– Скільки жінок перебуває в цьому чаті?
– По-різному. Деякі зникають. Час від часу з’являється кілька нових імен. У будь-який вечір нас може бути від трьох до десяти.
– Як ви дізналися про цей чат?
– З брошури для жертв зґвалтування. Її роздають у всіх міських жіночих консультаціях і лікарнях.
– То виходить, що всі жінки в чаті – з Бостона або його околиць?
– Так.
– А Поузі П’ять часто бувала в чаті?
– Час від часу заходила, особливо останні два місяці. Вона рідко щось писала, але я бачила її нікнейм на екрані й знала, що вона читає нашу розмову.
– Вона щось казала про своє зґвалтування?
– Ні. Просто була там. Ми писали їй привіти, і вона відповідала на наші привітання. Але нічого не писала про себе. Складалося враження, що вона боялась. Або занадто соромилася, щоб про це розказати.
– Тобто, ви не знаєте напевне, чи її зґвалтували?
– Знаю.
– Звідки?
– Елені Ортіз надавали допомогу в цьому відділенні швидкої допомоги.
Мур здивовано витріщився на неї.
– Ви знайшли запис про її візит?
Кетрін кивнула.
– Я подумала, що після нападу вона потребувала медичної допомоги. Це найближча до її дому лікарня. Тож я перевірила комп’ютерний реєстр. Туди вносять імена всіх пацієнтів, які потрапляють до відділення. Там було і її ім’я. – Вона підвелася. – Я покажу вам той запис.
Він вийшов за нею до приймальні. Був вечір п’ятниці, і приміщення заповнювали травмовані пацієнти. П’яний любитель святкувати закінчення робочого тижня в барі незграбно прикладав пакет із льодом до побитого обличчя. Неподалік сидів нетерплячий підліток, який не встиг перебігти дорогу на жовте світло. П’ятнична армія покалічених і закривавлених пацієнтів стікалася до приймальні. Лікарня «Пілґрім Медікал Сентер» була однієї із найзавантаженіших у Бостоні, і Мур почувався так, ніби потрапив у саме серце хаосу, коли пробирався поміж медсестрами, що сновигали туди-сюди, й оминав каталки і свіжі плями крові на підлозі.
Кетрін привела його до реєстратури – невеличкої кімнати завбільшки з комірчину, всі стіни якої були заставлені стелажами з папками.
– Тут тимчасово зберігаються записи про візити пацієнтів, – пояснила Кетрін. Вона витягла папку із позначкою «7—14 травня». – Для кожного пацієнта, який потрапляє до відділення швидкої допомоги, створюють такий запис. Зазвичай це один аркуш, що містить примітки лікаря і його рекомендації щодо лікування.
– А як щодо медичної картки?
– Якщо це одноразовий прийом, ми не заводимо пацієнту медичну картку. Єдині відомості про нього містяться в цьому записі. З часом усі записи переміщують до загальнолікарняної реєстратури, а тоді сканують і зберігають на дисках. – Вона відкрила папку «7—14 травня». – Ось її запис.
Мур стояв за її спиною і зазирав через плече. Раптом його увагу відволік запах її волосся, тож йому довелося примусити себе зосередитись на читанні. Прийом відбувся 9 травня о першій годині ночі. Угорі було надруковано ім’я, адресу і контактний телефон пацієнта. Інші записи було зроблено від руки. «Медичні закарлючки», – подумав він, намагаючись розібрати слова, проте йому вдалося прочитати тільки перший абзац, написаний медсестрою:
«22-річна латиноамериканка стала жертвою сексуального насильства дві години тому. Алергій немає, ліків не приймала. Кров’яний тиск 105/170, пульс 100, температура 37,2».
Решту записів годі було розібрати.
– Вам доведеться перекладати мені, – сказав Мур.
Вона повернула голову і глянула на нього, їхні обличчя раптом опинилися так близько одне від одного, що йому перехопило подих.
– Ви не можете розібрати слів? – запитала Кетрін.
– Я можу прочитати сліди від шин і плями від крові. А от лікарський почерк мені не під силу.
– Цей запис зробив Кен Кімбалл. Я впізнаю його підпис.
– Як на мене, це навіть не схоже на англійську.
– Але іншим лікарям тут усе зрозуміло. Просто треба знати скорочення і коди.
– Такого вчать у медичному університеті?
– Еге ж, а ще секретного рукостискання й розшифровування таємних записів.
Було якось дивно обмінюватися жартами на таку похмуру тему, а ще дивніше ці жарти звучали з уст доктора Корделл. То був перший проблиск тієї жінки, яка ховалася від світу у своїй шкаралущі. Тієї жінки, якою вона була до того, як Ендрю Капра зламав її.
– У першому абзаці йдеться про фізичний огляд пацієнта, – пояснила вона. – Кімбалл використовував медичні скорочення. ГВОНГ означає «голова, вуха, очі, ніс і горло». На лівій щоці в неї був синець. Легені чисті, ніяких шумів і стрибків серцевого ритму.
– Це означає?..
– Усе в нормі.
– А лікар не міг просто написати: «Серце в нормі»?
– А чому копи замість «транспортний засіб» не кажуть просто «автівка»?
Він кивнув.
– Зрозумів.
– Живіт плоский, м’який, без органомегалії[28]. Іншими словами…
– Усе в нормі.
– А ви схоплюєте на льоту. Далі він описує… огляд органів малого таза. Тут є відхилення від норми. – Вона затнулась, а коли знову заговорила, її голос був тихий, без найменшого натяку на попередню жартівливість. Кетрін перевела подих, ніби збираючи всю свою сміливість, щоб продовжити. – У піхві була кров. Подряпини і синці на стегнах. Розрив піхви свідчить про те, що це був насильницький статевий акт. На цьому, пише доктор Кімбалл, він припинив огляд.
Мур зосередився на останньому абзаці. Його він міг прочитати, бо там не було медичних скорочень.
«Пацієнтка стривожилась. Не дозволила взяти на аналіз ДНК ґвалтівника. Відмовилась від складання акту про зґвалтування і подальшого огляду. Після здачі аналізу на ВІЛ та сифіліс одягнулась і покинула лікарню, не дочекавшись виклику поліції».
– То виходить, що вона не заявляла про своє зґвалтування, – сказав Мур. – У неї не взяли мазок з фрагментами ДНК.
Кетрін мовчала. Вона стояла, опустивши голову, і стискала в руках папку.
– Докторе Корделл? – сказав він, торкаючись її плеча. Вона здригнулася, ніби його дотик обпік її, і Мур одразу забрав свою руку. Вона глянула на нього, і Мур побачив лють у її очах. Тієї миті вона випромінювала таку силу, якої бракувало багатьом чоловікам.
– У травні зґвалтували, а в липні зарізали, – мовила вона. – Який прекрасний світ для жінок, еге ж?
– Ми опитали всіх її родичів. Ніхто з них не згадував про зґвалтування.
– Отже, вона не розказала їм.
«Скільки жінок мовчали про таке?» – подумав Мур. Скільки жінок мали такі болючі таємниці, що навіть не могли поділитися ними із тими, кого любили? Дивлячись на Кетрін, він думав, що вона теж шукала розради в компанії
