Карти на стіл - Агата Крісті
– О так, так, я з вами цілком і повністю погоджуюся, – випалила Рода. – Я вважаю, що жити потрібно на повну, не оминаючи небезпек. Якщо ці небезпеки, звісно, трапляються на шляху. Адже загалом життя страшенно нудне.
– Але не завжди.
– Це у вас так. Ви подорожуєте по найвіддаленіших куточках світу, боретеся з тиграми, полюєте на тварин, піщані блохи стрибають вам на ноги, а різні комахи так і хочуть вас укусити. Таке життя позбавлене будь-якого комфорту, але повниться нескінченними враженнями й хвилюваннями.
– Що ж, міс Мередіт теж отримала свою дозу вражень і хвилювань. Гадаю, не часто випадає побувати на місці злочину під час скоєння самого вбивства…
– О ні, перестаньте! – викрикнула Енн.
– Пробачте, – враз перепросив чоловік.
Проте Рода додала із зітханням:
– Звичайно, ця ситуація жахлива, але вона також украй цікава! Гадаю, Енн недооцінює це. А от місіс Олівер, як мені здалося, просто в захваті, що їй довелося побувати на місці злочину в ту ніч.
– Місіс..? А, та ваша огрядна подружка, що пише книги про фіна, чиє ім’я неможливо вимовити, не зламавши язика? То вона тепер що, вирішила побавитися в детектива в реальному житті?
– Вона хоче спробувати.
– Що ж, побажаймо їй успіху. Буде кумедно, якщо їй удасться переплюнути Баттла й компанію.
– А який із себе цей суперінтендант Баттл? – поцікавилася Рода.
Майор Деспард відповів серйозним тоном:
– Він надзвичайно проникливий чоловік. Людина неабияких здібностей.
– Ого! – вигукнула Рода. – А Енн казала, що він справив на неї враження не дуже розумної людини.
– Повірте, це просто його тактика. Але не дайте йому ввести вас в оману. Баттл насправді далеко не дурень.
Майор підвівся.
– Що ж, мені вже пора. Але перш ніж я піду, хотів би сказати ще одну річ.
Енн теж звелася на ноги.
– Яку річ? – запитала вона, простягнувши руку вперед.
Деспард помовчав якусь мить, ретельно обдумуючи слова. А потім взяв її руку в свою. Він зазирнув прямо в її широкі красиві сірі очі.
– Не ображайтесь на те, що я зараз скажу, – почав він, – але цілком можливо, що у ваших із Шайтаною стосунках було щось таке, про що ви не хотіли б нікому розповідати. Якщо це справді так – будь ласка, не зліться на мене (він відчув, як її рука інстинктивно смикнулася) – ви маєте повне право відмовитися відповідати на будь-які запитання суперінтенданта без присутності вашого адвоката.
Енн таки висмикнула свою руку. Її широко розплющені сірі очі аж почорніли від гніву.
– Та не було, не було нічого… Я заледве знала того жахливого чоловіка.
– Перепрошую, – сказав майор Деспард. – Я просто хотів, щоб ви знали.
– Це правда, – озвалася Рода. – Енн майже не знала його. Він їй не сильно подобався, але він влаштовував фантастичні прийоми.
– Здається, – похмуро зазначив майор Деспард, – це була єдина хороша річ, яку робив покійний містер Шайтана.
– Суперінтендант Баттл може запитувати мене про все, що забажає, бо мені нічого приховувати, абсолютно нічого, – холодним тоном заявила Енн.
– Я ще раз перепрошую, – повторив Деспард із максимальною делікатністю.
Вона подивилася на нього. Її гнів угамувався, і дівчина всміхнулася майорові ніжною, солодкою усмішкою.
– Все гаразд, – сказала вона. – Я знаю, що ви робите це з найкращими намірами.
Енн знову простягла йому руку. Він узяв її й сказав:
– Ви ж знаєте, що ми з вами в одному човні. І краще нам триматися разом…
Вона провела Деспарда до брами. Коли повернулася, Рода дивилась у вікно й посвистувала. Почувши кроки подруги, та озирнулася.
– Він страшенно привабливий, Енн.
– Так, він милий.
– Набагато більше, ніж просто милий… У мене від нього аж голова обертом. Шкода, що це не я була на тій вечірці замість тебе. Я б отримувала таке задоволення від усього цього… Мене хочуть загнати в пастку… Кат уже нагострив свою сокиру…
– Нічого ти не отримувала б. Не мели дурниць, Родо.
Голос Енн прозвучав дуже різко. Потім вона заспокоїлася й промовила м’якшим тоном:
– Так мило з його боку, що він примчав іздалеку, щоб допомогти дівчині – цілковитій незнайомці, – яку бачив лише раз у житті.
– О, та ти йому сподобалася. Це очевидно. Чоловіки не роблять нічого безкорисливого і з виняткової доброти. Він не примчав би сюди, якби ти була косооким прищавим дівчиськом.
– Ти так вважаєш?
– Ну а хіба не так, дурненька? Якщо хтось і хотів тобі сьогодні безкорисливо допомогти, то це місіс Олівер.
– Не подобається вона мені, – різко обірвала Енн. – Я маю якесь передчуття… Цікаво, яка була справжня мета її візиту?
– Ми, жінки, завжди схильні радше підозрювати інших жінок. Гадаю, в майора Деспарда не менше прихованих мотивів.
– Це зовсім не так, – гаряче запротестувала Енн, а потім залилася рум’янцем під звук сміху Роди Довз.
Розділ чотирнадцятий. Третій гість
Суперінтендант Баттл прибув до Воллінґфорда близько шостої вечора. Замість одразу навідатися з допитом до Енн Мередіт, він вирішив дізнатись якомога більше інформації з місцевих пліток.
Зібрати таку інформацію було нескладно. Він нікому прямо не казав, хто він і яка його професія, втім, люди самі зробили висновки щодо його соціального статусу й роду діяльності, причому висновки ці доволі різнилися.
Щонайменше двоє людей упевнено ствердили б, що він був будівельником із Лондона, який приїхав сюди подивитися, чи можна прибудувати в котеджі додаткове крило. Ще хтось сказав би, що він був одним із тих відпочивальників, що полюбляють орендувати мебльовані котеджі на вихідні. А ще дві особи безапеляційно заявили б, що він був представником одної тенісної контори.
Всі, з ким удалося поспілкуватися поліціянту, говорили про міс Мередіт лише все найкраще.
– Котедж «Вендон»? Так-так, на Марлбері-роуд. Ви його одразу побачите. Так, дві юні леді. Міс Довз і міс Мередіт. Дуже приємні дівчата. Завжди такі тихенькі.
Кілька років? О ні, не так довго. Зо два роки. То був вересень, коли вони заїхали. Купили будинок у містера Пікерсґілла. Той ніколи тут сильно не бував після смерті дружини.
Співрозмовник суперінтенданта вперше чує, що вони приїхали з Нортумберленда. Він гадав, вони були з Лондона. Тут їх усі люблять. Хоча спершу дехто поставився до цього по-старомодному, тож казали, що двом молодим дівчатам негоже жити самим. Але дівчата поводилися дуже стримано. Вони не з тих,
