Убивчий білий - Джоан Роулінг
— Гаразд, заходьте.
На місці Ааміра Страйк теж хотів би дізнатися, що детектив знає чи підозрює, замість прокидатися вночі й мучитися здогадами, навіщо той приходив. Страйк увійшов, витер ноги об килимок.
Зсередини будинок здавався більшим, ніж ззовні. Аамір повів Страйка до вітальні. Інтер’єр був оформлений на смак людини, значно старшої за Ааміра. Густий строкатий ковролін у рожево-зелених закрутках, оббиті пістрявим ситцем стільці, дерев’яний кавовий столик з мереживною скатертиною і дзеркало у вигадливій рамі над коминком — усі ці речі вказували на літніх пожильців, хоча всередину коминка було встановлено потворний електрообігрівач. Полиці були порожні, з усіх поверхонь прибрали оздоби. На бильці крісла лежала книжка Стига Ларссона у м’якій палітурці.
Аамір розвернувся до Страйка, заклавши руки в кишені джинсів.
— Ви — Корморан Страйк,— повідомив він.
— Саме так.
— Ваша партнерка прикидалася Венецією в Палаті громад.
— І це теж правда.
— Чого вам треба? — вдруге спитав Аамір.
— Поставити вам кілька питань.
— Про що?
— Можна мені сісти? — спитав Страйк і сів, не чекаючи на дозвіл. Він помітив, як очі Ааміра метнулися до його ноги, і демонстративно витягнув перед собою протез, так що над шкарпеткою блиснув метал. Для чоловіка, що дбав про Деллину інвалідність, це стане достатнім аргументом не просити Страйка підвестися.— Як я вже казав, родичі Джаспера Чизвелла вважають, що це було не самогубство.
— І ви думаєте, що я маю до цієї смерті якийсь стосунок? — спитав Аамір, прагнучи говорити недовірливо; натомість вийшов просто переляк.
— Ні,— відповів Страйк,— але якщо ви хочете зізнатися — вперед. Це збереже мені купу часу.
Аамір не усміхнувся.
— Єдине, що я про вас знаю, Ааміре,— мовив Страйк,— це що ви допомагали Ґерайнту Вінну шантажувати Чизвелла.
— Не допомагав,— негайно озвався Аамір.
Це було автоматичне, непродумане заперечення з вуст наляканої людини.
— Тобто ви не намагалися заволодіти фотографіями, які могли б його скомпрометувати?
— Не знаю, про що ви.
— Преса намагається зняти абсолютну заборону, накладену вашим начальством. Щойно шантаж стане надбанням громадськості, ваша участь у ньому теж розкриється. Ви з вашим другом Кристофером...
— Він мені не друг!
Ядучий тон Ааміра зацікавив Страйка.
— Ааміре, а це ваш будинок?
— Що?
— Якийсь він надто великий для двадцятичотирьохрічного чоловіка, який навряд чи багато заробляє...
— Не ваша справа, чий це...
— Мені, власне, воно байдуже,— відповів Страйк, нахиляючись уперед,— а от газетам байдуже не буде. Якщо не платите повної оренди, То здаєтеся пов’язаним з власниками. Ніби ви їм щось винні, ніби вони вас тримають під контролем. Податкова служба також може вважати це передачею благ, якщо будинок належить вашим роботодавцям, що стане джерелом проблем і для...
— Звідки ви знали, де мене шукати? — спитав Аамір.
— О, це було нелегко,— визнав Страйк.— Ви в інтернеті не дуже-то живете, так? Але врешті-решт,— сказав він, витягаючи з кишені куртки складений аркуш і розгортаючи його,— я знайшов сторінку вашої сестри на «Фейсбуці». Це ж ваша сестра, так?
Він виклав на столик аркуш, на якому роздрукував фейсбучний допис. З погано віддрукованого фото усміхалася гарненька повновида жінка в гіджабі, оточена чотирма малими дітьми. Сприйнявши мовчання Ааміра за згоду, Страйк провадив.
— Я проглянув дописи за кілька років. Оце ви,— сказав він, викладаючи на перший аркуш ще один. Усміхнений молодий Аамір стояв у студентській мантії, поруч — батьки.— Ви вивчали економіку й політологію в Лондонській школі економіки. Справляє враження... А тоді ви пішли на стажування до міністерства закордонних справ,— виклав Страйк ще один аркуш.
Це була формальна фотографія, на якій позувала невелика група молодих чоловіків і жінок у діловому вбранні — чорношкірих чи з інших етнічних меншин,— а посередині стояв лисуватий чоловік з червоним обличчям.
— Ось ви,— мовив Страйк,— а ось високопоставлений чиновник сер Кристофер Баррокло-Бернз, який на той час керував програмою працевлаштування випускників.
В Ааміра смикнулося око.
— А ось знову ви,— провадив Страйк, викладаючи четвертий і останній з роздрукованих фуйсбучних дописів,— місяць тому з сестрою у тій піцерії перед Деллиним будинком. Щойно я зрозумів, де цей ресторан і наскільки він близько до оселі Віннів, я подумав, що варто приїхати до Бермондсі й пошукати вас тут.
Аамір дивився на своє фото з сестрою. Вона клацнула селфі. За ними крізь вікно було добре видно Саутварк-Парк-роуд.
— Де ви були о шостій ранку тринадцятого липня? — спитав у Ааміра Страйк.
— Тут.
— Хтось може це підтвердити?
— Так. Ґерайнт Вінн.
— Він тут ночував?
Аамір підняв кулаки і зробив кілька кроків уперед. Видно було, що боксом він зроду не займався, але Страйк напружився. Здавалося, Аамір ось-ось зірветься.
— Я тільки кажу,— мовив Страйк, примирливо підіймаючи руки,— що шоста ранку — це дивний час, щоб Ґерайнт Вінн був у вас удома.
Аамір повільно опустив кулаки і, ніби не знаючи, що з собою робити, відступив і сів на краєчок найближчого крісла.
— Ґерайнт зайшов мені сказати, що Делла впала.
— Він не міг подзвонити?
— Я подумав, що міг, але він не подзвонив,— відповів Аамір.— Він хотів, щоб я допоміг переконати Деллу поїхати до травмпункту. Вона послизнулася внизу сходів, і зап’ясток набряк. Я пішов до них — вони тут мешкають за рогом,— але теж не зміг переконати. Делла вперта. Але це виявився розтяг, а не перелам. Вона в нормі.
— Отже, алібі Ґерайнта на час смерті Джаспера Чизвелла — це ви?
— Гадаю, так.
— А він — ваше алібі.
— Нащо мені бажати смерті Джасперові Чизвеллу? — спитав Аамір.
— Гарне питання,— відповів Страйк.
— Я його ледве знав,— сказав Аамір.
— Правда?
— Так, правда.
— Тоді чому він цитував вам Катула і згадував мойр, та ще зізнавався перед цілою кімнатою чужих людей, що знає подробиці вашого особистого життя?
Довга пауза. В Ааміра знову смикнулося око.
— Такого не було,— заявив він.
— Правда? Моя напарниця...
— Вона бреше. Чизвелл нічого не знав про моє особисте життя. Анічогісінько.
Страйк почув притишене дзижчання по сусідству. Він правильно здогадався. Стіни тонкі.
— Я вже бачив вас раніше,— повідомив Страйк Малліку, який перелякався ще більше.— На зібранні Джиммі Найта в Іст-Гемі зо два місяці тому.
— Не знаю, про що ви,— відповів Маллік.— Ви мене з
