Маятник Фуко - Умберто Еко

«Це по-ідіотськи».

«Святий Павло. Послання до Тита. І ще одне: всі ті, що вважають Епіменіда брехуном, не мають іншого виходу, як довіряти крітянам, але крітяни не вірять крітянам, тому жоден крітянин не думає, що Епіменід брехун».

«Це ідіотизм чи ні?»

«Дивіться самі. Я сказав вам, що ідіота розпізнати важко. Ідіот може навіть одержати Нобелівську премію».

«Дайте мені подумати… Дехто з тих, хто не вірить, що Бог сотворив світ за сім днів, не є фундаменталістами, але деякі фундаменталісти вірять, що Бог сотворив світ за сім днів, отже, ніхто з тих, хто не вірить, що Бог сотворив світ за сім днів, не є фундаменталістом. Це ідіотизм чи ні?»

«Господи, — як би це сказати… Сам не знаю. А ви як кажете?»

«Це в будь-якому випадку ідіотизм, навіть якщо це правда. Тут порушуються правила силогізму. Не можна робити загальних висновків з двох часткових засновків».

«А якщо б ідіотом були ви?»

«Я був би у доброму, шанованому товаристві».

«Авжеж, нас оточує ідіотизм. І, можливо, у світлі логічної системи, відмінної від нашої, наш ідіотизм є їхньою мудрістю. Вся історія логіки складається із спроб визначити прийнятне поняття ідіотизму. Занадто велике завдання. Кожен великий мислитель є ідіотом з погляду іншого».

«Думка як послідовне втілення ідіотизму».

«Ні, ідіотизм думки як непослідовність іншої думки».

«Дуже глибокодумно. Вже друга, невдовзі Піладе зачинятиме, я ми ще не добралися до божевільців».

«Вже пояснюю. Божевільця можна впізнати відразу. Це ідіот який не знає трюків. Ідіот старається довести свою тезу, в нього є логіка, кривобока, але логіка. А божевілець не переймається своїм браком логіки, він простує за допомогою коротких замикань. Для нього все є доказом усього. У божевільця є ідея-фікс, і все, що йому трапляється на шляху, цілком годиться для її підтвердження. Божевільця впізнаєш по тому вільному обходженню із доказами здорового глузду, яке він собі дозволяє, по його готовості до осяянь. І хоч як це дивно, але божевілець раніше чи пізніше витягує на світло денне тамплієрів».

«Завжди?»

«Існують божевільці і без тамплієрів, але з тамплієрами вони підступніші. Спершу ти їх не впізнаєш, здається, що вони говорять нормально, але тут раптом…» Він хотів було замовити ще одне віскі, але передумав і попросив рахунок. «До речі, щодо тамплієрів. На днях якийсь добродій залишив мені машинопис на цю тему. Гадаю, це саме божевілець, але з людським обличчям. Машинопис починається досить розсудливо. Ви не хотіли б глянути?»

«Із задоволенням. Може, я знайду там щось, що мені прислужиться».

«Ну, не думаю. Але якщо у вас буде півгодинки вільної, заскочте до нас. Вулиця Сінчеро Ренато, номер один. Це буде корисніше для мене, ніж для вас. Ви мені одразу скажете, чи це щось варте уваги».

«Чому ви довіряєте моїй думці?»

«Хто вам сказав, що довіряю? Але якщо ви прийдете, я довірятиму. Я довіряю допитливості».

Увійшов якийсь студент із перекошеним обличчям: «Товариші, там над Навільйо фашисти з ланцюгами!»

«Зараз ми їм покажемо», сказав суб’єкт із татарськими вусами, який погрожував мені з приводу Леніна. «Ходімо, товариші!» Всі вийшли.

«Що робимо? Ідемо?» запитав я з почуттям вини.

«Ні», мовив Бельбо. «Ці чутки розпускає Піладе, щоб опорожнити свій заклад. Як на перший вечір, відколи я кинув пити, я щось не зовсім добре себе почуваю. Це, мабуть, абстинентний синдром. Усе те, що я тут наговорив вам аж до цієї хвилини, неправда. Добраніч, Казобоне».

11

Його безплідність була безконечна. Вона була частиною екстази.

(Е. М. Cioran, Le mauvais demiurge, Paris, Gallimard, 1969, «Pensées étranglées»)

Розмова у Піладе дала мені змогу побачити зовнішнє обличчя Бельбо. Добрий спостерігач міг би відчути меланхолійну природу його сарказму. Не можу сказати, що це була машкара. Може, машкарою були його інтимні сповіді, котрим він нишком віддавався. Його сарказм, виставлений напоказ публіці, насправді свідчив про його справдешню меланхолію, яку в інтимній обстанові він намагався приховати від себе самого, маскуючи її меланхолією стилізованою.

Тепер мені згадався оцей файл, де він, по суті, намагався змалювати свою професію в художній формі так, як він розповідав мені про неї наступного дня у видавництві «Ґарамон». Тут видно всю його прискіпливість, пристрасність, розчарованість редактора, який пише за посередництвом інших, його нездійснену тугу за творчістю, його моральну суворість, яка зобов’язувала його каратися за те, що він прагнув чогось, на що не мав права, виливаючи свою уяву в форму жалюгідної олеографії. Я не знав нікого, хто б із таким презирством умів жаліти себе самого.

FILENAME: Конопляний Джим

Зустрітися завтра з молодим Чінті.

1. Гарна монографія, строга, може, трохи надто академічна.

2. Найгеніальпішою думкою є порівняння між Катуллом, poetae novi[34] та сучасним авангардом, викладене у висновку.

3. Чим це погане як вступ?

4. Перекопати його. Він скаже, що філологічній серії не личать такі витівки. Він залежить від свого керівника, який може відмовитись писати передмову, а це негативно вилине на його кар’єру. Блискуча ідея на останніх двох сторінках може пройти непоміченою, але на початку їх помітять усі, а це може роздратувати метрів.

5. Але досить дати її курсивом, у формі розширеного обговорення, поза дослідженням як таким, тоді гіпотеза залишиться лише гіпотезою і не поставить під загрозу солідність роботи. А це відразу полонить читачів, вони сприймуть цю книгу в зовсім іншій перспективі.

Однак чи я справді штовхаю його до більшої свободи, чи використовую його, щоб написати свою книгу?

Трансформація книги за допомогою пари слів. Деміург чужого твору. Замість того, щоб узяти трохи м’якої глини і виліпити щось, постукуєш по затверділій глині, з якої вже хтось інший виліпив статую. Якщо належно стукнути Мойсея, він заговорить.

Прийняти Вільяма Ш.

— Я читав ваш твір, непогано. Є напруга, фантазія, драматичність. Це ваша перша спроба?

— Ні, я вже написав одну трагедію, це історія двох коханців з Верони, які…

— Але ми говоримо про оцей твір, пане Ш. Я запитую себе, чому ви помістили дію у Франції. Чому не в Данії? Зрештою, для цього багато не треба, достатньо змінити двоє-троє назв, замок Шалон-сюр-Марн стапе, приміром, замком Ельсіпор… Річ у тім, що у нордичному, протестантському середовищі, де літає тінь К’єркеґора, всі ці екзистенціальні переживання…

— Можливо, ви маєте рацію.

— Я саме так гадаю. А до того ж, ваш твір потребує деякого стилістичного допрацюванпя, вистачить ще раз його прочитати, як перукар останніми доторками гребінця завершує вашу зачіску, перед тим як приставити вам дзеркало до потилиці… Приміром, привид