Убивчий білий - Джоан Роулінг

45

Це необхідність для мене — облишити фальшиве, облудне становище.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Наступного ранку Страйк розплачувався за прогулянку лісами навколо Чизвелл-гаузу болем. Так не хотілося вилазити з ліжка і спускатися на роботу в неділю, аж він був змушений нагадати собі, що, як і персонажа Гаймана Рота в одному з улюблених фільмів, ніхто його не змушував обирати цю професію. Якщо — подібно до мафії — детективна справа ставить вимоги понад звичайні, то поруч з винагородами слід очікувати і певних побічних ефектів.

Власне, він же мав вибір. Армія була не проти зберегти Страйка у своїх лавах навіть з половиною ноги. Друзі друзів чого тільки не пропонували — від управлінської посади в охоронній індустрії до партнерства в бізнесі. Але потяг розбирати, розслідувати, наводити лад у світі морального у Страйка не згасав — і, мабуть, ніколи не згасне. Бюрократія, часто-густо незручні клієнти, процес найму і звільнення підлеглих — ці речі самі по собі його не тішили; але понаднормова робота, фізичні перевантаження і часті небезпеки роботи Страйк приймав стоїчно, а іноді і з радістю. Тож він помився, надягнув протез і, позіхаючи, через біль покульгав униз, пригадуючи думку свого шваґра — мовляв, його кінцевою метою має бути сидіння в офісі, а працюють ногами хай інші.

Коли Страйк сідав за комп’ютер Робін, його думки полинули до неї. Він жодного разу не питав, яка її найвища амбіція в цій агенції, бо гадав (мабуть, зверхньо), що вона та сама, що й у нього: підтримувати такий баланс на рахунку, щоб можна було мати пристойний прибуток і братися за найцікавіше, не боячись утратити все, якщо втратять клієнта. Але, може, Робін чекала, що він почне розмову в дусі думок Грега? Страйк спробував уявити, як Робін зреагує, якщо він усадовить її на пердливий диван і покаже презентацію про довгострокові цілі та брендову політику в паверпойнті.

Страйк почав працювати, і думки про Робін перетворилися на спогади про Шарлотту. Він згадав, як воно бувало у дні їхнього спільного життя, якщо йому треба було невідривно попрацювати за комп’ютером. Іноді Шарлотта виходила, роблячи недоречну таємницю з того, куди саме йде, чи вигадувала приводи його відволікти, чи починала сварку, і Страйк лишався скутий по руках і ногах, поки збігали дорогоцінні години. Страйк розумів, що нагадує собі, яка та поведінка була важка й виснажлива, бо після зустрічі в Ланкастер-гаузі Шарлотта раз у раз поверталася до його розхристаних думок, мов бродяча кішка.

Минуло вісім годин, сім чашок чаю, три виходи до вбиральні. чотири бутерброди з сиром, три пакети чипсів, одне яблуко і двадцять дві цигарки, і Страйк нарешті оплатив усі витрати своїх субпідрядників, передав бухгалтеру останні чеки фірми, прочитав звіт Гатчинса про Дока Жуана і вистежив у кіберпросторі кількох Аамірів Малліків, шукаючи того, з ким хоче поговорити. Десь о п’ятій він наче спіймав потрібного, але фото настільки не відповідало характеристиці «красивий», що Страйк вирішив відіслати Робін знайдені в «Гуглі» фото, щоб дізнатися, чи це потрібний Маллік.

Він потягнувся, позіхнув, дослухався до барабанного соло, що його вірогідний покупець вистукував у крамниці внизу на

Денмарк-стріт. Мріючи про те, як піде нагору і подивиться олімпійські новини дня (серед іншого, Усейн Болт біг стометрівку), він уже хотів був вимкнути комп’ютер, коли тихе «дінь» сповістило його про отримання листа від «[email protected]». Тема була проста: «Ти і я».

Страйк протер очі зап’ястками, ніби цей новий лист — то просто зорова галюцинація. Однак коли підвів голову і розплющив очі, лист ніде не подівся з верхівки стовпчика отриманих.

— Ох, чорт,— пробурчав Страйк. Вирішивши, що краще знати найгірше, він клацнув по листу.

Лист був майже на тисячу слів і справляв враження ретельно написаного. Він містив скрупульозний розтин Страйкового характеру, схожий на психіатричний діагноз: пацієнт не безнадійний, але його стан вимагає негайних заходів. Виконаний Лорелеєю аналіз доводив, що Корморан Страйк — глибоко травмована і неадекватна істота, що перешкоджає власному щастю. Він завдав болю іншим через фундаментальну облудність власного емоційного життя. Не маючи досвіду здорових стосунків, він утік від них, коли отримав. Він має тих, хто про нього піклується, за належне, і зрозуміє це, мабуть, лише коли сягне дна, лишиться самотній, некоханий, мордований жалями.

За цим прогнозом ішов опис шукань і сумнівів, що передували рішенню Лорелеї написати цей лист замість просто сказати Страйкові, що стосункам без зобов’язань край. Вона дійшла висновку, що справедливо буде в письмовій формі пояснити, чому вона — і будь-яка інша жінка на світі — вважатиме його поведінку неприйнятною, якщо та