Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова
Серце гупало в такт басам в стереосистемі. Я ковзала сідницями в кріслі, вишукуючи зручнішу позу і намагаючись пришвидшити свою кульмінацію. Як би там не було, але моє тіло Артур знав чудово. Знав куди натиснути, і я к провести кінчиками пальців, щоб я ледь не кричала в голос від задоволення і пекучого бажання повернути чоловіку його ласку.
Нахабні пальці відшукали мою дірочку, і почали дражнити мене там. Я відчувала, що моєму нареченому і самому подобається те що він робить. Бо з кожною миттю йог член ставав все твердіший і твердіший.
Я не витримала, сповзла на підлогу, сподіваючись, що інші присутні в залі так поглинуті фільмом, що не помітять мого тимчасового зникнення. Збуджений пах опинився прямо перед моїм обличчям. Від його вигляду в моїй кицькі виділилась чергова порція вологи. Артур спробував мене зупинити. Але це була марна справа. Ніщо не зупинить дівчину, яка хоче зробити мінет своєму хлопцю.
Потягнула блискавку ширінки,вже уявляючи,як налитий силою прутень вискочить мені в руки.
- Твоя взяла! – Артур перехопив мене за волосся, не даючи довершити задумане. - Поїхали додому!
- Як скажеш, коханий, - я покірно усміхнулась.
І ми намагаючись не привертати уваги сунулись з чоловіком на вихід із залу. Аби хто знав, чого мені вартувало стримувати себе, і йти повільно. Це при тому, що при кожному кроці трусики терли збуджену плоть, і я ледь не скиглила від збудження.
Ми сіли в автомобіль, і замість того, щоб рушити, Журба накинувся на мої губи. Цілував довго, нестямно, так що я готова була втрати свідомість від нехватки кисню і власного прискореного серцебиття. І лише після того, як я не приховуючи своєї насолоди, голосно застогнала, чоловік відірвався від моїх губ і нарешті рушив із стоянки.
- Знаєш, - його голос захрип. І моє тіло завібрувало на призивні нотки в чоловічому тембрі. І так завжди. Як би Артур не намагався приховати своє тяжіння до мене, я відразу вгадувала його стан, варто було чоловіку сказати хоч слово. – Знаєш, чому ми їдемо додому?
- Мм? – промурчала я щось незрозуміле. Мої думки були далекі від того, щоб зараз розгадувати цей ребус.
- Бо я обожнюю слухати як ти стогнеш, - Журба хижо усміхнувся.
А по моєму тілу прокотилась хвиля блаженного тепла. Люблю цього чоловіка, і нічого не можу з собою вдіяти. Та певно і робити нічого не треба. Досить того, що я вистраждала і дочекалась свого кохання. Що воно взаємне, і таке ж божевільне як і я сама. Що ми мислимо з моїм обранцем однаково, хочемо прожити своє життя поруч.
Всі мої проблеми якось раптом відсунулись на другий план, завдяки Артуру. Я знову усміхнулась. Певно він навмисно мене дражнив в кінотеатрі, щоб я не зациклювалась на своїх бідах. І за це я теж його люблю.
