Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів - Арія Вест

Веймонд уже стояв позаду нього і, безперечно, він підкрався без жодного звуку, от тільки… від раптового купання у ванній разом з Релі він був повністю мокрий і вода зараз… потекла просто під ноги явно не дурного Олівана.

Момент істини тривав декілька секунд.

Та не встиг Оліван зронити щось на кшталт «Ваша Вели…» і вихопити з-за пояса шаблю, як рука Веймонда блискавично обхопила його шию, стискаючи так міцно, що той тут же почав марно намагатись вхопити повітря.

Голос Короля Скорпіонів прозвучав шовково, просто над вухом королівського слуги:

― Ну здрастуй, Оліване… так тебе звуть, авжеж?

Тінь із обличчя хлопця нікуди не зникла, страху як такого не було, проте намагатись судомно вдихнути він продовжував:

― К-король Скорпіонів!

Релі відчула потребу викрикнути:

― Веймонде!

Та він навіть не звернув на неї увагу. Раптово схопивши Олівана однією рукою за шию, він жбурнув його уперед. Той з силою вдарився об плитку ванної кімнати й проїхався по ній спиною, зупинившись уже від удару об саму ванну.

Веймонд зробив крок уперед, аби процідити із крижаним спокоєм в очах:

― Так, значить, це тебе цей мерзотний виблюдок Даріен підіслав до Її Величності?

Релі відчула, як усе її тіло охопило дивне відчуття. Веймонд обійшов її, аби наблизитися до слуги, котрий починав тремтіти зі страху, щойно хлопець простягнув руку, і в ній з’явилась зловісна хмара тьми.

― Ні, ні!

В одну мить тьма із руки Веймонда обвилась довкола горлянки Олівана. Йому не потрібно було навіть наближатись, аби знову почати стискати його глотку.

Релі не втрималася:

― Веймонде, що ти робиш?!

Та він не дивився на неї. Обличчя його змінилось до невпізнання! Не було уже ні крихти цього ввічливого юнака, що знав усе на світі і… ні крихти того Веймонда, що фліртував із нею, з’явившись із дзеркала у такий непідходящий для цього момент.

Була лише тьма. І вона охоплювала його наскрізь. Очі пашіли нею, а обличчя здавалося крижаним, наче лід:

― Ця мала погань… Паршива погань мусить заплатити за все.

І стиснув руку в кулак. Паралельно із цим тьма обхопила горло Олівана, серйозно блокуючи йому доступ до кисню.

― За… за що.. я просто…

На обличчі Веймонда несподівано мелькнула посмішка. Очі його, однак, не містили ані тіні усмішки. Опустивши руку, він неочікувано надав жертві можливість зробити кілька швидких рятівних вдихів:

― Авжеж, ти нічого не робив… ― дещо відступив назад Веймонд. ― Зовсім нічого… ти сам обрав свій шлях. Тож тепер приймай розплату.

І, піднявши лише два пальці догори, змусив тьму довкола Олівана так різко підкинути його вгору до стелі, що той заволав:

― Що?! Що ти витворяєш!! Та ти… божевільний покидьок! Я… я… я… ти за це заплатиш! Ось побачиш! Не оглянешся, і я буду вище, ніж ти коли-небудь був!!!

Та тьма силою вдавила його в стелю, і він заткнувся, розуміючи, що ризикує прямо зараз виплюнути власні легені через рот.

Однак в ту ж мить Релі ошелешено відступила крок назад.

Ці слова… те, що сказав цей чоловік…

Невже…

У голові принцеси виникли спогади.