– Але в нас було три зізнання, – додав Кроу. – Невідомі з вулиці самі прийшли до відділку. Ми вислухали їхні свідчення і послали куди подалі. – Він засміявся. – Психи.
– Наш убивця не божевільний, – зауважив Цукер. – Припускаю, що він здається цілком нормальним. Я думаю, що це білий чоловік, близько тридцяти чи трохи за тридцять. Доглянутий, з середнім рівнем інтелекту. Найімовірніше, має гарну освіту, можливо, закінчив коледж або навіть університет. Дві сцени злочину лежать за милю одна від одної, а вбивства було здійснено в той час, коли на вулицях уже немає громадського транспорту. А це означає, що він має авто. Його автівка чиста і в гарному стані. Швидше за все, у нього не було жодних психічних розладів у минулому, хіба що якісь проблеми з поліцією у підлітковому віці, скажімо, за крадіжку чи підглядання. Якщо він працює, то на такій роботі, яка вимагає розуму і ретельності. Ми знаємо, що він планує свої дії – це пояснюється тим фактом, що він має при собі інструменти: скальпель, шовний матеріал, скотч, хлороформ. А також якийсь контейнер для транспортування свого «сувеніра». Це може бути навіть пластиковий пакет на застібці. Він працює в галузі, що вимагає уваги до деталей. Оскільки у нього, без сумніву, є знання анатомії, а також певні хірургічні навички, імовірно, що ми маємо справу з медиком.
Ріццолі та Мур перезирнулися, обоє вражені тією ж думкою: у Бостоні чи не найбільше лікарів на душу населення, ніж у будь-якому іншому місті.
– Він розумний, – продовжив Цукер, – а отже, знає, що ми будемо вести спостереження за місцями злочинів. І він чинитиме опір бажанню повернутися. Але це бажання є, тому варто й далі вести спостереження за квартирою Ортіз, принаймні найближчим часом. А ще він доволі обережний у тому плані, що не обирає жертв, які мешкають з ним в одному районі. Його радше можна назвати «мандрівником», а не «мародером». Він полює за межами свого району. Поки ми не отримаємо більше відомостей, я, на жаль, не зможу визначити навіть приблизних географічних координат його перебування. Я не можу вказати, на які саме частини міста вам потрібно звернути увагу.
– Яка кількість даних вам потрібна? – запитала Ріццолі.
– Як мінімум п’ять локацій.
– Тобто, вам потрібно п’ять убивств?
– Програма з визначення географічних координат перебування злочинців, якою я користуюся, потребує не менше п’яти локацій, щоб видати бодай якусь ймовірну інформацію. Я опрацьовував програмою і чотири локації, й інколи можна отримати точний результат навіть за таких умов, однак це буває вкрай рідко. Нам треба більше відомостей про його пересування. Про місця, у яких він полює, куди його тягне. Кожен убивця здійснює злочини в рамках своєї зони комфорту. Вони полюють, як м’ясоїдні тварини. У них є своя територія, свої «рибні місця», де вони шукають здобич. – Цукер оглянув детективів за столом, їхні зовсім не вражені обличчя. – У нас недостатньо інформації про цього убивцю, ще зарано робити якісь висновки. Тому варто зосередитися на його жертвах. Ким вони були, чому він обрав саме їх.
Цукер знову потягнувся до свого портфеля і вийняв дві папки – одну з написом «Стерлінґ», іншу з написом «Ортіз». Дістав з десяток фотографій і розклав їх на столі. На знімках були зображені обидві жінки ще за життя, серед них траплялися і дитячі фотографії.
– Деякі з цих фотографій ви раніше не бачили. Я попросив їх у родичів жінок, щоб ми могли ознайомитись із їхнім життям. Роздивіться їхні обличчя. Спробуйте здогадатися, якими людьми вони були. Чому вбивця обрав саме їх? Де він міг їх бачити? Що в них було такого, що привернуло його увагу? Сміх? Усмішка? А може, те, як вони ходили?
Він почав читати з роздруківки.
– Діана Стерлінґ, тридцять років. Блондинка, блакитні очі. Зріст п’ять футів[25] сім дюймів[26], вага сто двадцять п’ять фунтів[27]. Професія: туристичний агент. Місце роботи: вулиця Ньюбері. Місце проживання: вулиця Мальборо в районі Бек-Бей. Випускниця коледжу Сміт. Обоє її батьків адвокати, які мешкають в Коннектикуті в будинку вартістю два мільйони доларів. Хлопці: на час смерті ні з ким не перебувала в стосунках.
Він відклав аркуш і взяв інший.
– Елена Ортіз, двадцять два роки. Латиноамериканка. Чорне волосся, карі очі. Зріст п’ять футів два дюйми, вага сто чотири фунти. Професія: продавець у сімейній квітковій крамниці в Південному районі. Місце проживання: квартира в Південному районі. Освіта: закінчила середню школу. Все життя прожила у Бостоні. Хлопці: на час смерті ні з ким не перебувала в стосунках.
Цукер підняв голову.
– Дві жінки, що жили в одному місті, але крутилися в зовсім різних світах. Робили покупки в різних крамницях, їли в різних ресторанах, не мали спільних друзів. Як наш убивця натрапив на них? Де він знайшов їх? Вони не лише різняться між собою, вони відрізняються від типових жертв сексуального насильства. Більшість злочинців нападають на вразливих членів суспільства. Повій або тих, хто полюбляє їздити автостопом. Як і м’ясоїдні хижаки, вони нападають на тих, хто загубився десь у самому хвості отари. То чому він обрав саме цих двох жінок? – Цукер похитав головою. – Я не знаю.
Ріццолі глянула на фотографії, розкидані на столі, і її увагу привернуло зображення Діани Стерлінґ. Дівчина зі сліпучою усмішкою, новоспечена випускниця коледжу Сміт у мантії й академічній шапочці. «Золота» дівчинка. «Цікаво, як це, бути „золотою“ дівчинкою», – подумала Ріццолі. Вона й гадки не мала. Молодша сестра двох сильних і вродливих братів, вона завжди відчувала їхнє презирство і постійно боролася за своє право належати до їхньої компанії. А от Діана Стерлінґ з її аристократичними вилицями і лебединою шиєю, звісно, не могла знати, як це, коли завжди відштовхують, коли не приймають до свого кола. Їй, безперечно, ніколи не доводилося відчувати чужої байдужості.
Погляд Ріццолі затримався на золотому кулоні, що висів на шиї Стерлінґ. Вона взяла фотографію і придивилася. Відчуваючи, як дедалі швидше б’ється серце, вона оглянула присутніх, аби перевірити, чи хтось із копів запримітив те, що побачила вона, але жоден з них не дивився на знімки чи на неї. Усі звернули погляди на доктора Цукера.
Він розгорнув карту Бостона. Серед павутини міських вулиць виділялися дві заштриховані зони. Одна позначала Бек-Бей, інша – Південний район.
– Це відомі нам місця діяльності обох жертв. Райони,
