Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

5

Артур

Ранок почався скверно. У мене тріщала голова – ненавиджу пити шампанське, як тільки дівчата його люблять? Та ще і диван  у вітальні не найкраще місце для сну. Тіло отерпло, від незручної пози. Не знаю чому я ліг там, хоч міг би вмоститись на ліжку поруч з Кітті. Місця там досить. Та ввечері такого бажання не виникло. Я дивися телевізор, написав Котовському щодо Віолетті, чи справді вона та, за кого я  її приймаю і чому звільнилась. Дурень. У мене  в ліжку заснула наречена, а я думаю про руду хвойду. Але не можу не думати. З якоюсь потаємною втіхою чекаю моменту, коли поду в офіс і знову її побачу.

- Коханий,  - Катя вийшла з ванної, протираючи моїм рушником своє вологе волосся. –У тебе немає фена?

- В шухлядці,  - відповів їй, і не довго думаючи пішов за нею. Вона закуталась в мій маховий халат, підвернувши рукава. Дуже спокуслива дівчинка. Саме те, щоб викинути з голови думки про сторонніх жінок. Але Кітті заперла двері на замок!

- Люба, у тебе все гаразд? – торкнувся кісточками пальців дверей.

- Авжеж! Дай мені хвилинку, і  я звільню ванну для тебе, - озвалась дівчина, і почувся гул фену.

Я терпляче чекав її виходу, паралельно готуючи каву. Вийшла вона в же в сукні, і з зв’язаним вузлом волоссям. Без макіяжу, така чиста, спокусливо-невинна.

- Ти не сердишся, що я заснула? – Кітті цілує мене в оголене плече. Ледь-ледь чутно, як завжди, всі її доторки легкі. -  Я дуже заморилась.

- Залежить від того, я ми проведемо сьогоднішній ранок, - міняюсь з нею місцями, притискаю дівчину стегнами до стільниці, і цілую. Кітті змикає губи, так щоб поцілунок був поверхневий, але покірно обвиває мою шию руками.

Я спалахую, як всякий нормальний чоловік, що не мав сексу дуже довго. Відчуваю м’які груди крізь шифон, запах тіла нареченої, без приторного парфуму,  і сильніше стискаю дівчину.

- Ну Артур,  - КІтті вивертається з обіймів. – Я спізнююсь.

- Відміни все, - наполягаю я. Я не поспішаю відпускати здобич, трусь об неї стегнами, демонструючи здоровий вранішній стояк. Але наречена як завжди не в захваті. На її чоло набігає тінь, вона з силою відштовхує мої руки.

 - Артур, припини так робити! Я розумію, що необачно заснула учора, хоч і обіцяла петінг, - вона зітхає. А я відчуваю як мої очі лізуть на лоба. Петінг? Який в сраку петінг? Я розраховував на секс, а не підліткову дрочку.

- Люба, тобі не здається, що це занадто? – складаю руки на грудях. – Давай одружимось негайно? Сьогодні? І я тоді ти перестанеш пручатись?

- Я не готова, - Кітті хитає головою, закушує губу, і зітхає. – Та і тато не зрадіє такому швидкому шлюбу, це нашкодить його репутації, підуть всілякі плітки, що  я залетіла, ні, Артуре, це не найкраща ідея. Давай зробимо все по людські. Подамо заяву, організуємо прес-конференцію, фотосесія…

- Добре, - киваю. Випускаю повільно повітря з легень, тамуючи головний біль і роздратування.

- О, мені вже час, - дівчина прослизає повз мене, і з коридору кричить: - Я наберу тебе після обіду, якщо у вечері матиму вільний час, повечеряємо разом.

За нею зачиняються двері, а я б’ю кулаком в стіну. Якого біса? Що з нами не так? Що з нею не так? Чому вона холодна, немов риба?

Збираюсь і їду на роботу. Що ж залишається чекати вечері. Але після обіду в Кітті з’являються справи, і зустріч скасовується. Щодо РАГСу, каже зі мною зв’яжеться батьків секретар, узгодить час, щоб депутату було зручно взяти участь в заході. Не життя, блять, а постійний спектакль. Як вони живуть в такому режимі?

Що ж доведеться завантажити себе роботою так, щоб думати про самотній вечір, і холодну постіль з запахом нареченої не хотілось від слова зовсім. І мені майже вдається це, поки не помічаю на пошті лист від Котовського. Мене ніби перемикає на руду Віолетту. Дурне ім’я, яке їй не пасує. Яка вона фіолетова, якщо вона червона, немов морквина.

«Так, Віолетта так само навчена, як  будь-яка з моїх працівниць»,  - повідомляє мені Котовський.

«Чому ж вона так швидко звільнилась?», - питання ставить мене в тупик. І  я відправляю його колишньому начальнику Віолетти. Я не  я буду, допоки не докопаюсь до істини. Хоча, кого я обдурюю? Мені не потрібна якась там істина. Все що мені треба, це підтвердження того, що дівчина справжня шльондра, і я матиму її не думаючи про якісь зобов’язання перед нею. Нажаль, я нічого окрім грошей не можу їй та і не хочу їй пропонувати. Я навіть щодо сексу з нею не впевнений. Все ж переступити межу, і почати зраджувати КІтті я, здається, не готовий.

Дивлюсь на годинник. А робочий день виявляється давно скінчився. То я думаю, чому в офісі незвично тихо. Мабуть, працівники розбіглись вже всі по хатах. Тільки я – вимушений трудоголік. Та вже час і собі згортати роботу і думати, як провести сьогоднішній вечір.

Іду коридором на вихід, і помічаю, як з-під дверей бухгалтерії пробивається світло. Мабуть, Аріна Львівна ще працює. Треба зайти і запитати у неї, як їй нова працівниця. Чи багато помилок наробила за перший день? Може, знайду підстави звільнити її? Бо все більше і більше жалкую, що прийняв на роботу постійну і непотрібну спокусу.

Різко штурхаю двері, і бачу, що крісло головбуха порожнє. А біля однієї з шаф, на стільці стоїть моє руде нещастя. Від звуку вона різко розвертається до мене, втрачає рівновагу, хапається за якусь теку, яка вислизає з її пальців і дівчина падає, на щастя я в два кроки долаю відстань до неї, і встигаю її підхопити.

- Чи не на лікарняний хотіла втекти? – бурмочу їй.

Сьогодні Віолетта одягнута ще гірше, ніж вчора. Жахлива блузка в чорні горошки застебнута на всі ґудзики. Коричнева спідниця ховає стегна. І вінчає образ зануди - туго скручене руде волосся. Не розумію, як так виходить, але мої пальці починають жити власним життя, бо тягнуться до вогняного кубла на її голові, і починають висмикувати з зачіски одна за одною шпильки.

- Я не хотіла, - тим часом пошепки чомусь відповідає мені вона. Але цей шепіт діє на мене як червона ганчірка на бика. Кожна моя клітинка тіла резонує у відповідь на чуттєві варіації її низького голосу з хрипкими нотками. Навіть волосинки на тілі стають дибки, що вже казати про мого меншого дружка?