Маятник Фуко - Умберто Еко
«Невже Бекон справді про них говорить?» поспитав Бельбо.
«Не зовсім, але якийсь Джон Гейдон переписує Нову Атлантиду під назвою The Holy Land, і стромляє туди Розу й Хрест. А для нас достатньо й цього. Бекон, очевидно задля таємності, не говорить про них відкрито, але все виглядає так, ніби він справді про них говорить».
«І нехай грім поб’є того, хто з цим не згоден».
«Аякже. І саме завдяки Беконові дедалі тісніше зав’язуються стосунки між англійським та німецьким середовищами. 1613 року відбувається шлюб між Єлисаветою, донькою короля Якова І, який правив тоді, та Фрідріхом V, курфюрстом Райнського Палатинату. Після смерти Рудольфа II Прага перестає бути відповідним місцем для шлюбу, ним стає Гайдельберґ. Весілля двох вінценосних осіб стає тріумфом тамплієрських алегорій. Під час лондонських церемоній режисура свята перебуває під наглядом того ж таки Бекона, і поява лицарів на вершині пагорба стає алегорією містичного лицарства. Ясно, що Бекон, наступник Джона Ді, вже став Магістром англійського осередку тамплієрів…»
«…і оскільки він, зрозуміло, є автором творів Шекспіра, ми маємо перечитати ще й усього Шекспіра, адже нема сумніву, що там ні про що інше, ніж План, не говориться», сказав Бельбо. «Ніч на святого Івана, сон літньої ночі».
«23 червня — це сам початок літа».[179]
«Це поетична вільність. Я питаю себе, як же це ніхто не взяв до уваги цих симптомів, цих доводів. Мені все видається просто-таки нестерпно зрозумілим».
«Нас збило зі шляху раціоналістичне мислення», сказав Діоталлеві, «я завжди це казав».
«Дай Казобонові продовжувати, як на мене, він виконав першокласну роботу».
«Сказати зосталося небагато. Після лондонських святкувань починаються святкування в Гайдельберзі, де Саломон де Ко створив для курфюрста висячі сади, бліду подобу яких ми бачили того вечора у П’ємонті, ви, либонь, пам’ятаєте. І в ході цих святкувань з’являється алегоричний повіз-корабель, на якому наречений прославляється як Ясон, а на двох щоглах того корабля-повоза з’являються символи Золотого Руна і Підв’язки, — сподіваюся, ви не забули, що Золоте Руно і Підв’язка фігурують також на колонах у Томарі… Все збігається. Не минає й року, як з’являються розенкройцерські маніфести, сигнал, що його кидають по цілій Європі англійські тамплієри, послуговуючися співпрацею деяких друзів-німців, щоб наново зв’язати розірвані нитки Плану».
«Але чого вони домагаються?»
72
Nos inuisibles pretendus sont (à ce que l’on dit) au nombre de 36, separez en six bandes.[180]
(Effroyables pactions faides entre le diable & les pretendus Inuisibles, Paris, 1623, 6)
«Можливо, вони хочуть упіймати двох зайців: з одного боку, дати знак французам, а з іншого — відшукати загублені нитки німецького осередку, який, очевидно, розколовся внаслідок лютеранської реформи. Але саме в Німеччині зчиняється найбільша буча. Від часу виходу маніфестів приблизно до 1621 року автори маніфестів отримують аж занадто багато відповідей…»
Я зацитував деякі з незліченних опусів на цю тему, з тих, якими ми з Ампаро розважалися тієї ночі у Салвадорі. «Між ними, ймовірно, є хтось, кому щось відомо, але він зливається з морем фанатиків, ентузіастів, які надто буквально сприймають маніфести, а, можливо, й провокаторів, які намагаються перешкодити цій операції, ошуканців… Англійці намагаються втрутитися в дискусію, щоб урегулювати її, не випадково Роберт Флудд, іще один англійський тамплієр, впродовж року пише три твори, аби підказати вірну інтерпретацію маніфестів… Але цю круговерть уже не стримаєш, розпочинається Тридцятилітня війна, палатинський курфюрст зазнає поразки від іспанців, Палатинат і Гайдельберґ сплюндровані, Богемія у полум’ї… Англійці вирішують повернутися до Франції і пробують діяти там. Ось чому 1623 року розенкройцери з’являються зі своїми маніфестами в Парижі, звертаючись до французів з більш-менш тими самими пропозиціями, з якими вони звернулися до німців. І що ж ми читаємо в одному з опусів, звернених проти Рози і Хреста в Парижі, виданому від імені когось, хто не довіряв їм або хотів замутити воду? Що вони поклоняються дияволові, це очевидно, але оскільки навіть у наклепах не приховаєш правди, знаходимо там натяк, що вони збираються у Маре».
«То й що?»
«Чи ж ви не знаєте Парижа? Маре — це квартал Храму і, візьміть до уваги, це також квартал єврейського гетто! А крім того, у цих опусах говориться, що розенкройцери перебувають у контакті з сектою іберійських кабалістів Алюмбрадос! Можливо, ці памфлети, які на позір спрямовані проти розенкрейцерів і нападають на тридцять шість невидимих, насправді прагнуть посприяти їх знайденню… Ґабрієль Ноде, бібліотекар Рішельє, пише Instructions à lа France sur la vérité de l'histoire des Frères de la Rose-Croix[181]. Які саме інструкції? Хто він — речник тамплієрів третього осередку, чи шукач пригод, який втручається в чужу гру? З одного боку, здається, що він теж вважає розенкройцерів нікчемними дияволістами, з іншого — він натякає, що десь у світі є ще три розенкройцерські колегії, і це вельми правдоподібно, адже після третьої зустрічі залишаються ще три осередки. Він дає майже фантастичні вказівки (одна колегія нібито знаходиться в Індії, на плавучих островах), але також натякає, що одна з них міститься у підземеллях Парижу».
«Гадаєте, все це пояснює Тридцятилітню війну?» спитав Бельбо.
«Поза всяким сумнівом», сказав я, «Рішельє отримує таємну інформацію від Ноде і, теж бажаючи встромити свого носа в це діло, робить купу помилок, улаштовуючи
