

— У мене до вас багато запитань.

— А в мене вдосталь часу, — знизала плечима Елейн.

— Що ж, перепрошую, якщо питатиму безсистемно. Хіба такою справою не має насамперед займатися ФБР?

— Вони й займаються. Їхній Відділ із повернення рідкісних цінностей працює дуже активно й вдало. ФБР майже розкрило справу за перші двадцять чотири години. Один із злодіїв, якийсь пан Стінґарден, залишив краплю крові на місці злочину, неподалік від сховища. ФБР упіймали його разом зі спільником на ім’я Марк Дрісколл. Ми думаємо, що інші члени банди сполошилися й утекли разом з рукописами. Чесно кажучи, на нашу думку, у ФБР надто поквапилися. Якби вони на кілька тижнів взяли тих перших двох під пильне спостереження, то цілком могли б вийти через них і на решту банди. Нині, у ретроспективі, це видається ще ймовірнішим.

— Чи знають у ФБР про вашу спробу найняти мене?

— Ні.

— Чи підозрює ФБР Брюса Кейбла?

— Ні. Принаймні я так не думаю.

— Отже, є два паралельні розслідування: ваше і ФБР?

— Ну, в тому сенсі, що ми не всією інформацією з ними ділимося, так. Ми часто йдемо різними шляхами.

— Але чому?

Офіціантка принесла напої та поцікавилася, чи не мають вони якихось побажань. Оскільки обидві так і не глянули на меню, то попросили її підійти пізніше. Зал швидко заповнювався відвідувачами. Мерсер озирнулася навкруги: нікого з її знайомих ніби не було.

Елейн зробила ковток, посміхнулася, поставила келих на стіл і, трохи поміркувавши, пояснила:

— Якщо ми підозрюємо, що в когось є крадена картина, книга чи мапа, то маємо способи це перевірити. Ми використовуємо новітні технології, найхитромудріші прилади, залучаємо найкращих фахівців. Серед наших працівників є колишні агенти спецслужб. Якщо нам вдається підтвердити наявність украденого об’єкта, ми або сповіщаємо ФБР, або діємо самостійно. Залежить від конкретного випадку, адже кожна справа унікальна.

— Дієте самостійно?

— Авжеж. Не забувайте, Мерсер, що йдеться про крадія, який ховає якусь цінність, застраховану нашим клієнтом на великі гроші. Ця річ йому не належить, і він завжди шукає можливості продати її за купу готівки. Тому кожна справа досить напружена. Годинник цокає, проте ми мусимо завше бути дуже терплячими.

Елейн зробила ще один маленький ковток і помовчала. Вочевидь, вона ретельно добирала слова.

— Поліція та ФБР мають думати про такі речі, як ордери на обшук чи достатні підстави для затримання. А от ми не завжди обмежені цими конституційними формальностями.

— Простіше кажучи, не гребуєте зломом і проникненням?

— Зломів ми не робимо, а от проникнути іноді можемо — але тільки задля перевірки наявності вкраденого або його вилучення. Дуже мало таких будівель, у які ми не могли б з легкістю пробратися, а ховати свою здобич чимало злодіїв уміють набагато гірше, ніж думають.

— Як щодо прослуховування, хакерства?

— Ну, скажімо, іноді можемо послухати.

— Отже, порушуєте закон?

— Ми це називаємо діями в «сірій зоні». Ми слухаємо, проникаємо, перевіряємо, а потім у більшості випадків повідомляємо ФБР. Вони роблять свою справу, здобувши належні ордери, і твір мистецтва повертається до власника. Злодій сідає у в’язницю, а ФБР отримує всі лаври. Усі задоволені— крім, хіба що, злодія, та його почуття нас не надто хвилюють.

Після третього ковтка джин почав брати своє, і Мерсер потроху розслабилася.

— Що ж, якщо ви такі майстри своєї справи, то що вам заважає проникнути в сховище Кейбла й упевнитись у своїх підозрах?

— Кейбл не крадій, і, вочевидь, значно розумніший за звичайного підозрюваного. Він поводиться вкрай обережно, що лише посилює