Карти на стіл - Агата Крісті

Пуаро зітхнув.

– Tout de même, коли лив дощ, а нижній поверх був увесь забитий, тут було не так уже й добре. А в нас дощить частенько.

– А що дощ? Дощ ще нікому не нашкодив.

– Ой не скажіть, – заперечив бельгієць. – Від дощу можна заробити собі fluxion de poitrine[37].

Деспард усміхнувся.

– Бачу, що ви, мсьє Пуаро, з тих, хто любить закутатися потепліше.

Чоловічок справді був добряче споряджений проти будь-яких підступів осіннього дня. На ньому було тепле пальто й масивний шарф.

– Дивно, як ми з вами так випадково перетнулися, – зауважив майор.

Він не помітив, як шарф детектива вміло приховав усмішку на вустах свого власника. Бо ж у їхній зустрічі не було нічого «випадкового». Визначивши, коли приблизно Деспард мав покинути свою домівку, Пуаро вже чекав на нього на вулиці. Потім, розважливо вирішивши не ризикувати й не заскакувати в автобус на ходу, він швиденько підбіг до наступної зупинки й уже там спокійно сів у транспорт.

– Ваша правда. Ми ж не бачилися ще з того вечора у містера Шайтани, – відповів чоловічок.

– Ви ж теж берете участь у розслідуванні, чи не так? – запитав Деспард.

Пуаро легенько почухав вухо, перш ніж відповісти.

– Я лише розмірковую, – сказав він. – Постійно багато розмірковую. Бігати сюди-туди, активно вести слідство – це не для мене, ні. Це не відповідає ані моєму віку, ані моєму темпераменту. Та й фігура в мене вже не та.

– Розмірковуєте, га? – раптом промовив Деспард. – Це не найгірше, що можна зробити. У наш час усюди занадто багато поспіху. Якби люди мали за звичку спершу сісти й усе спокійно обдумати, перш ніж кидатися вирішувати якісь справи, то в житті було б менше безладу й плутанини.

– Ви самі живете за таким принципом, майоре Деспард?

– Здебільшого так, – просто відповів чоловік. – Спершу треба оцінити ситуацію навколо, визначити напрямок руху, зважити всі плюси й мінуси, ухвалити рішення, а потім дотримуватися обраного курсу.

Він міцно стулив уста, надаючи своєму обличчю виразу крайньої рішучості.

– І далі вже ніщо не в змозі збити вас із обраного шляху? – запитав бельгієць.

– О, я цього не говорив. Немає нічого хорошого в тому, щоб бути впертим, як віслюк. Якщо вже припустився помилки, то треба це визнати.

– Однак, гадаю, самі ви, майоре Деспард, не часто припускаєтеся помилок?

– Усі роблять помилки, мсьє Пуаро.

– Деякі з нас, – сказав детектив із певною холодністю в голосі, ймовірно, викликаною твердженням його співрозмовника, – роблять менше помилок, ніж решта.

Деспард глянув на нього, ледь усміхнувся і сказав:

– Хіба ж вас ніколи не спіткали невдачі, мсьє Пуаро?

– Востаннє це було двадцять вісім років тому, – гордо відповів той. – Та й навіть тоді завадили певні обставини… але це не важливо.

– Непоганий результат, – оцінив майор, а тоді додав: – А як щодо вбивства Шайтани? Я так розумію, це не рахується, оскільки формально це не ваше діло.

– Ні, не моє, це правда. Але все-таки це б’є по моїй amour propre[38]. Розумієте, я сприймаю це як найвищу міру нахабності: хтось учиняє вбивство прямо під моїм носом і ніби ще й насмішливо кидає виклик моїй здатності розв’язати цю справу!

– Під вашим носом – це ще пів біди, – сухо сказав Деспард. – Так тож ще й під носом у самого Відділу карного розшуку.

– І це, на мою думку, було великою помилкою, – заявив Пуаро із серйозним виразом обличчя. – Суперінтендант Баттл лише з вигляду такий собі задерев’янілий простак, насправді голова в нього варить як треба.

– Це правда, – погодився майор Деспард. – Ця беземоційність – лише камуфляж. Він насправді дуже розумний і здібний офіцер.

– А ще, гадаю, він дуже активно займається розслідуванням цієї справи.

– О так, дуже активно. Бачите того симпатичного бравого вигляду хлопчину, що причаївся на одному із задніх сидінь?

Пуаро озирнувся через плече.

– Зараз тут нікого, крім нас, немає.

– Що ж, очевидно, він спустився донизу. Він мене ніколи не втрачає з поля зору. Здібний хлопчина. Ще час від часу зовнішність змінює. Мушу визнати, що підходить до цього доволі творчо.

– Он як. Але вас не обдурити. У вас око професіонала.

– Я ніколи не забуваю обличчя – навіть темношкірих, а це не багатьом до снаги.

– Отже, саме ви мені й потрібні, – вигукнув детектив. – Яке щастя, що я на вас натрапив сьогодні! Мені потрібна людина з орлиним зором та відмінною пам’яттю. Malheureusement[39], не часто зустрічаються ті, хто може похвалитися і тим, і тим. Я вже й доктора Робертса про це питав, і місіс Лоррімер. І все без пуття. Зараз я спробую з вами і подивлюся, чи зможу нарешті отримати те, що мені потрібно. Поверніться думками назад до тієї кімнати, в якій ви грали в карти у містера Шайтани, і скажіть мені, що ви пам’ятаєте про саму кімнату.

Деспард поглянув на бельгійця дещо спантеличено.

– Я вас не зовсім розумію.

– Мені потрібно, щоб ви описали кімнату: які там були меблі, що ще там було.

– Не впевнений, чи зможу чимось сильно допомогти, – повільно проказав майор. – Як на мене, то була не кімната, а справжнє звалище. Аж ніяк не кімната справжнього чоловіка. Хоч куди кинь оком – парча, шовк і ще бозна-які витребеньки. Загалом усе цілком під стиль Шайтані.

– Можете описати детальніше?

Деспард похитав головою.

– Боюся, я не дуже звертав увагу на це все… Пам’ятаю кілька хороших килимів. Два бухарські й три чи чотири штуки відмінних перських килимів, серед яких були навіть один із Гамадана і один із Тебриза. Красива голова канни… Хоча ні. Вона висіла в коридорі. Напевно, від Ровленда Ворда[40].

– Гадаєте, покійний містер Шайтана міг захоплюватися полюванням на диких звірів?

– О ні. Б’юся об заклад, що стріляти він умів лише своїми диявольськими очима. Що там ще було? Даруйте, що з цього нічого не виходить, але я справді не багато можу пригадати. Повсюди були різні дрібнички. Аж столи під ними прогиналися. Єдина річ, на яку я звернув увагу, це кумедний ідол. Припускаю, що він з острова Пасхи. Досконалого полірування дерево. Такі штуки не часто побачиш. Ще були якісь малайські штуки. Ні-ні, боюся, з мене пуття мало.

– Ну нехай, – сказав Пуаро з пригніченим виглядом.

Детектив продовжив далі:

– До речі, ви знаєте, виявилося, що в місіс Лоррімер наддивовижна пам’ять на карти! Вона змогла в усіх деталях переказати мені перебіг