Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Досить розумно. Вбивця міг — чи могла — надіслати коробку Чизвеллові у вигляді подарунка, гадаючи, що все одно він не відкриватиме і не питиме, так?

— Та не дуже,— відповіла Робін.— Що б завадило йому відкрити коробку? Чи комусь передарувати?

— Слід дізнатися, коли її надіслали,— провадив Страйк.— Між тим розкрито одну з наших дрібніших загадок. Знайшовся затискач Фредді.

— Де?

— У Чизвелла в кишені. То він блищить золотом на фотографіях, які ти зробила.

— О,— тупо промовила Робін.— Тобто він, мабуть, знайшов його перед смертю?

— Ну, знайти його після смерті було б важкувато.

— Ха-ха,— саркастично озвалася Робін.— Є ще одна можливість.

— Що затискач лишив на тілі вбивця? Дивно, що ти це кажеш. Іззі каже, що дуже здивувалася, коли затискач виявили при Чизвеллі, бо якби він знайшов його, то вже певно повідомив би їй. Вочевидь, Чизвелл зробив велику справу з того, що загубив затискач.

— Таки зробив,— погодилася Робін.— Я чула, як він про це говорив по телефону. Відбитки пальців зняли ж?

— Так. Нічого підозрілого. Тільки його власні відбитки — але на цьому етапі це нічого не означає. Якщо вбивця є, ця людина могла бути в рукавичках. Також я спитав Іззі про зігнуту рапіру, і так, ми праві. Вона належала Фредді. Ніхто не знає, чому вона покривлена, але знайдено лише відбитки Чизвелла. Гадаю, могло бути таке, що Чизвелл напився, розчулився і зняв її зі стіни, а тоді випадково наступив, але ніщо не суперечить версії про те, що її брав убивця в рукавичках.

Робін зітхнула. Радість після виявлення записки виявилася передчасною.

— Тож реальних зачіпок поки що немає?

— Не жени коней,— зупинив її Страйк,— я саме підходжу до добрих новин. Іззі дізналася номер телефону стайничої, яка може підтвердити Кінварине алібі,— Тіґан Бутчер. Я хочу, щоб ти їй подзвонила. Думаю, тебе вона не злякається, а мене може.

Робін записала продиктовані Страйком цифри.

— А коли подзвониш Тіґан, я хочу, щоб ти подзвонила ще Рафаелю,— провадив Страйк, диктуючи їй другий отриманий від Іззі номер.— Хочу раз і назавжди з’ясувати його дії того ранку, коли помер його батько.

— Зроблю,— запевнила Робін, радіючи конкретним завданням.

— Барклей знову візьметься за Джиммі та Флік,— сказав Страйк,— а я...

Він зробив навмисно драматичну паузу, і Робін засміялася.

— А ти...

— ...а я піду говорити з Біллі Найтом і Деллою Вінн.

— Що? — не повірила власним вухам Робін.— Як ти потрапиш до шпи... Та вона ж ніколи не погодиться...

— Ну, тут ти помиляєшся,— відповів Страйк.— Іззі знайшла мені Деллин номер у Чизвеллових записах. Я їй щойно дзвонив. Визнаю, чекав, що вона мені скаже йти під три чорти...

— ...тільки більше вишуканою мовою, це ж Делла,— підказала Робін.

— ...і попервах здавалося, що так і буде,— визнав Страйк,— але зник Аамір.

— Що? — різко спитала Робін.

— Спокійно. «Зник» — це слово, яке вжила Делла. Насправді він позавчора звільнився з роботи і виїхав з будинку, що не робить його зниклою безвісти особою. Коли Делла йому дзвонить, Аамір не бере слухавки. Вона винуватить мене, бо я — знову цитую — «гарно попрацював», коли його розпитував. За словами Делли, він дуже вразливий, і я буду винний, якщо він собі щось заподіє. Тож я...

— Запропонував їй знайти Ааміра, якщо вона відповість на кілька питань?

— Саме так,— відповів Страйк.— Вона одразу погодилася. Каже, я зможу запевнити Ааміра, що в нього немає проблем і що незугарні речі, які я знаю про нього, нікуди далі не підуть.

— Сподіваюся, з ним усе добре,— стривожилася Робін.— Я йому не сподобалася, але це тільки доводить, що він розумніший за інших. Коли в тебе зустріч з Деллою?

— Сьогодні о восьмій у її будинку в Бермондсі. А завтра вдень, якщо все піде за планом, я поговорю з Біллі. Я питав у Барклея, Джиммі не має планів завтра йти до шпиталю, тож я сам туди подзвонив. Чекаю, коли мені передзвонить психіатр Біллі й дасть дозвіл.

— Гадаєш, вони дозволять тобі його розпитувати?

— Гадаю, що під наглядом дозволять. Вони хочуть знати, чи не покращає йому після розмови зі мною. Біллі знову вживає ліки, і йому вже значно краще, але він і далі розповідає про задушену дитину. Якщо лікарі дозволять, завтра я потраплю до закритої частини лікарні.

— От і чудово. Добре мати чим себе зайняти. Бачить Бог, нам би не завадив прорив — навіть якщо йдеться про смерть, за розслідування якої нам не платять,— зітхнула Робін.

— Дуже може бути, що насправді ніхто в історії Біллі не помирав,— відповів Страйк,— але якщо ми не з’ясуємо, воно мене до скону мучитиме. Дам тобі знати, як минула розмова з Деллою.

Робін сказала Страйкові «щасти», попрощалася і повісила слухавку, але так і лишилася лежати на незастеленому ліжку. За кілька секунд вона вголос мовила:

— «Blanc de blancs».

І знову ніби щось заворушилося в пам’яті, й настрій умить погіршився. Де ж вона могла чути цю фразу, та ще почуваючись нещасною?

— «Blanc de blancs»,— повторила Робін.— «Blanc de...» Ой!

Вона опустила босу ногу на підлогу і наступила на щось маленьке і дуже гостре. Нахилившись, підняла сережку — діамантовий «цвяшок».

Спершу Робін просто дивилася на знахідку. Пульс лишався рівним. Сережка була не її, діамантових цвяшків Робін не мала. Дивно, що вона не наступила на неї вночі, коли лягала в ліжко поруч зі сплячим Метью. Мабуть, якось обійшла, чи — вірогідніше — сережка була в ліжку й випала з нього, коли Робін знімала постіль.

Звісно, на світі повно діамантових цвяшків. Але факт у тому, що останнім часом у поле уваги Робін потрапляла головно пара цвяшків, що належала Сарі Шедлок. Вона була в цих сережках на останній спільній вечері, коли Том накинувся на Метью з несподіваною і ніби нічим не спровокованою люттю.

Дуже довго (як їй здавалося, хоч минуло трохи більше хвилини) Робін сиділа і роздивлялася діамант у себе в долоні. Тоді обережно відклала сережку на тумбочку, взяла мобільний, у налаштуваннях обрала прихований режим і подзвонила Томові.

Він відповів не одразу й досить сердитим голосом. На задньому плані ведуча голосно цікавилася питанням про те, якою буде церемонія закриття Олімпійських ігор.

— Так, алло?

Робін поклала слухавку. Том не