Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Нагадай мені котрі.

— Та ніч у човні Бенджі в Маленькій Франції...

— ...на твоє тридцятиліття? Різдво у Корнволлі? Оце повеселилися, нічого сказати.

Шарлоттина рука лягла на живіт. Страйкові здалося, що він бачить рух під тонкою футболкою, і знову подумалося, що в її тілі перебуває щось чужинне, нелюдське.

— Шістнадцять років то разом, то порізно. Я віддавав тобі найкраще, що мав, але тобі було замало,— мовив Страйк.— Настає мить, коли вже не намагаєшся врятувати людину, яка тягне себе за собою на дно.

— Ой, та ну,— сказала вона, і раптом вразлива, уражена відчаєм Шарлотта зникла, і постала міцна, розумна жінка з холодними очима.— Ти не хотів мене врятувати, Блуї. Ти хотів мене розгадати. То відмінні речі.

Страйк зрадів появі іншої Шарлотти, яку знав незгірше за Шарлотту вразливу, але набагато менше боявся скривдити.

— Я тобі тепер подобаюся, бо став знаменитим, а ти вийшла за чмо.

Шарлотта прийняла удар, не змигнувши оком. Її обличчя трохи порожевіло. Шарлотта завжди любила бійку.

— Ти такий передбачуваний. Я так і знала, що ти скажеш, що я повернулася, бо ти знаменитий.

— Ну, ти завжди повертаєшся туди, де драма, Шарлотто,— відповів Страйк.— Я наче пригадую, що минулий раз був, коли мені відірвало ногу.

— Ах ти ж покидьок,— з холодною усмішкою мовила Шарлотта.— Ось як ти пояснюєш те, що я місяцями дбала про тебе?

Задзвонив мобільний: Робін.

— Привіт,— відповів Страйк, відвернувшись від Шарлотти до вікна.— Як справи?

— Здоров, дзвоню сказати, що сьо’дні не вийде,— відповіла Робін зі значно помітнішим йоркширським акцентом, ніж зазвичай.— Іду з подругою на вечірку.

— Я так розумію, Флік тебе чує? — спитав Страйк.

— Так подзвони своїй жінці, коли тобі самотньо,— відповіла Робін.

— Так і зроблю,— розвеселився Страйк попри те, що з того боку столика на нього холодно дивилася Шарлотта.— Треба на тебе покричати? Щоб вийшло природніше?

— Нє, в сраку йди,— відповіла Робін і повісила слухавку.

— Хто то був? — спитала Шарлотта, мружачи очі.

— Мушу йти,— сказав Страйк, ховаючи мобільний у кишеню і тягнучись по ціпок, який упав, поки вони з Шарлоттою сварилися. Зрозумівши, що він робить, Шарлотта нахилилася і подала йому ціпок сама.

— А де тростина, що я тобі подарувала? — спитала вона.— Ротангова?

— Ти ж її лишила собі.

— А цю тобі хто купив? Робін?

Шарлотта сипала параноїдальними, часто дикими обвинуваченнями, але час до часу її здогади були на диво точні.

— Власне, купила,— відповів Страйк і миттю про це пошкодував. Він вступив у Шарлоттину гру, й одразу з’явилася третя Шарлотта — не вразлива, не холодна, а відчайдушно чесна.

— Я витримую цю вагітність тільки завдяки думці, що коли вони народяться, я зможу піти.

— Ти плануєш покинути своїх дітей, щойно вони вийдуть з твого черева?

— Буду в пастці ще три місяці. Вони всі так сильно хочуть хлопчика, що очей з мене не зводять. Та щойно я народжу, все зміниться. Я зможу піти. Нам обом відомо, що матір з мене буде кепська. Хай краще лишаються з Россами. Мати Яго уже лаштується взяти їх за приймаків.

Страйк простягнув руку, вимагаючи свій ціпок. Шарлотта завагалася, але віддала. Страйк підвівся.

— Переказуй вітання Амелії.

— Вона не прийде. Я збрехала. Я знала, що ти будеш у Генрі. Я вчора була в нього на приватному показі, й він сказав, що має з тобою зустріч.

— Прощавай, Шарлотта.

— Хіба ти не хотів почути наперед, що я хочу тебе повернути?

— Ти мені не потрібна,— відповів Страйк, дивлячись на неї згори вниз.

— Не дури дурисвіта, Блуї.

Страйк покульгав до виходу під поглядами офіціантів, які ніби вже всі знали про його грубе обходження з їхнім колегою. Простуючи вже вулицею, Страйк ніби відчував за собою гонитву, немов Шарлотта послала слідом сукуба, який стежитиме за ним аж до нової зустрічі.