Убивчий білий - Джоан Роулінг
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Страйк заснув на нерозібраному ліжку у своїй квартирі на горищі, повністю одягнений, з незнятим протезом. На грудях у нього лежала картонна папка з матеріалами по справі Чизвелла, яка злегка вібрувала під його хропіння. Страйкові снилося, що рука в руці з Шарлоттою він іде порожнім Чизвелл-гаузом, який вони купили разом. Висока, струнка, прегарна, Шарлотта більше не була вагітна. За нею линув шлейф «Шалімару» і чорного шифону, але спільне щастя потроху розсіювалося серед вогкого холоду обшарпаних кімнат, що ними вони блукали. Звідки прийшло таке необачне, донкіхотське рішення — купити цей пронизаний протягами будинок з облізлими стінами і дротами на стелі?..
Гучне «дз-з» повідомлення рвучко підняло Страйка з цього сну. Якусь мить він усвідомлював, що повернувся до кімнати на горищі й не є ані власником Чизвелл-гаузу, ані коханцем Шарлотти Росс, а тоді намацав телефон (на якому лежав), чекаючи, що повідомлення — від Шарлотти.
Помилився: сонно вдивившись в екран, він побачив ім’я Робін, а була ж перша година ночі. На мить забувши, що Робін ходила на вечірку до Флік, Страйк похапцем сів. Картонна папка зіслизнула з його грудей, аркуші з неї розлетілися по підлозі, а Страйк напружив каламутні очі, вдивляючись, що там йому надіслала Робін.
— Щоб мене навпаки видрюкали.
Не зважаючи на розкидані під ногами папери, він передзвонив.
— Привіт,— тріумфально мовила Робін, а фоном чулися непомильні звуки нічного автобуса в Лондоні: гуркіт і рев мотору, виск гальм, металеве дзеленчання дзвона і, звісно ж, п’яний регіт жіночої компанії.
— Як тобі це в біса вдалося?
— Я — жінка,— відповіла Робін. Страйк майже почув її усмішку.— Я знаю, де ми ховаємо речі, коли хочемо, щоб їх не знайшли. Я гадала, ти вже спиш.
— Де ти — в автобусі? Вилазь і бери таксі. Візьми чек, запишемо на рахунок Чизвеллів.
— Та не треба...
— Роби що кажуть! — повторив Страйк дещо агресивнішим тоном, ніж хотів, бо Робін, звісно, зробила велику справу, але коли рік тому вона лишилася сама на темній вулиці, її порізали ножем.
— Добре, добре, візьму таксі,— погодилася Робін.— Ти читав записку Чизвелла?
— Просто зараз дивлюся на неї,— відповів Страйк і ввімкнув гучний зв’язок, щоб і читати, і говорити з Робін.— Сподіваюся, ти лишила її там, де знайшла?
— Так. Подумала, що так буде найкраще.
— Правильно. А де, власне...
— Всередині прокладки.
— Господи,— здивувався Страйк.— Я б ніколи в житті не...
— От Джиммі і Барклей теж не здогадалися,— самовдоволено відповіла Робін.— Ти розумієш, що там написано в кінці? Ота цитата латиною?
Придивившись до екрана, Страйк переклав:
— «Я і люблю, і ненавиджу. „Як це?“ — спитаєш.— Не знаю. Чую, що так воно є. Чую — і мучуся тим»[15]. Це знову Катул, дуже відомий двовірш.
— Ти в університеті вчив латину?
— Ні.
— Тоді звідки...
— Та це довга історія,— відповів Страйк.
Насправді його історія вивчення латини не була довга, просто це важко було пояснити більшості людей. Він не мав настрою розповідати посеред ночі, а ще не хотів казати, що Катула в Оксфорді вивчала Шарлотта.
— «Я і люблю, і ненавиджу»,— повторила Робін.— Нащо Чизвелл написав би таке?
— Бо він саме це і відчував? — припустив Страйк.
У роті було сухо: перш ніж заснути, забагато курив. Він встав — тіло заклякло й боліло — й обережно обійшов папери на підлозі, з телефоном у руці прямуючи до раковини в сусідній кімнаті.
— Відчував до Кінвари? — з сумнівом спитала Робін.
— А ти бачила поруч з ним якусь іншу жінку?
— Ні. Звісно, він це міг і не про жінку написати.
— Слушно,— погодився Страйк.— Чоловічих стосунків у Катула теж чимало. Може, тому він Чизвеллу і подобався.
Він налив у горнятко холодної води з-під крана, випив, тоді закинув усередину чайний пакетик і ввімкнув чайник, усе вглядаючись в екран телефону в темряві.
— «Матір» закреслено,— пробурмотів він.
— Мати Чизвелла померла двадцять два роки тому,— повідомила Робін.— Щойно дивилася в інтернеті.
— Гм-м,— сказав Страйк.— А «Білла» обведено.
— Не «Біллі»,— відзначила Робін,— але якщо Джиммі та Флік вирішили, що йдеться про його брата, то, мабуть, іноді люди таки називають Біллі Біллом.
— Хтозна, що то за Білл,— засумнівався Страйк.— «Сузукі»... «Blanc de»... Зажди. Джиммі Найт має «сузукі-альто».
— За словами Флік, машина не на ходу.
— Так. Барклей казав, не пройшла техогляд.
— Коли ми їздили до Чизвелл-гаузу, там під будинком стояв «гранд-вітара». Мабуть, власник — хтось із Чизвеллів.
— Чудове спостереження,— сказав Страйк.
Він увімкнув верхнє світло і рушив до стола під вікном, де лишив ручку і записник.
— Знаєш,— замислено мовила Робін,— я, здається, десь нещодавно бачила оте «Blanc de blanc».
— Правда? Пила французьке шампанське? — спитав Страйк, який сів робити нотатки.
— Ні, але... хоча так, мабуть, то було написано на винній етикетці... «Blanc de blancs»... що б воно означало? «Біле з-поміж білого»?
— Авжеж,— відповів.
Десь хвилину обоє мовчали, роздивляючись записку.
— Знаєш, Робін, неприємно це казати,— нарешті вимовив Страйк,— але гадаю, найцікавіше в цій записці — це те, що її має Флік. Схоже на перелік запланованих справ. Не бачу тут жодних доказів протиправних дій чи підстав для шантажу або вбивства.
— «Матір» викреслено,— повторила Робін, ніби рішучо налаштована видушити сенс із таємничих фраз.— Мати Джиммі Найта померла від азбестозу. Він щойно розповів мені у Флік на вечірці.
Страйк постукав по записнику кінцем ручки. Робін озвучила питання, яке і його мучило:
— Нам слід буде розповісти поліції, так?
— Так,— зітхнув Страйк і протер очі.— Це доводить, що вона мала доступ до будинку на Ебері-стріт. На жаль, це також означає, що в крамниці прикрас ти більше не працюватимеш. Щойно поліція обшукає її ванну кімнату, Флік швидко зрозуміє, хто їх навів.
— Бляха,— лайнулася Робін.— Мені здалося, я з нею встановила справжній контакт.
— Так,— погодився Страйк.— Біда в тому, що ми не маємо офіційного статусу в рамках розслідування. Я багато віддав би за те, щоб допитати Флік як слід... Що за гадська справа,— широко позіхнув він.— Я цілий вечір копирсався в матеріалах. Записка не краща за все інше: ставить нові питання, а не дає відповіді.
— Зажди,— сказала
